Сьогодні ми в переддень Різдва Христового та Нового року. Особливо у цей час наші думки — з воїнами, які несуть основний тягар війни. У цей день неодмінно згадаймо й тих, хто серйозно постраждав від нападу Московії на Україну. Це ті, хто евакуювалися або кого допомогли вивезти з тимчасово окупованих територій. На жаль, влада так і не сформувала політики підтримки адаптації цих громадян, яких назвали тимчасово переміщеними особами, на територіях, віддалених від лінії фронту. Фактично, люди залишені майже напризволяще.
Ще у 2016 році було створено Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яке мало формувати та реалізовувати державну політику щодо тимчасово окупованих територій, допомоги внутрішньо переміщеним особам, громадянам України на деокупованих територіях, українським біженцям за кордоном і насильно депортованим українцям. У 2024 році його ліквідувала ця неукраїнська за духом та протермінована влада.
Реальна байдужість до постраждалих через бойові дії не додає любові до влади. Сьогодні вже багато розмов про новостворене Міністерство єдності, яке має займатися поверненням українців. Насправді це виглядає як чергове марево-знущання над своїми громадянами. Коли з’являлася інформація, що чимало вимушених переселенців повернулися на окуповані території, це викликало хвилю хейту в соціальних мережах. Влада, як дитина, заплющила очі й каже: «Я сховалася». Так само будь-яка інша проблема, яку не вирішує влада і на яку українці звертають увагу, оголошується московитським ІПСО. Влада волає: «Я сховалася», хоч насправді втекла від відповідальності.
Єдність українців — це коли влада та громадяни дбають одне про одного, про державу і підтримують одне одного.
Чи є проблемою там, де бракує робочої сили, адаптувати вимушених переселенців? Чи є проблема розширити час навчання у школах, куди приїхали родини з дітьми з регіонів, наближених до бойових дій? Потрібно лише бажання зайнятися цими питаннями. У громадах, віддалених від фронту, часто найменша чисельність населення, але всі інституції, відділи, лікарні, школи продовжують функціонувати у повному складі. Підприємства потребують робочої сили. Але візії та плану адаптації внутрішньо переміщених осіб немає.
Найгірше, що через байдужість посадовців внутрішньо переміщені особи, які потерпають від дій влади, часто звинувачують у цьому державу, а не самих чиновників.
Управління тимчасово окупованими територіями продовжує функціонувати і отримувати зарплату. Ці посадовці мали б уже провести масштабну роботу з кожною внутрішньо переміщеною особою, встановити контакт із керівництвом громад на безпечних територіях і розпочати адаптацію цих людей у нових умовах.
Переконаний, що якби було сформоване бачення розселення цих людей, організовано працевлаштування, створено умови для ведення бізнесу, то багато переселенців не повернулися б на окуповані території. Натомість ми бачимо байдужість посадових осіб, яка руйнує українську державу.
Є народні депутати, які входять у групи з відновлення Донбасу, і політичні фракції, що називають себе опозиційними. Саме вони мали б запропонувати бачення підтримки вимушено переміщених осіб та внести до Верховної Ради законопроєкт про їх підтримку. Просто виділення 2000 гривень на місяць для переселенців — це знущання. Велике міністерство функціонувало майже 10 років, але так і не сформувало ключову політику підтримки.
Дехто скаже, що у бюджеті немає грошей. Але я переконаний: якби була сформована політика адаптації переселенців, ми б отримали гранти від Світового банку, Міжнародного банку та інших донорів. Деякі країни вже висловлюють готовність виділяти фінансування для повернення українців. Проблема не у фінансуванні, а у відсутності бачення. Бо чим пояснити, що у Польщі, Чехії, Словаччині податки українців, які знайшли там роботу, вже давно перевищили соціальні видатки на їх допомогу.
Часто доводиться чути, що «політика не на часі». Це свідчить про нерозуміння значення цього слова.
Політика у сфері внутрішньо переміщених осіб — це програма дій, які має запропонувати влада через своїх виконавців. Без політики в цій галузі не буде ані фінансування, ані підтримки громадян.
Чи варто очікувати дій від нинішньої влади? Скоріше за все, ні.
Ми повинні рефлексувати на пропозиції політиків і державників, особливо щодо найбільш постраждалих у цій війні — тих, хто проживав на окупованих територіях і втратив своє житло. Якщо ви не можете відповісти на ці питання, що ви робите на Банковій чи Грушевського? Можливо, вам краще іти на фронт? І якщо ви не знаєте, як працювати у державному управлінні, звільніть місця для компетентних людей. Нам потрібен Уряд воєнного часу, який реалізує політику перемоги.
Як казала Ліна Костенко: «Сокири не треба, коли такі люди при владі, вони вже давно збили Україну з курсу. Про байдужість до власної долі народу (а ще у нульові) до того, що взагалі коїлося в країні: «Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі. Почуваю себе засмиканим з усіх боків».
Мусимо знову віднайти відповідальність за свою долю і свій спосіб життя.
Працюємо. Перемагаємо.Павло Жебрівський
