Коли бачу таких, згадую майже анекдотичну історію.
Одного разу до лікаря за допомогою звернувся юнак:
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
– Лікарю, допоможіть!
– А що вас турбує?
– Та чую якісь голоси, вони мені дуже заважають.
Сивочолий мудрий лікар уважно подивився на юнака і просто сказав:
– Спочатку зніміть навушники…
Сьогодні можна бачити, як значна частина молоді увесь свій вільний час проводить у навушниках: прямуючи вулицею, їдучи в транспорті, зайшовши в магазин тощо. Якщо декілька років тому це можна було розцінити, як данину моді, то зараз, це вже стало звичкою. Чому такі песимістичні нотки? Поміркуйте самі, якщо очі – це дзеркало Душі, то вуха – це зв’язок із енергією нашого Роду (орган – нирки). Отож, блокуючи вуха навушниками, молодь автоматично (і головне, неусвідомлено і добровільно) перекриває зв’язок із енергією свого Роду, яка як у матриці, зберігається в нирках. Ліва нирка несе інформацію по материнській лінії, а права – по батьківській. До речі, коли дитина в силу розлучення батьків, не підтримує зв’язку з одним із них, то ситуація аналогічна. Життя таких дітей (а в майбутньому вже дорослих) сповнене важких випробувальних ситуацій. Дуже добре, коли мати розуміє про важливість ролі «сильної» половини у вихованні дитини і сприяє, аби та час від часу зустрічалася із своїм біологічним батьком.
Це один важливий момент. Але існує ще інший. Найближче тонке тіло в аурі людини – ефірне. Це надчутливий світ звукової гами, який невидимо підживлює внутрішній і зовнішній ефір кожного з нас. Ми настільки звикли до цього світу, що, заклопотані своїми буденними справами, зазвичай, навіть не помічаємо, не вихоплюємо їх із оточуючого нас простору. Хоча люди, які живуть у сільській місцевості більше схильні до цього стану.
Що відбувається з ефірним тілом коли завиває віхола чи падає дощ?
Що це за особливий світ? Коли співають пташки, падає дощ, гуде або «свище» вітер, завиває віхола, навіть коли падає сніг, у просторі також є надтонкі звуки. Коли чути дитячий сміх, шурхіт падолисту, плюскіт хвиль, мирна спокійна бесіда людей у транспорті, позитивна передача по радіо тощо. Так, ми можемо бути налаштованими на іншу «хвилю» і думати щось про своє, тобто – не чути вище перелічених звукових вібрацій. Але якщо ми їх не чуємо, то це зовсім не означає, що їх як таких нема взагалі. Але наш ефір (наша аура) все одно невидимо реагує на звуковий світ і «вбирає» його в себе. Чому людина після відвідання базару, повертається додому як витиснутий лимон: змучена, ніяка, їй хочеться прийняти душ і відпочити. Тому що ефірне тіло спазмується, у такий спосіб воно так болісно реагує на базарний гамір і присутню там сконцентровану негативну енергію. Це не його природна стихія. Гамір, це умовно кажучи, надмірний синтез безлічі хаотичних звукових коливань, які виснажують наше найближче до фізичного тіла – ефірне. Але коли ви чуєте дзвін – вам приємно, це вже звукотерапія. Так само реагуватимете на класичну музику, на ліричні народні пісні. Правильніше, не ви, а ваше ефірне тіло. Іноді можна почути про «мурашки по тілу». Це теж реакція ефірного тіла. Все залежить від того, у якому воно стані цієї миті.
Їжа буває різною, залежно для чого чи для
Звичні оточуючі нас звуки – це надтонка «їжа» для ефірного невидимого тіла, яке, як нематеріальна субстанція, дуже його потребує. Уявляєте, що насправді відбувається, коли вуха «перекривають»? Але це ще півбіди. Бо у Космосі є Час, який відведений людині Творцем, аби вона іноді налаштовувалася на свій внутрішній світ і хоча б зрідка… дослухалася до самої себе.
Мова про молитву, відвідання святих місць, медитації, заняття духовними практиками. Добрі природні довколишні звуки, які несуть позитивну хвилю, здатні надихати, пробуджувати свідомість (Божественну іскру) і налаштовувати її на світорозбудовчу якість, і аж ніяк не на руйнацію. Адже в силу соціальних обставин та ситуацій, людина забуває про своє істинне призначення на Землі. До речі, більша частина людей, так і залишає цей світ, перебуваючи у глухому стані «забутості». І найголовніше. Нема гарантії, що «закривши» надовго вуха, ми зможемо почути голос Янгола охоронця (голос інтуїції), який, наприклад, захоче попередити про небезпеку.
А підказки від них сьогодні людям приходять у критичний момент дуже часто, та чи всі їх готові почути? Звісно, не можна казати, що навушники як такі – це геть погано. Вони стають у нагоді, коли треба вчити іноземну мову або ж готуватися до екзаменів тощо. Мова йде про надмірне зловживання ними. Спробуйте про щось запитати у хлопця чи дівчини, які йдуть у навушниках, посеред вулиці: повна прострація, порожнеча в очах, дехто з них може глянути немов крізь вас і… навіть не зупинитися.
Одного разу зі мною в поїзді їхав юнак, який майже п’ять годин не знімав навушники. Це душі тих, які потрапили вже в пастку «анти духовності» і перебувають в ізоляції не лише від усього світу, а, в першу чергу, від самих себе. Їм так «добре», у них свій «світ», який вже не просто затягує, а затягнув, як трясовина…
На Сході кажуть, що людина має дев’ять «дверей», дев’ять отворів: очі, ніздрі, рот, вуха, два нижніх отвори. Ці «двері» існують для того, аби постійно відбувався енергетичний і фізичний обмін із духовним та матеріальним світом: бачити тільки хороше, говорити тільки хороше, слухати тільки хороше. Якщо цього нема, то це вже «дзвіночок», попередження про те, що ви робите щось не те. Знаєте, що в перекладі з грецької означає слово «космос»? Порядок. Його антонім – хаос, безпорядок.
Події у будь-якому суспільстві – це пряме віддзеркалення внутрішнього стану тих, хто в ньому живе.
