Повідомлення, що з’явилося нещодавно на стрічці новин, якщо не розчулило до сліз, то принаймні, сильно потішило: адміністрація президента США Джо Байдена “розглядає можливість надання Україні далекобійних ракет ATACMS для ударів по окупованому росіянами Криму”. І що зараз Штати “схиляються до того, щоб надіслати Україні ракети більшої дальності”.
Що мені подобається в наших західних союзниках і США зокрема, то це те, що вони все роблять дуже оперативно і своєчасно. А взагалі, ота інформація навіяла спогад про малюнок, який колись довелося побачити в популярному свого часу серед українців гумористичному журналі “Перець”. Йде футбольний матч. Гравець-костолом однієї з команд уже встиг “викосити” більше половину складу суперників. Один лежить зі страдницьким виразом обличчя, тримаючись за коліно; другий схопився за живіт; третьому прикладають лід до ноги; четвертого, без видимих ознак життя, виносять з поля на ношах… Суддя ж, потираючи потилицю про щось розмірковує, і ці його роздуми сформульовані в підпис під малюнком: “Здається, вже можна зробити йому перше зауваження”…
Перегляньте також:
- США хочуть, щоб ЗСУ атакували ракетами ATACMS Крим, а не Курську область, – ЗМІ
- Чи можуть ATACMS змінити хід війни?
З певною (лише з певною) дозою умовності можна перенести цю картинку на нинішню ситуацію в Україні та реакцію на неї Заходу і передусім США, як оплоту світової демократії. Росія винищує, руйнує, спалює все, що стоїть у неї на шляху; звичний світовий порядок тріщить по швах; закріплені в усіляких конвенціях правила війни східними ординцями порушуються брутально, цинічно і повсюдно. Захід же, надаючи Україні кількість зброї, достатню для того, щоб триматися з граничним напруженням сил і не допустити розвалу фронту й прориву хмар варварів у глибину країни, виявляє просто незрозумілу нам обережність у поставках більш потужних вогневих засобів. Обережність, яка більше скидається на лякливість – ану раптом Путін сильно розгнівається і…Навряд чи фахівці у Пентагоні, Держдепартаменті та інших поважних установах не розуміють, що цим лише підживлюють маніакальне прагнення російського диктатора перекроїти світ на свій лад. І навряд чи в них настільки коротка пам’ять, щоб забути, чим обернулося в 30-х роках потурання колишньому віденському художнику з впізнаваними вусами і напівбожевільним виразом очей.
“Краще вчасно допомогти з лікуванням, ніж потім допомагати на похоронах”.
“Два роки війни… Московія випустила по нам всі можливі і неможливі ракети і бомби, купила все можливе і неможливе в Ірані, КНДР, Сирії, підірвала Каховську ГЕС, розстріляла полонених, знищила пологові будинки і лікарні…. А ці все думають і виказують свою занепокоєність.”, – так реагують читачі в соцмережах на черговий “розгляд можливості” і “намір надати”. За океаном завтра лише збираються подумати над тим, чи варто післязавтра зробити дещицю того, що треба було робити сповна і ще позавчора. Ми, звісно, будемо вдячні, коли необхідні засоби нам нададуть і післязавтра і навіть нехай через тиждень, але…чи не може, суто гіпотетично, настати момент, коли в них уже просто не буде потреби?
Коли весь склад нашої команди буде викошений, а на полі залишиться лише костолом з припухлими щоками і впізнаваними залисинами…
Ігор Дуда
