Розіграші авто та айфонів від отця Олексія Філюка з Тернопільщини на фоні церкви викликали хвилю обурення
В Україні триває війна, і за ці роки слово “донат” стало символом взаємної підтримки та виживання. Люди збирають гроші на дрони, автівки, аптечки, евакуацію поранених і спорядження для військових. Часто – останніми грошима. Але останнім часом навколо благодійних зборів дедалі частіше виникає інше явище – розіграші дорогих призів за донати. І саме це викликало хвилю дискусій після появи реклами чергового збору, де людям пропонують шанс виграти айфони та люксовий BMW за донат у 100 гривень. Особливого резонансу ситуації додає те, що реклама з’явилася буквально на фоні церкви.
Церква і азарт: чому це викликає питання
Церква століттями засуджувала азартні ігри та культ легкої наживи. Бо будь-яка система, де людині продають “шанс виграти”, завжди працює через емоцію, спокусу та психологію очікування.
Саме тому для багатьох українців виглядає дивно, коли розіграші автомобілів і техніки проводять у візуальному поєднанні з храмом. Машини, айфони, яскраві написи про “100 гривень” та заклики донатити створюють відчуття не просто благодійності, а добре продуманої маркетингової кампанії, яка апелює до довіри та асоціацій із чимось моральним і правильним.
І тут виникає ключове питання: де проходить межа між благодійністю та азартною механікою?
Хто платить за айфони та BMW
Ще одне питання, яке активно обговорюють у соцмережах, – походження дорогих призів.
П’ять айфонів та люксовий BMW – це величезні гроші. І люди логічно запитують: хто все це фінансує? Якщо призи купують із донатів самих учасників, тоді виникає доволі суперечлива схема. Частина пожертв іде не на допомогу військовим, а на створення “призового фонду”, який потім використовується для залучення нових донатерів.
Фактично допомога починає працювати за принципом лотереї: є шанс виграти – люди донатять; немає призу – інтерес падає.
І це вже зовсім інша культура підтримки.
Донат як підтримка, а не як шанс виграти
Від початку повномасштабної війни донат для українців став символом солідарності. Це був спосіб сказати військовим: “Ми про вас пам’ятаємо”.
Люди донатили не через вигоду. Не через шанс отримати подарунок. А через розуміння, що хтось у цей момент сидить у мокрому окопі, живе під постійними обстрілами та ризикує життям щодня.
Саме тому багато волонтерів і військових зараз говорять про небезпечну зміну самої філософії допомоги.
Коли до збору прив’язують дорогі призи, донат перестає бути жестом підтримки й перетворюється на участь у розіграші. Поступово формується нова логіка: “Що я отримаю за свою допомогу?”
І це може мати довгострокові наслідки.
Що буде з “тихими” волонтерами
Проблема ще й у тому, що тисячі невеликих волонтерських зборів просто не здатні конкурувати з таким форматом.
Люди, які щодня збирають по кілька тисяч гривень на турнікети, старлінки чи евакуаційні автомобілі, не можуть дозволити собі розігрувати BMW чи айфони. Вони працюють без шоу, без гучних призів і маркетингових кампаній.
І якщо суспільство звикне допомагати лише тоді, коли є шанс щось виграти, це може вдарити по всій культурі волонтерства.
Бо завтра людина може просто пройти повз збір, якщо там немає “мотивації” у вигляді подарунка.
Окреме питання – участь дітей
Ще один аспект, який викликає суперечки, – використання дітей у рекламі таких розіграшів.
Критики наголошують: коли неповнолітні стають обличчям механіки, яка дуже схожа на азартну гру, це створює серйозні етичні питання.
Адже фактично дітям демонструють модель: донат = шанс виграти дорогий приз.
І це вже не просто благодійність, а формування певного ставлення до грошей, допомоги та винагороди.
Межа між допомогою та шоу
Сьогодні Україна живе у реальності великої війни, де щодня гинуть люди, а країна витрачає колосальні ресурси на оборону.
Саме тому для багатьох українців демонстрація люксових авто, айфонів та дорогих подарунків у контексті війни виглядає щонайменше суперечливо.
Особливо коли все це подається через емоції фронту та допомоги військовим.
У центрі дискусії зараз уже не конкретні айфони чи BMW. А значно ширше питання: чи не перетворюється благодійність поступово на шоу?
І чи не ризикує суспільство втратити головне – щире бажання допомагати без очікування вигоди у відповідь?
Анастасія Квітковська
Ілюстрації з мережі Інтернет