Не раз, буваючи за кордоном, чув здивування щодо українського студентського життя, що у нас нема студентських корпорацій. А вони до війни були. І відразу після здобуття незалежності країнами Балтії, вони там відродилися. А в нас – ні.
Так званий корпораційний рух зародився в нас на початку ХХ ст., хоча серед студентів Європи існував ще в ХІХ ст., але найбільшого розмаху дістав після Першої світової війни і відразу став дуже динамічно розвиватися.
Корпорації – це нечисленні студентські об’єднання, які покликані плекати патріотизм, відвагу і дисципліну. Створення корпорації і звичаї, що в ній панували, скидалися дещо на звичаї масонів чи якоїсь таємної організації. Принаймні приналежність до такої корпорації вважалася за честь, і не кожен студент міг на неї претендувати. Виникли вони у Німеччині під час визвольних воєн і швидко розвинули розуміння честі з обов’язковими дуелями за образу. Разом з тим корпоративне життя пов’язувалося з веселими забавами в шинках, пригодами і мандрами.
Українські та польські корпорації взорувалися на німецьких «буршеншафтах», а звідси і виразно націоналістичне їх спрямування. Серед українського студентства корпорації започаткувалися в 1906-му, але набули ширшого розмаху в міжвоєнний період, зокрема серед молоді, яка студіювала за кордоном. Їхніми гаслами були «честь, свобода, батьківщина».
Бурші, бурсаки або ж корпоранти вдягали маленькі різнокольорові шапочки, які прилягали до голови і називалися «деклями», а також стяжки, чи то пак «банди» (споріднене з «бандаж»), такої ж барви, що перепоясували груди навскіс від правого плеча.
Цей бурсацький, як його називали українці, рух був тісно пов’язаний із кнайпами, бо улюбленою розвагою бурсаків було організоване випивання пива, супроводжуване галасливими співами. Ці забави називалися «комерсами». Модним було також серед бурсаків вправлятися у фехтуванні, а також практично використовувати набуті знання. Для такої оказії ніколи не бракувало «гонорових» справ, а в ефекті привід для пихи – чудовий розкішний прекрасний рівненький шрамик на лівій щоці. Поєдинки відбувалися на шаблях, але не можна було ними нікого колоти. Билися до першої, другої, а навіть і до третьої крові. Траплялися й поєдинки на пістолях. Але винятково старовинних. Тому-то смертельні трафунки бували рідко.
Наслідуванням німецьких студентів була також ієрархія й організаційний поділ членів корпорації. Новак, що вступав до корпорації, попадав принаймні на рік до кола «фуксів» – кандидатів. Наступним щаблем до моменту закінчення навчання був «комілітон». Після студій і до кінця життя колишній бурсак належав до «філістрів». Окрім філістрів дійсних існували також філістри почесні, до яких належали передусім професори, що сприяли корпораційному рухові, а також і якісь видатні особистості, якщо давали на це свою згоду.
Сучасники згадували із корпораційного життя передусім приязнь, веселе безтурботне життя. Приналежність до організації вибраних вивищувало, але й додавало зайвих обов’язків, бо такий бурсак уже хоч-не-хоч, а мусив поводитися як мушкетер короля. Річ у тім, що кількість осіб, які могли належати до корпорації, була обмежена до 50. То була якраз та кількість, у якій усі могли добре запізнатися, зблизитися і навіть здружитися. Та обмежена кількість дійсних членів, при загальному прагненні серед студентів до них належати, була причиною появи щораз нових корпорацій, які різнилися між собою тільки барвами.
У 1930-х роках цей рух уже мав якісь певні традиції, доказом чого служила увага до року зародження тої чи іншої корпорації. Ці дати в кожному університетському осередку були добре знані, і вже узвичаїлося, що член молодшої корпорації мав кланятися першим членові старшої корпорації, незалежно від того, чи вони були між собою знайомі. Звичайно, це було можливим тільки тоді, коли вони з’являлися в «барвах».
Серед польських осередків найкультовішою корпорацією була «Польонія», створена у Вільні 1828 року. Після неї з’явилися дві корпорації варшавські: «Аркона» і «Велєція», а четвертою йшла найстарша у Львові «Лютіко-Венедія», заснована 1878-го в Тартуському університеті. Барви мала блакитно-амарантово-срібні, до її складу входили винятково студенти Академії ветеринарії.
Друга львівська корпорація «Лєополія» була заснована в 1923-му і мала барви міста – червоно-блакитно-золоті. «Лєополію» заснували студенти-правники, але пізніше стали до неї вступати й студенти з інших університетських факультетів, а також із політехніки. Далі за порядком йшли «Зніч», «Ґасконія», «Аквітанія», «Заґоньчик», «Оботриція», «Славія» і «Кресовія».
З українських корпорацій найдавнішими були «Запороже» (1906–1940) і «Чорноморе» (1913–1940), що зародилися в Чернівцях, з 1924-го беруть свій початок українські корпорації вільного міста Данциґа – «Чорноморе», «Галич», «Зарево». Звідти вони поширилися на українські осередки Львова, Відня, Праги, Берліна, Рима, Варшави, Познаня й Кракова. Данциґська корпорація видавала свій орган «Корпораційна трибуна», де наголошували на тому, що це помилковий погляд, ніби приналежність до корпорації пояснюється бажанням «себе зверхньо вивищити, наприклад, через ношення барв, та тим відокремитись від решти студентства. Не у зверхньому вигляді, індивідуальному замилуванні до зверхньої форми як одного із засобів і не в назві лежить суть корпорації. Корпорацією буде кожда студ. організація (і без ношення барв), що в їм’я тривалості прибере ціпку організаційну форму й дисципліну разом із плеканням доброго і здорового студентського звичаю, товариської культури і дружности».
Перед початком Другої світової війни було ві Львові 12 польських корпорацій, що належали до міжкорпораційної Спілки, 8 українських, а ще кілька так званих християнських, які в’язалися передусім із католицьким рухом і відзначалися більшою скромністю щодо спільних забав і гулянок.
У 1931-му під час найбільшого організаційного розвитку корпорацій (а загалом їх було вже 20) відбулося кілька корпораційних з’їздів.
Окрім обмеженої кількості членів корпорації, на близькі взаємні стосунки впливала також процедура прийняття новаків. Прийняття мало бути одноголосним. Бодай одного голосу проти, навіть без тлумачень, вистачало, аби кандидат був викреслений. Таким чином уникалося внутрішніх конфліктів і творення антагоністичних груп. Кожен новак мав свого опікуна, який його впроваджував і вважався для нього корпоративним батьком.
В офіційних зборах, названих «конвентами», де вирішувалися якісь справи, брали участь тільки «комільтони». Але в забавах уже брали участь усі члени без винятку. Комерси зазвичай відбувалися в кнайпах, і найпопулярнішою кнайпою в бурсаків вважалася ресторація Нафтули на Шевській. Вздовж столів, розставлених підковою, сиділи всі члени в деклях і шаликах, їли найчастіше флячки, пили пиво, співали пісні студентські та корпораційні й оповідали різні фривольні жарти. А ще бавилися у якісь традиційні ігри.
Офіційна частина «комерсу» починалася зі співу міжкорпораційого гімну, потім звучала «пісня відкриття», далі гімн конкретної корпорації і «пісня до кольорів». Кожна корпорація мала свій окремий гімн і свою «пісню до кольорів».
Авторитету корпораціям додавало гроно почесних «філістрів», окремі з яких навіть брали живу участь у забавах. До них зокрема належав світової слави вчений, антрополог Ян Чекановський (1882–1965), який на комерси в Нафтули з’являвся в деклю і банді.
Вийшовши із кнайпи, бурсаки йшли через місто «гусаком», або ж, як його ще називали, «бумель», у напрямку Стрийської, де під №24 мешкав професор Чекановський. Високий гість очолював процесію навіть тоді, коли вже став ректором. Не минали при цьому жодної каварні, але не для того, щоб там посидіти, а щоб пройтися вужем поміж столиками, побешкетувати і вийти назад на вулицю.
Та «гусак» набрав популярності не тільки серед корпорантів, але й серед звичайних студентів. З початком нового навчального року в найбільшій чотирнадцятій залі старого Університету на святого Миколая збиралася увечері студентська молодь. Після промов ректора і котрогось з деканів усі присутні шикувалися один за одним у студентського «гусака». І ось цей «гусак», що сягав після свого розгортання від брами університету до готелю «Жорж», починав о дев’ятій вечора рухатися з голосним сміхом, жартами і співанками через усе місто, звиваючись вужем. Перед вела управа Студентської читальні, що гарантувало відсутність хуліганських вибриків.
Спочатку «гусак» складав уклін старому Фредрові, який сидів на кріслі там, де тепер сидить Грушевський. Заки цілий «гусак» обходив довкола пам’ятника, минало досить часу, голова «гусака» могла вже входити до кнайпи Шнайдера, заповненої так, що доводилося дуже обережно пробиратися поміж столиками. За давньою традицією власник уже готував на великому столі повні шклянки, закуску, якими поживитися належало на ходу без затримки. «Живитись на лету» назвав книжку віршів Леопольд Стафф, який також колись брав участь у цих студентських «гусаках».
Причому честь, до якої кнайпи мав завітати «гусак», виявлялася на конкуренційній основі. Чимало кнайп добивалося, аби й до них «гусак» вступив, але студенти бойкотували кнайпи з негативною репутацією.
Дорогою студенти влаштовували веселі ґеци. Побачивши групу перехожих, які квапилися перед десятою додому, бо о десятій усі брами в будинках замикалися і доводилося давати «шпиру» (чайові) шимоновій, «гусак» оточував їх щільним ланцюгом. Перехожі мусили добру чверть години втратити, виплутуючись із сувоїв студентського «гусака».
Оббігши по колу оперний театр, студенти розсипалися по кнайпах.
На початку війни 1914-го студентські «гусаки» припинилися і відродилися в 1920-х роках, але вже не мали такого розмаху.
Хоча 26 листопада 1932 газети повідомили, що “пізно ввечері студенти з корпорації «Lutico-Venedia» влаштували забаву в ресторації Кольонського на Трибунальській, а після її закінчення близько 23 години група студентів перейшла до другорядної каварні «Adria» на Шайнохи, де веселилася у супроводі фордансерок. Правда перед тим, як туди завітати, сховали корпоративні відзнаки, бо «Adria» – то жидівський заклад. Потім корпоранти попрямували до нічного бару «Ґрот». Дорогою о 1½ дійшло до бійки на Шайнохи між студентами і групою жидів, в результаті якої був поранений ножем студент Ян Ґродковскі (помер у лікарні), а два інші студенти, Станіслав Пєтрашко і Георгій Щепановський, зазнали поранень. Ножівників Мойсея Каца, Шуліма Келлєра, Ізраеля Туне і Нухима Шмера, звинувачених у вбивстві, заарештовано. Як і повію Стефанію Суровку, що належала до їхньої компанії та була приводом бійки”.
Можливо, ці кілька слів про наші студентські традиції стимулюють відновлення корпорацій, як то сталося в балтійських країнах.
20.11.2024
