Політична нація. Громадянин і його Держава
Шляхетні українці, продовжуємо працювати над ідеологією Українська Україна.
Географічне положення України — на перетині: «з варяг у греки» та «Шовкового шляху», — і ще багатьох інших манівців. Тому зрозуміло, що українці як генотип формувалися на базі тих, хто тут народжувався, і тих, хто намагався пройти через Україну.
Багато хто в ідеал політики виносить лише українське походження. Чи є такі українці в Україні? Ймовірно, немало. Але навіть серед тих, хто має українське походження, ворогів української нації, зрадників, колаборантів, запроданців чи мародерів також достатньо.
Говорячи про Українську Україну, ми говоримо про українську політичну націю. Нам не потрібно копирсатися, якої крові намішано у Миколи в окопі, Марії, що береже дітей вдома, чи у Степана, що у підвалі збирає дрони. Нам потрібно глянути, чи є людина українцем по духу? Чи для нього українська нація, українська держава, українська культура і мова та, врешті, український архетип є понад усе та є його способом життя у спільноті?
Якщо згадаємо, хто виписав Кодекс українського націоналіста, то знайдемо там Донцова і Липинського. Вже не говоритимемо про Пилипа Орлика і першу конституцію козаччини. А про Петра Могилу і його Академію нехай розкажуть випускники.
Усі вони були шляхетні, гонорові, українці по духу. Це ті, хто принесли славу українській нації, стали фундаторами її ідеології, її сьогоднішнього буття, ідеологами українських вольностей, шляхетності і гідності, якими захоплюється увесь світ.
Ключовим для нас в Українській Україні є український дух, шляхетність, архетип та люди, які не мислять себе представниками інших достойних і не дуже націй. Думаю, що у більшості країн світу така ж історія.
Тепер, коли ми говоримо про представника української політичної нації, ми стверджуємо його тотожність з поняттям громадянин української ДЕРЖАВИ.
З людиною, з відповіддю на питання не «що тобі дала держава?», а «як ти дбаєш про свою ДЕРЖАВУ?».
ДЕРЖАВА — це наш спільний здобуток та спадщина славетних поколінь.
Ми наголошуємо, що в Українській Україні поняття «ДЕРЖАВА» і «влада» не є тотожними. А часом навіть взаємовиключними.
Наприклад, Вічний український революціонер Степан Хмара називав нинішню владу ліквідаторами України. І в цьому його підтримувала і підтримує пасіонарна частина українства.
Представник української політичної нації, який є українцем по духу, для кого насправді Україна понад усе, не тому, що він українець за походженням і тільки йому дозволено грабувати країну і українців. А тому, що його первинне — це як я дбаю про свою державу.
Претензії українці можуть висловлювати до влади, якій віддали право, бюджет, ресурси і силу. Потрібно розуміти, що критикувати ДЕРЖАВА — це критикувати всіх українців підряд. А от критикувати владу — це критикувати самих себе, якщо ти віддав цій владі свій голос, свою відповідальність за вибір тої чи іншої політичної партії на виборах. Саме це є відповідальність за українську державу.
Маємо переглянути питання, хто має в Україні право обирати владу.
Чи мають це право голосу особи, засуджені за державну зраду? Чи особи, засуджені за колаборацію? Особи, засуджені за корупцію у час війни — мародерство?
Точно ні!
Але як їх позбавити існуючого сьогодні виборчого права? Потрібні зміни до Закону про вибори і до Кримінального кодексу: міра покарання — позбавлення довічно або на певний термін виборчого права. Бо не можуть ті, хто ненавидить та зраджує націю і державу чи то за переконаннями, чи то задля мамони, обирати собі подібних у владу країни, чия воля і вольності оплачені ціною кривавої війни.
Ми повинні зрозуміти, що обирати владу в Україні — це привілей.
Його матимуть лише ті, хто любить, береже і славить Україну.
Павло Жебрівський