Картопляно-кабачкові терті пляцки

Картопляно-кабачкові терті пляцки.

У їх запахах відлуння мого опільського дитинства. Забігаєш до хати, а на куті скрині дві миски. В одній перемішаний зі сметаною сир, присолений і присмачений зеленою цибулькою. А в другій апетитно-преапетитно блистять і дихають теплом терті пляцки, на яких ще потріскували та шипіли золотаві кульки тлущу.

Бабуся просить почекати аби вистили, але звідки набрати стільки терпіння?

Хапаю пляцок, від обпікає пальці і пихтить пахучим жаром. Випускаю пляцок у мачанку, ще і притискаю його приречений верх ложкою, щоби він пірнув у неї весь. Краю ложкою шматок пляшка, начераю мачанки і похапцем до писка.

Пляцок обпікає піднебіння, язик, не рятує навіть мачанка, тому мушу жувати, голосно вдихаючи відкритим ротом повітря, яке трохи охолоджувало, поки я хрумав і чавкав.

А на знимці суміш молодої картоплі та кабачків. І смажені на денку без тлусту.

Треба було зробити терті пляцки по-опільськи. Перемастити сметаною і хай би у духовці протушкувалися.

Був би ще один спогад з дитинства.

Такими пляцками я часто вечеряв. Спершу, зʼїдав мʼякенькі верхні, а в кінці хрумав присмаженими на самому дні.

Ех, де ті роки?

Хто їх стер на терці часу?

Олег Ущенко.