Покрова: нелогічне свято для українців

Відверто кажучи, свято Покрова Божої Матері можна назвати доволі абсурдним святом. Його історія та ґенеза виходить далеко за межі людської логіки.

Там, де сталося диво явлення Богородиці про нього давно забули. Влахерни – це колись передмістя Константинополя. В сьомому столітті, коли розширювали межі столиці, цей район було включено до території міста. Там розміщувався імператорський замок і відома церква Богородиці. Нині це турецькі мусульманські райони, де християнську віру сприймають якщо й не з явною злобою, то із постійною насмішкою та знущанням. Християнство там ледве жевріє. І хоча, здавалося б, саме до Царгороду повинні бути спрямовані духовні погляди людства, ті історичні та святі місця давно занедбані та забуті.

Натомість у нас, в Україні, це свято за своїм значенням, та пошаною в народі, перевершує чимало двунадесятих свят. Принаймні, в нас воно завжди сприймається, як одне з двунадесятих Богродичних свят, хоча таким не є. (Відповідно до церковного уставу належить до «великих недвунадесятих» свят.) У цьому полягає другий «абсурд» свята Покрови Богородиці.

Але найбільше здивування викликає факт, як наша Церква переглянула історичне тло цієї події. За свідченням сучасних істориків, на Царгород у році, коли сталося це чудо, нападали не сарацини, які на той час були слабкі та мали добрі стосунки з владою Константинополя, а Олег – один із найбільш відомих Київських князів зі своїм військом. На користь цієї гіпотези існує чимало авторитетних історичних свідчень. Таким чином приходимо до висновку, що святкуючи Покрову в її буквальному тлумаченні, українці мали б святкувати перемогу царгородців над власними предками!

В чому ж тут велич свята, та яке воно для нас має значення сьогодні?

Справа в тому, що з позиції віруючої людини, духовна спорідненість стоїть значно вище фізичної. Тому, наші православні брати та сестри, наприклад греки, з позиції Церкви цілком справедливо вважаються нам набагато ближчими, ніж руські язичники – родичі по плоті. Тому, в цій суперечці, ми безумовно стоїмо на боці Блаженного Андрія. Він теж, правду кажучи, по роду був скіфом, тобто його батьківщиною були сучасні українські землі.

Значення цього свята в наш час набуло особливої ваги, оскільки українці тепер в силу обставин знову змушені були взятися за зброю. І подивіться, що виходить. Наші родичі по плоті – росіяни, які за всіма ознаками мали б нас захистити від усього світу, мали б стати для нас, як і обіцяли, гарантом нашої територіальної цілісності та незалежності, повели себе гірше звірів. Натомість, увесь світ згуртувався навколо України, і в міру сил чимало країн допомагають нам чим тільки можуть.

Пригадуєте, навіть мусульмани запропонували свою мечеть для богослужінь Київського Патріархату в окупованому Криму? Звісно, таке богослужіння було б екстраординарною подією, яка йшла б всупереч канонам Церкви Христової. Тим не менше, це дуже показовий випадок, у якому проявляється справжня сутність людей. Мусульмани виявилися більш порядними та набагато людянішими, аніж ті росіяни, які брехливо називають себе православними. Ці люди є ким завгодно, тільки не православними християнами.

Свято Покрова Пресвятої Борогодиці – це свято Божої допомоги православному війську. Не має значення, скільки ще росіян окупантів і чеченських головорізів стоїть біля українських кордонів. Коли Пречиста Діва покриває своїм омофором нашу землю, ми обов’язково переможемо.

Це свято нагадує нам про перемогу. Але нагадує також про важливу умову, що потрібна нам для досягнення цієї перемоги. Ця умова – жива, розумна, дієва віра в Господа Ісуса Христа та Його Пречисту Матір – Богородицю Діву Марію.

Тому я, вітаючи всіх наших читачів, хотів побажати нам у день свята Покрова Богородиці лише «єдиного на потребу». Бог обов’язково вийде нам на зустріч, але для цього нам потрібно хоча б повернутись у Його бік. Усіх зі святом! Пресвята Богородице спаси нас!

Протоієрей Євген Заплетнюк

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram