Тернопіль гостинно прийняв родину Ірини Романової з Красного Луча – вже через два тижні після приїзду вони з чоловіком мали роботу, а дітей прийняли у садочок. Тепер Ірина хоче віддячити Тернополю, подбавши про здоров’я міських тварин. У цьому бачить свою соціальну місію

Ірина Романова викликає симпатію з першого погляду. Вона говорить про все з такою щирою емоційністю і безпосередністю, що Станіславський одразу сказав би: «Вірю!». Зі щирою любов’ю розповідає про тваринок, з нотками тривоги – про перспективи своєї бізнес-ідеї і непідробним захватом – про Тернопіль. На мить замовкає і витирає хустинкою кутики очей, коли згадує про подругу, яка залишилась в окупованому Красному Лучі, бо не змогла покинути бабусю.

 

Дідусь був упівцем з Тернопілля

 

  • Враження про Тернопіль дуже позитивні, але зовсім не перші, – відповідає Ірина на запитання про ставлення до «файного міста». – У мене тут є родина, і у Борщівському районі також, в селі Бурдяківці. Тож приїжджала сюди, відколи мені виповнилось 16 років, щоліта і на травневі свята. Студенткою втікала на Тернопілля, коли були канікули. Я шалено закохана у галицький сільський краєвид.

 

Тернопіль Ірина теж полюбила з першого погляду. Розповідає, що, повернувшись додому після першого візиту до Тернополя, розповідала усім, що побувала в Європі. Любов до нашого міста у Ірини ще й генетично закладена, адже її дідусь був вояком УПА з Тернопілля. Його арештували і вислали на Донбас. Повернення звідти до нормального життя на Галичину, звісно, було неможливим. Дідусеві ще пощастило, адже його батька вислали до Сибіру, де він і помер. Навіть могили його немає, підсумовує Ірина.

 

Тож коли на околицях Красного Луча почались бої і місто окупували, жінка зрозуміла, що її родині треба повертатись на землю дідів. Вибір був між Чернівцями і Тернополем, бо жінка мала намір переїхати у те місто, де є вакансії від фармацевтичної фірми, в якій вона на той час працювала. Однак для Ірини вибору як такого не було – лише Тернопіль.

 

Дала місту випробувальний термін

 

  • Я гостювала у друзів в Яремче, в Івано-Франківську. І от вони кажуть: «Ходімо, покажемо тобі, яке гарне наше місто». А я впала на ліжко і кажу: «Ні, не піду, все одно наш Тернопіль найкращий. А у вас навіть озера немає», – з усмішкою пригадує Ірина.

 

Переселенці адаптуватись у Тернополі не становило проблеми. Однак її родині було трохи важче.

 

  • Я дала місту два тижні, щоб воно прийняло мою родину, – каже жінка. – А насправді це означало, що кожен з нас має влаштуватись, зокрема, мій чоловік повинен за цей час знайти роботу.

 

Тернопіль дуже поспішав виправдати сподівання донбаської гості. Родина приїхала до міста 31 липня 2014 року. Вже 4 серпня був перший робочий день Ірини, а 6-го числа обоє донечок родини Романових пішли у садочок. А в останній день двотижневого терміну і чоловік знайшов роботу – експедитором у „Форнетті”.

 

  • Він юрист, так що ця робота зовсім не за фахом. Але ж родину треба годувати, тому і не перебирали вакансіями, – знизує плечима співрозмовниця.

 

Зрештою, у Тернополі адаптувались усі члени родини. Ірина жартує, що молодша донечка до приїзду сюди не розмовляла взагалі, а тепер розмовляє виключно українською мовою з тернопільським акцентом.

 

Родина Романових, до слова, вирішила ще раз перевірити, наскільки гостинний до них Тернопіль: чоловік Ірини подав анкету до нової поліції. Перше тестування очікує його цієї середи.

 

Ідея клініки – через смерть кота

 

Наразі Ірина виношує ідею створення ветеринарної діагностичної клініки. Для її реалізації вже написала бізнес-план та подала заявку на отримання грантових коштів для придбання апарату УЗД та рентген-апарату. Сума гранту – 5,5 тисячі євро. Це – кошти Євросоюзу.

 

Поки заявку жінки розглядають, вона уже почала активно працювати з потенційними партнерами майбутнього закладу. Передусім домовилась з Оленою Дейнекою про співпрацю із стерилізаційним центром «Ноїв ковчег». Суть угоди – Ірина допомагатиме лікувати та діагностувати хвороби вихованців притулку, а натомість їй допоможуть з рекламою та інформуванням про існування такого закладу. Сергій Надал і Катерина Калуш теж пообіцяли Ірині підтримку її ідеї та закладу з огляду на соціальну складову цього проекту. От тільки поки що угода про підтримку очікує на підпис міського голови, бо через виборчі перегони він не встиг затвердити усні домовленості письмово.

 

  • Ідея такого закладу виникла, бо я на власному досвіді відчула, що є така потреба, – каже жінка. – Ми привезли з собою з Донбасу двох котиків. І один захворів. Він місяць не їв, не пив, був під крапельницями, але нічого не допомагало. Йому зробили операцію, і виявилось, що у його шлунку залягла якась шкірка, яка і отруювала тваринку. Він помер, бо був заслабким і вже нічого не могло йому зарадити. А якби був рентген і вчасно це виявили – все могло б бути інакше.

 

Вартість рентген-апарата – близько 150 тисяч гривень, УЗД-апарата – 80 тисяч. Ірина має намір співпрацювати з іншими клініками і надавати їм діагностичні послуги. Нарікає, що в сфері лікування і турботи про тварин є ще дуже багато прогалин. Говорить про необхідність лабораторії для взяття аналізу крові у тварин, бо така є лиш у Києві. Зітхає, що немає стаціонару для догляду за прооперованими тваринами, адже зараз такий догляд лягає на руки турботливих власників домашніх улюбленців. Каже, що незайвим був би і готель для пухнастиків, де можна було б залишати домашніх улюбленців, коли господар кудись  їде. Додає, що хотіла би впровадити обов’язкове чіпляння чіпа тваринам. Вартість для однієї тварини – 150-200 гривень. Однак це дало б змогу знайти господаря, якщо тварина загубиться, і знати, як її лікували, чим хворіла, коли і чим щепили. Подібна практика, каже, діє у Чернівцях та Львові.

 

Це потрібно для суспільства,  – додає жінка. – Тварини в місті повинні бути комусь потрібними. Моя ідея – більше соціальна, термін окупності проекту чималий. Але в кожного з нас є своя місія. І я хочу зробити щось добре для міста, яке мене так гостинно прийняло. Бо люди можуть подбати про себе, а чотирилапі ні. А вони – як люди, теж хочуть любові й уваги, щоб їм допомогли, коли вони хворіють, щоб їх врятували і не зрадили. Тож маю надію, що зможу допомогти тваринкам нашого файного міста.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»
21:11, 6 Травня, 2024

Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: