Другий рік війни. Певна частина творців укрсучліту втомилася, бо написати про ностальгію за совком вона ще може і про своє рослинне існування також, а книжки про нашу війну в Європі не перекладуть з міркувань політкоректності.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Війну України з Росією, а не громадянський конфлікт.Такими є й їхні читачі, які створюють собі кумирів, тобто їм здається, що вони їх створюють, насправді це робить реклама.Потихеньку формується п’ята колона, готова домовлятися як з владою, так з сепаратистами.Якби йшлося про чисте мистецтво – воно вимагає аполітичності,і часом злітає на сліпучі вершини духу. Але це нагадує щурячого короля, який помре, якщо його не годуватимуть грантами, преміями і переповненими залами. Війна вже закінчилась?
Ні, вона триває.Війна перевіряє кожного, хто чого вартий, і стьобом та типовим для літературної попси « заздрите», не відмитися від дьогтю.На захист кумирів підіймається ціла армія шанувальників чи просто прислужників. Хлопці, йдіть на війну, дівчата, займайтеся волонтерством.Чи ви не розумієте, як боляче спостерігати адвокатів диявола тим, хто живе у зросійщених регіонах чи навіть у окупації?
Я знаю жінку з Харкова, у якої є мала дитина, і якій пишуть погрози на дверях за те, що вона не приховує свого патріотизму. Я знаю дівчину-співачку, яка просить мене надіслати їх щось з бойківських пісень.Вона втекла від смерті на Донбасі, від тих, з ким намагаються вести діалог,бо вони «теж люди». Я знаю старшого чоловіка, який поблизу окупованої зони ремонтує з друзями техніку для АТО і каже: « Я зі своєї землі нікуди не піду.» Тисячі спрвжніх патріотів у сірій зоні завтра можуть опинитися в окупації.Їх видадуть сусіди і будуть дивитися, як ті вмирають. Це не політика, це – війна.Її не відсунеш від себе.
Сьогодні я отримала листа від чоловіка з Дніпропетровщини.Він у 80 років написав першу книжку. Він з болем пише не лише про деградацію землі, а й про те, як його правнучка, пішла в дитсадок і вже говорить російською і матюкається.Цей чоловік збирав гроші разом з іншими патріотами, щоб видати книгу на пошанування Шевченка «З любов»ю до Тараса».Це його ви називаєте вишиватою?
Він пише, як просять українські книги у Севастополі, як там потребують українського слова. Ми повинні робити все можливе і неможливе, щоб підтримати цих людей, а не тих, хто слабий на голову і труїть наших солдатів чи ріже їх у темних закутках. Бо кожен з патріотів на окупації чи в сірій зоні вартує більше, ніж усі самовизнані генії і кандидати на Нобеля. Нам треба кожного дня бодай щось робити для того, щоб Україна була Україною.
