Пам’ять, що об’єднує: Василь Ярмуш знову звучить у рідній школі під Тернополем
Одна людина може започаткувати велику справу. Та коли до неї долучаються інші, народжується сила, здатна продовжити шлях крізь покоління.
«Бо йти мені іще…» — писав мій батько, український поет і драматург Василь Ярмуш.
Бо йти мені іще та йти
між захмелілими гаями,
поміж розквітлими
піснями…
По свіжих травах,
теплім сіні…
Себе усього принести
на вівтар – милій Україні!
6 листопада в Тернопільській загальноосвітній школі № 8, де навчався мій батько, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на його честь. Подія була приурочена до 50-х роковин від дня смерті митця та 70-річчя школи.
Я не пам’ятаю батькового голосу – мені було лише три роки, коли він пішов із життя. Та я все життя відчуваю його присутність: у поезії, у маминих спогадах, у любові, яку він залишив мені у спадок. І, мабуть, саме тому для мене так важливо, щоб його слово жило й знаходило шлях до нових поколінь.
Ініціатива встановлення меморіальної дошки Василю Ярмушу на фасаді Тернопільської загальноосвітньої школи № 8 — саме тієї, де навчався мій батько, – належала мені, як доньці Василя Ярмуша. Її реалізація стала можливою завдяки підтримці небайдужих людей. Виконавчий директор «Академії науки і технології» (Прага, Чеська Республіка) Василь Москов, який також очолює благодійний фонд, узяв на себе фінансування виготовлення меморіальної дошки. Щиро вдячна йому за цей важливий внесок у збереження пам’яті про українського поета. Директорка школи Галина Михайлівна Підгайна сприяла вирішенню організаційних і документальних питань, необхідних для встановлення дошки. Дякую кожному, хто долучився до втілення цієї ініціативи.
Стоячи біля меморіальної дошки, я відчула: батьків шлях не завершився, його слово не обірвалося. Воно продовжується в поезії, у пісні, у пам’яті та в молодих голосах, які цього дня звучали на його честь.
Я продовжую справу свого батька – з гордістю, любов’ю та ніжною пам’яттю доньки. У кожного з нас свій шлях, свій інструмент, свій почерк і власний голос. Та нас об’єднує мистецтво, і цією стежкою ми йдемо разом, зберігаючи й продовжуючи те, що залишив нам Василь Ярмуш.
Пам’ять живе в людях
Школа живе не тому, що має красиві стіни. Театр – не лише тому, що має сцену. Місто – не тільки завдяки будинкам. Усе це наповнюють люди – їхні ідеї, вчинки, творчість і пам’ять. Людина може піти, але залишений нею відбиток продовжує жити, надихати й об’єднувати.
Саме це відчувалося під час відкриття меморіальної дошки. Учні школи читали поезії Василя Ярмуша, студенти Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької подарували його слову музичне звучання, а студентка Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Ніка Сорока декламувала його твори, ведучі – учні 8 школи: Вікторія Гаранджук і Андрій Федьків.
ГОЛУБІ ЛИСТКИ
Вічна пульсація моря,
хвиль зеленаві хребти…
Їх не окинути зором,
думкою не обійти.
Вир переміщень і злетів,
зникнень, народжень в імлі…
Так же несуть естафету
друзі мої на землі.
Тільки вітри на просторах
можуть дозволить собі
перегорнути історії
моря листки голубі.
Василь Ярмуш
У цю мить минуле зустрілося з майбутнім. І я зрозуміла: пам’ять про батька житиме в цій школі, у Тернополі, не лише на меморіальній дошці. Вона житиме в дітях і молоді, які відкриватимуть його поезію, у піснях, що знову звучатимуть, і в людях, які передаватимуть його слово далі.
Для мене ця дошка — не крапка, а початок нової дороги. Дороги, якою ми разом відкриватимемо Василя Ярмуша Україні – через поезію, пісні, книги, фестивалі та українське кіно. Серед наших подальших задумів – робота над історико-культурним фільмом «Нескорена пісня: Ярмуш — Крушельницька».
Я вірю, що ці ідеї матимуть продовження, адже сьогодні поруч є люди, з якими можна йти далі – стежками рідного краю та України, зберігаючи її культурну спадщину й творячи майбутнє разом.
Люди, які стають частиною спільної справи
Щиро дякую всім, хто підтримав мою ініціативу встановлення меморіальної дошки саме в школі, де навчався батько, долучився до її втілення та розділив із нами цю важливу мить.
Особлива вдячність директорці Тернопільської загальноосвітньої школи № 8 Галині Михайлівні Підгайній, Руслані Володимирівні Огородник, учительці української мови та літератури, директору Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької Сергію Миколайовичу Маловічку, а також Тарасу Мірошниченку, заступнику директора з навчально-виховної роботи.
Дякую учням, студентам, викладачам і музикантам, кожному, хто долучився до події, допоміг, підтримав словом чи своєю присутністю.
Окремі теплі слова вдячності — нашим почесним гостям, представникам наукової та мистецької спільнот Праги й Києва. Ваша участь стала важливим знаком пошани до Василя Ярмуша та підтримки справи, якій я присвятила багато років.
Серед наших почесних гостей:
- Василь Москов — кандидат педагогічних наук, виконавчий директор «Академії науки і технології» (Прага, Чеська Республіка);
- Ілля Лернер — голова ради та організатор Всесвітнього фестивалю українського мистецтва та культури у Празі;
- Дмитро Ломачук — український кінорежисер, голова правління Об’єднання кінематографістів «КІНОЛОГОС», доктор мистецтвознавства.
Дякую кожному з вас за те, що ви поруч. Саме завдяки спільним зусиллям пам’ять стає живою, а справа, започаткована однією людиною, отримує продовження в серцях і діях інших.
«Бо йти мені іще…» Так, батьку. Іти. Берегти. Відкривати. Передавати.
Я продовжую твій шлях із любов’ю та гордістю. І тепер знаю: у мене є люди, з ким іти й продовжувати. Щоб твоє слово не залишилося лише спогадом, а стало живою частиною майбутнього України.
Мирослава Ярмуш,
донька українського поета й драматурга Василя Ярмуша
***
Грає радість дужим виром
підкидаючи до неба,
Бо для щастя, скажу щиро,
вже й не так багато треба.
Я могутній, я сторукий,
Я щасливий, як ніколи,
Бо крізь далеч днів розлуки,
я почув твій рідний голос.
Хай недоля брови хмурить,
Хай зганяє шторми сиві,
Я піду назустріч бурі,
Але нині я щасливий…
Геть від мене чорні тіні,
Не гуртуйтесь чередою,
Бо тепер я не самотній,
нас на шляху зараз двоє…
Василь Ярмуш