Осінь у місті: між теплими вечорами, жовтим листям і новинами, які повертають у реальність
- Опубліковано: Олена Лайко
- —
- 7 Жовтня, 2026 о 10:44
Осінь у місті – вона така особлива і водночас рядова. «Чергова осінь» – хтось може сказати і не помилиться. Час жовтого листя, нудного сірого дощу, який своєю вогкою прохолодністю остуджує усі рвучкі намагання щось змінити та виправити, і дещо нав’язливо рекомендує сповільнитися, затриматися і все таки насолоджуватися життям, незважаючи ні на що…
Хоча важко бути готовими до уповільнення, оскільки не віриться, що після того шаленого темпу, у якому нашим життям промчало літо, а з ним вже і вересень, щось здатне принаймні притишити свій рух. Хоча, можливо, й справді, повільне кружляння осіннього листя когось таки здатне зупинити в процесі бігу і змусити романтично та неспішно спостерігати за його «па» у повітрі, смакуючи кожну хвилину життя.
Перегляньте також:
- Борсуківська громада попрощалася із Захисником Віктором Комаринцем
- «Парламентський діалог» у Тернополі: Руслан Стефанчук презентував новий Цивільний кодекс України
Можна тільки щиро позаздрити щасливим людям, які мають таку можливість, і продовжувати… Продовжувати йти, бігти, рухатися – вперед, хаотично, часто просто метушитися без цілі, але з відчуттям постійного цейтноту та ловлячи себе на думці, що постійно наздоганяєш поїзд (трамвай, тролейбус), який вже рушив, але у нього нагально потрібно ще застрибнути, щоб все встигнути і не запізнитися…
Хоча запізнюємося ми постійно, навіть якщо приходимо вчасно. Ці запізнення вже наче як якийсь стан душі, хоча насправді досить несподіваний для сприйняття себе з ним чи себе в ньому. Але в осінь цьогорічну, погодьтеся, ми й справді увійшли несподівано. Та й, напевно, ми для неї теж стали якимись несподіваними персонажами, образи яких навіть їй, як авторці цього проєкту, не дуже то й хочеться деталізувати і розписувати. Це як в театральній програмці пишуть аж у самому в кінці списку дійових осіб про учасників масових сцен «Хлопці:» або «Жінки:»…
Але, чесно кажучи, тепло, яке досі присутнє в повітрі і просто у місті, після якихось спроб врівноважити вже нарешті той внутрішній стан неспокою і очікування якоїсь осінньої стабільності і впевненості, вибиває зі звичного ритму, щоразу примушує подивитися – чи то на годинник, чи то на календар.
Теплі вечори, в яких так швидко темнішає, теж додають свого – шарму чи то акценту, чи роблять свій внесок у цей погодно-часовий дисонанс, і тому дуже дивно гуляти в цей час містом. Місто ж в момент початку темряви виявляється повне людьми на лавках у сквері, собаками, які тягнуть своїх господарів кудись на повідці, теж ошалілі від можливості гуляти вулицею і не мерзнути, і не мочити лапи, і ловити мокрим носом ще зовсім знайомі літні запахи, не змиті довгими дощами, не розвіяні холодним вітром, не розгублені посеред мокрої трави і голих кущів.
Тільки листя, що вже починає опадати – жовте, строкате, тепле на дотик і таке домашньо-затишне, нагадує про осінь. А ще новини. От саме вони і нагадують про все, і насамперед про те, що стоїть за спиною цієї візуально-мирної, але насправді зовсім не такої, як видається, осені. За привітним та спокійним антуражем саме вони виокреслюють реальність, і відразу згадки про те, що відбувається насправді – і поруч, і за лінією горизонту, та й не тільки горизонту, не дають розслабитися і насолодитися життям, осінню, теплом і рідним містом, яке так наївно тішиться теплими осінніми днями, що стає аж шкода його… Але тут вже не знаєш, кого шкодувати більше – місто чи людей, чи тих, кого ми втрачаємо, чи кого хтось втрачає…
А теплий осінній вечір тим часом минає собі потихеньку, вступає у ніч, що в якийсь незрозумілий момент раптово перетворюється на ранок, у якому і далі – осінь, місто, буденні справи, новини на сайті, голоси ді-джеїв на радіо в машині, думки про сенси і смисл, жовте листя, яке крутиться, зриваючись з капоту яскравими клаптиками, і музика – романтична і ностальгійна, щось на зразок Noah Kahan та його «End Of August». Осінь у місті…
Олена Лайко
Фото Тетяни Осіпової
