Західні політики виглядають ошуканими хлопчиськами після зізнання Путіна щодо анексії Криму. Фільм «Крим. Повернення на Батьківщину» – наче явка з повиною для російського президента. Проте, схоже, новоявлений фюрер знає, що за одкровення йому нічого не буде і до Гааги наразі не збирається. Диктатор всія Русі хизується військовою операцією із захоплення півострова й вихваляється готовністю застосувати ядерну зброю.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
Фільм розрахований на російське суспільство, аби втримати високий рейтинг. З іншого боку, це може бути своєрідним меседжем Путіна для Заходу, зокрема, для «струрбованої» Європи, мовляв, не забувайте, хлопці, у мене ядерна кнопка…
Ціна історичної помилки
За словами глави МЗС головуючої в ЄС Латвії Едгара Ринкевичса, нові зізнання Путіна про анексію Криму вчергове підтверджують те, про що в Євросоюзі й так знали, або здогадувались. «Путін визнає: Крим був забраний в України за його наказом. Росія перекроює карту Європи за своїми правилами. Чи варто чекати на інших зізнань?» – риторично поцікавився Лінкявічюс.
У Європі знали? То чому ж деякі тамтешні політики робили вигляд, що «зелені чоловічки» – справді «самооборона» Криму і застерігали, аби наші військові не стріляли у так званих «українців»? А «ввічливі чоловічки» – це російський армійський спецназ. А Чорноморський флот РФ, який базувався у «позаблоковій» Україні, підготував плацдарм для вторгення і окупації півострова.
Чому після анексії Криму на Заході не йняли віри (чи то була така тактика?), що Путін нападе на материкову частину України? А тепер тішать себе, що спрацюють Мінські угоди.
Невже у США і Європі перевелися професійні розвідники й аналітики? Чи західному політикумі подобається робити вигляд, що вірить у відверту й нахабну брехню престарілого російського мачо?
У Росії, очевидно, ніхто не боїться, що у міжнародних судах доведеться відповідати за військові злочини, скоєні в Україні. Адже нікого не покарали за Придністров’я, чеченські війни, вторгнення у Грузію. Сподіваються, що й Україна з рук зійде?
У річницю окупації Криму чимало світових політиків і Рада ЄС заявили, що, як і раніше, засуджують анексію півострова Росією і називають цей акт порушенням міжнародного права. А також підтримують суверенітет, територіальну цілісність та незалежність нашої держави. Слова, слова… Коли ж доходить до конкретних справ, то боронити від Путіна себе і «стурбовану» Європу Україна змушена самотужки.
І короткий екскурс в історію. Після розпаду СРСР проблема розподілу Чорноморського флоту та його базування викликала чи не найгостріші дискусії між Україною і РФ. У грудні 1991 року міністр оборони України Костянтин Морозов порушив питання щодо переведення ЧФ із Севастополя до Новоросійська. На жаль, його пропозицію не підтримав тодішній парламент і президент Леонід Кравчук. Чимало українських політиків і представників громадськості роками вимагали виведення російських кораблів із Севастополя. Але керівники України на це не реагували. І кривили душею, коли говорили про позаблоковість країни. Бо, відповідно до підписаних у 1997 році трьох базових угод, ЧФ РФ мав статус обмеженого військового контингенту іноземної держави. До речі, найбільшого за межами Росії. Факт перебування ЧФ РФ на українській території суперечив національному законодавству. Якби у Криму не було російського флоту, мабуть, усе могло б скластися по-іншому. Ціна історичної помилки виявилася досить високою.
У «воскреслого» царя весняне загострення?
Генсек ООН Пан Гі Мун заявив: Рада безпеки організації не може виробити єдиної позиції для вирішення конфлікту в Україні. За його словами, «для відновлення миру і стабільності в Україні вирішальне значення матиме дотримання режиму припинення вогню. Всі учасники повинні проявити щиру готовність виконувати умови угоди «Мінськ-2».
Водночас Президент Петро Порошенко в інтерв’ю німецькій газеті «Bild» заявив, що мінські домовленості зазнали провалу: «Правда полягає у тому, що угода не працює». За його словами, документ, підписаний у Мінську, став «для нас надією, а не реальністю». Порошенко звинуватив Росію у порушенні режиму припинення вогню, оскільки щодня з російського боку стріляють. Часто – більше 60 разів на добу. Загалом перемир’я порушувалось понад 1100 разів. Президент підкреслив: Україна виконала кожне положення Мінських угод. І закликав Захід реагувати на порушення домовленостей посиленням санкцій та бойкотувати Чемпіонат світу з футболу-2018, який має відбутися у Росії.
Узагалі, в Україні ніхто й не сподівається, що ООН чи інші міжнародні інституції зможуть вплинути на хід подій на Донбасі. Слухання українського питання закінчуються, за «сприяння» Росії, безрезультатно. А Мінські угоди – жорстока насмішка над реальністю. У Києві очікують нового масштабного наступу. Тобто, повномасштабної війни. У квітні-травні. Дані розвідки свідчать про небувалу концентрацію військової техніки поблизу кордонів з Росією. Мабуть, у «воскреслого» царя весняне загострення.
Загальна чисельність російських військових, які брали участь у війні проти України, вже сягає 42 тисяч осіб. Такі дані містяться у звіті британського аналітичного центру «Royal United Services Institute». «42 тисячі російських військових із 117 бойових частин та частин підтримки брали участь у війні проти України – у бойових діях на її території, чи в обстрілі українських військових частин з території Росії», – зазначено у документі.
Петро Порошенко продовжує наполягати на необхідності постачання Україні зброї. Проте ні прохання українського президента, ні зловісні зізнання Путіна не впливають на невблаганний Захід. У Берліні традиційно побоюються, що це призведе до подальшої ескалації конфлікту. А думка фрау Меркель вагома для Європи. Ба, навіть для Америки.
Експерти ж заявляють: Україні потрібна сучасна зброя і безпілотники для розвідки. Бо у випадку нового наступу сепаратистів і путінських найманців, озброєних Росією за найновішим словом техніки, українська армія не має що протиставити.
Якби армії не підсобляли прості люди та волонтери, ситуація на фронті була б набагато гіршою. Українці вже допомогли війську більше, ніж на 155 мільйонів гривень. Натомість багатії, як зазначає «Німецька хвиля», й досі вивозять кошти з України за кордон. І президент Порошенко наразі мало що зробив, аби змінити ситуацію. Можливо тому, що й сам олігарх.
17 Березня 2015 р.
