Сьогодні п’ятниця. Переддень вихідних, у кого вони є, звісно. За вікном вчергове виє сирена, але хочеться чогось позитивного, доброго, оптимізму.
Досі ніхто у світі не може усвідомити – як так відбувається, що українська нація б’ється і протидіє московитам? Як так, що по 14 годин відбувається відключення світла, хоча частина українців, звичайно і бурчить, але при цьому, залишається тут, в Україні і продовжує працювати. Як так, що скільки років поспіль серед ночі доводиться будити діточок і нести їх у безпечне місце чи виходити до укриття? В цей час, українки продовжують народжувати, продовжують виховувати дітей, продовжують працювати і надихати своїх чоловіків боронити державу.
Як так, що інституції в Україні, м’яко кажучи, не функціональні, а держава продовжує існувати? Як так, що на чолі країни стоять самозакохані неспроможні п’ять-шість менеджерів, а країна продовжує жити? Тому, в цьому питанні є та твердиня, основа, яка не дозволяє московитам завоювати країну, а українській державі – продовжувати існувати, незважаючи на ті недолугості, які самі собі на голову обирають українці. І ця твердиня називається український дух вольностей.
Український анархіст – це справді світовий парадокс – його мета, зрештою – гармонія вольностей. Він не дуже і зважає на те начальство, але продовжує жити, творити, продовжує воювати, і власне, цей український дух вольностей є непоборним. Зрозуміло, що він не у кожному українцю. Бо українці розійшлися по когортам: той, для кого українська держава, українська нація, український світ, український спосіб життя є важливим і ті, для якого держава і все решту – одне і теж – по цимбалам, і воно йому лише для грошей і бравади, та ще є й ті, які ненавидять українство.
Приїжджаєш на фронт, хлопці розповідають, що кожного дня по тридцять ворожих кабів, московитська артилерія б’є, міномети б’ють, росіяни з усіх щілей лізуть. Наші незламні воїни втомлюються від усього цього, але потім в очах загоряються вогники, і вони продовжують ще з більшим запалом давати відсіч ворогу, при цьому кажучи: «Гіркого хріну вам, а не Україну!».
Власне, це й надихає. Якби важко не було, якби не поселяли в українців апатію і страх, хочу сказати, що допоки є український дух вольностей, Україну не здолати.
Українці! Ви насправді офігєнні, ви – неймовірні, ви – найкраща нація у світі. Дивлячись на наших сусідів – європейців, комунікуючи з ними, розумієш, що якби московити напали на будь-яку іншу країну, то не була б застосована не п’ята стаття НАТО, і воювати ніхто особливо не пішов.
Давайте збережемо цей український дух волі і вольностей та віднайдемо один одного по духу. Якщо у будь-якому підрозділі чи будь-якому підприємстві, організації є три – п’ять українців по духу, то і хлопці добре воюють, і бізнес успішно йде, і перемагають і не скиглять, не стогнуть, а лютують та при цьому бережуть свою людяність до світу.
Давайте, незважаючи ні на що, почнемо посміхатися. Давайте цінувати один одного. Бо таких, як ми, враховуючи оту велику українську жабу, не знайдемо в жодній країні світу. За цю країну варто воювати. За цю країну варто переживати та пройти через це вогняне чистилище, але важливо мріяти, міркувати й досягати гуртом своє українське майбутнє на цій Благословенній землі.
