Нік Вуджисік: «Я просив у Бога руки й ноги, але він дав мені краще…»

Опубліковано:
17 Липня, 2015

Зустріч з цим молодим чоловіком перевернула колись мою свідомість. Він шокував у найширшому діапазоні, від болісного  жаху – до безмірного захоплення. Шоком для оточуючих, не кажучи вже про батьків, була вже сама його поява на світ – немовляти без ручок і ніжок, лише з недорозвиненою ступнею при самому тулубі. Нічого дивного, що всі вважали дитину приреченою на вічні страждання і животіння  каліки. Однак Нік  навчився не тільки собі  давати раду, а й допомагати жити мільйонам людей . Крім того – став цілком успішним і навіть прославився на пів світу.

 

«У вісім років я хотів покінчити життя самогубством»

 

Чому первісток мешканців австралійського Мельбурна, сербів за походженням Вуджисіків народився саме таким, мабуть, знає лише Господь – може, він справді ще наперед приготував для Ніка надзвичайну місію. Медики ж так і не змогли дійти до висновку, чому у нормального подружжя, яке вело здоровий спосіб життя і не мало якоїсь поганої спадковості, раптом з»явилось таке дитя. Дуже можливо, що якісь інші батьки назавжди відмовились би від нього, але глибоко віруючі  Вуджисіки ( батько Ніка навіть був пастором) не змогли. Вони скорились волі Божій, подякували Всевишньому за випробування і понесли свій нелегкий хрест з величезною любов»ю до нещасного хлопчика. Втім, нещасним він став аж коли підріс і усвідомив, що йому недоступні найелементарніші речі, і що він ніколи не зможе бути таким, як  усі навколишні люди з руками й ногами. До цього додались  насмішки й образи з боку нерозумних однолітків, відтак  життя  нараз втратило смисл. «У 8 років я хотів накласти на себе руки, – розповідав Нік, – кинутися сторч головою зі столу, на який мене ставили, чи втопитись у ванні під час купання «. А ще він не раз нарікав на Бога, який створив його таким потворним і безпомічним. У 13-ть хлопець випадково прочитав у журналі статтю про одного глибоко нещасного чоловіка, і після цього у його свідомості, каже, наче щось перемкнулося. «Я почав молитися не із скаргами на те,чого не маю, а із вдячністю за те,що в мене є, – продовжує він.-  От як і зараз я дякую за цю мою маленьку напівступню  з  лише двома пальцями, адже завдяки їй я навчився не тільки  пересуватись  у вертикальному положенні, а й  друкувати на комп”ютері із швидкістю 40 слів на хвилину!…»

У 15 Нік Вуджисік прочитав у Євангеліє від Івана про  сліпонародженого, якого Всевишній створив таким для того,щоб проявляти через нього свої діяння, відтак твердо вирішив зрозуміти і свою місію. «Я просив у Бога руки-ноги, – зізнається він. – Поки що він не дав їх мені, зате він дав мені краще. Для мільйонів людей я став справжнім  чудом – реальним підтвердженням того, що в кожному з нас закладена величезна сила, яка може міняти нас до кращого».

 

«З Божою допомогою можливе все, навіть те, що здається абсолютно неможливим»

 

Досягнення Ніка справді вражаючі. Якби я,наприклад, на власні очі не побачила фільм про його побут, то нізащо б не повірила,що людина без рук і ніг може без сторонньої допомоги вдягатися, здійснювати ранковий туалет, готувати собі їжу і користуватись басейном. Звичайно,у його австралійському домі є чимало спеціально пристосованої сучасної техніки, і все-таки багато чого стало йому доступним виключно завдяки силі волі і наполегливим тренуванням. Він навчився писати, малювати, працювати за комп”ютером. Він успішно закінчив коледж і здобув ступінь бакалавра з економіки та фінансів, плануючи  у майбутньому  зайнятись бізнесом у сфері нерухомості. Планів у нього- цікавих і з огляду на нинішні здобутки цілком реальних – взагалі стільки, що куди там багатьом  фізично необмеженим ровесникам. Кілька років  тому Нік Вуджисік створив  організацію «Життя без кінцівок», покликану всіляко допомагати  інвалідам ( є у неї навіть свій сайт).  Він написав книгу про своє життя. А ще пише вірші. Колись написав їх багато «про любов і про майбутню дружину». Він завжди був впевнений, що раз Бог  допоміг йому в усьому решті, то рано чи пізно допоможе і знайти свою половинку, створити щасливу сім”ю і пізнати радість батьківства. І це сталося! В 2012-му він одружився з красунею Канае Міахаре, а наступного року у них народився чудовий хлопчик. Тепер його заповітна мрія – стати найкращим  у світі проповідником. „Хочу , щоб Бог використовував мене як свою посудину серед віруючих і невіруючих, бо  я маю що сказати людям, щоб підбадьорити їх сміливо зустрічати виклики сьогодення і вирішувати свої проблеми». До речі, перший у житті тоді ще 19-річного Ніка публічний виступ перед трьома сотнями студентів тривав 7 хвилин. На сьогодні він вже об”їздив пів світу і виступив перед мільйонами людей. І завжди та скрізь його слухають, затамувавши подих, багато хто плаче, і люди вишиковуються в довгі черги, щоб тільки мати змогу підійти до нього, обняти чи потиснути руку і особисто обмінятись хоч кількома словами. У Тернополі я особисто була свідком, наскільки сильним і благодатним є вплив Ніка на аудиторію.

 

«Жодна кількість грошей не дасть душі миру і не зцілить зламане серце»


Кілька років тому Нік Вуджисік приїжджав до Тернополя в рамках акції «Життя без нарікань», які проводили громадська організація «Відповідь» та міжнародний благодійний фонд «Стефан». Дорогою на прес-конференцію мене не полишало важке відчуття очікування, що ось зараз віч-на-віч зіткнуся із трагедією молодого чоловіка, в якого ні рук, ні ніг, і якого мабуть возять показувати по світу, щоб якось вплинути на зачерствілі від меркантильності й цинізму душі натовпу. Та якщо таке передчуття і містило якусь частку сенсу, воно безслідно зникло вже через кілька хвилин після того, як помічник Ніка вніс його до кімнати і бережно, наче коштовну статуетку, поставив посеред столу. Лише раз мій погляд мимоволі притягнула дивна недорозвинена ступня хлопця при самому його тулубі, та й то лише тому, що саме за її допомогою Нік дуже емоційно, наче долонею звичайної руки, жестикулював під час розмови. Лише раз – бо весь час, доки тривала зустріч, просто неможливо було відвести очі від обличчя Ніка. Настільки щиро світилося воно  радістю і оптимізмом, настільки потужну позитивну енергію випромінювали його очі. Коли ж хлопець почав просто і навіть з гумором розповідати історію свого більш ніж складного життя, болісне співчуття до нього почало швидко перетворюватись у справжнє захоплення  ним. А ще відразу стало зрозуміло, що він справді природжений проповідник, проповідник від Бога.

«Я їжджу по світу і розказую людям, як я прийшов до глибокої віри і любові до Господа, який створив мене ось таким,як ви бачите, – каже Нік. – Я не маю мільйонів, щоб матеріально допомогти інвалідам чи будь-кому, хто потерпає. Але я можу дати їм віру. Можу власним прикладом переконати, що вихід є з будь-яких обставин, і що кожний і завжди має можливість змінити своє життя на краще, якщо  прийме Бога в серце і повністю довіриться йому. Неприпустимо страждати ,наприклад, через те, що у вас недостатньо гарна зовнішність чи ви маєте значно менше грошей, ніж хотіли б. Жодна кількість грошей не дасть душі спокою й миру…»

 

«Не з жалю до нього, а через власну недосконалість»

 

У своїх проповідях Вуджисік звертається передусім до молоді. Він застерігає від наркотиків, алкоголю, безладного статевого життя начебто звичними істинами. В устах батьків, педагогів та інших проповідників  такі зазвичай  не сприймаються і навіть часто породжують цинічний спротив. Ніка  ж  ровесники здебільшого слухають, затамувавши подих .В цьому можна було переконатись і під час його  виступу на Співочому полі в Тернополі. Всі півтори години, до речі, тоді лив дощ, однак тисячі людей і не думали розходитись, стоячи у майже повній тиші,наче боячись пропустити бодай слово незвичайного чоловіка без рук і ніг, якого чомусь язик не повертається назвати калікою. В очах присутніх інвалідів на візках загорався вогник віри і надії. А людям без жодних фізичних вад раптом починали видаватись мало не смішними їхні вчорашні душевні терзання з якогось банального чи меркантильного приводу. Я запитувала потім про враження багатьох  присутніх на тій зустрічі, і всі відповідали, що відчули велике душевне полегшення і якесь внутрішнє очищення…А одна жінка середніх років сказала так : «Мене прямо таки тягнуло підійти до цього хлопця, обняти і виплакатись у нього на плечі – не з жалю до нього, а через власну, порівняно з ним, духовну недосконалість!…»

 

2012 рік.

 

 

 

 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»
21:11, 6 Травня, 2024

Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: