17 червня 2016 року у Тернопільській обласній філармонії відбувся сольний виступ відомої індійської танцівниці Анджани Раджан під назвою «Легенди про кохання і чудеса».
Перегляньте також:
- Загибель подружжя лікарів у Тернополі: подробиці трагедії
- Реконструкція очисних споруд Кременця обійдеться у 65 мільйонів гривень
Мистецтво індійського танцю – це не просто емоції та особливі відчуття, це стан душі одночасно двох: того, хто на сцені у ролі творця, і того, хто споглядає це творіння. Осягнути достеменно всю глибину цього виду мистецтва – практично неможливо. І все тому, що стани душі бувають різними, як у того, хто танцює, так і в того, хто споглядає…
Пригадую часи, коли керівник тернопільської Школи індійського танцю «Амріта» – Еліна Абакарова, жила і працювала в Індії, а її учні – в Україні (в Тернополі). Вона надсилала відеокасети із записами, де були розписані навчальні уроки одного якогось танцю і всі, затамувавши подих, спостерігали за кожним рухом, за кожним жестом Еліни. Я бачила, як присутні жадібно всотували побачене, аби запам’ятати і згодом відтворити під час репетицій. Інтернету тоді ще не було.
Велике значення має мова жестів. Це великий пласт інформації, який розповідає абсолютно про все: історично-епохальні події, релігійна тематика, загальнолюдські моральні цінності, стосунки у сім’ї, побутові аспекти, кохання. Мені здається, що набагато легше донести інформацію до людей через слово, а передати через стан душі – це особливе над завдання, яке вимагає постійної праці над собою і яке під силу тільки вимогливим і духовно дисциплінованим особистостям. «Амрітянам» це вдається, бо у них є прямий зв’язок із своїм творчим наставником, а в останньої – зі своїм, безпосередньо з Індії.
Родзинкою виступу став живий звук, який натхненно творили професійні індійські музиканти з допомогою кількох інструментів: танпури, барабанів і скрипки. У їхньому виконанні прозвучали мантри (молитовні піснеспіви на прославлення Творця). Мантрою «Ом Гам Ганапате Намага», як це прийнято в індійському культурному просторі, музиканти звернулися до Ганеші (один із богів індійського релігійного пантеону, який долає перешкоди на початку будь-якої справи) за благословенням. Анджалі, Гірідгара Гопала Бгаджан, Чорааштакам, Жага за коханим – неповний перелік представленого репертуару.
Особисто мені припав до душі сакральний танець із загадковою назвою «Якби». В його основі – поезія відомого поета Майтхілі Шарана Гупта . Це історія кохання Яшодгари – дружини принца Сіддгіртхі Гаутам (майбутнього Будди), який таємно покинув її з дитиною під час сну, тільки задля того, щоб віднайти істину.
Відкрив концерт консул Посольства Індії в Україні – містер Г. Р. Міна. У своєму подячному слові відома танцівниця Анджана Раджан висловила глибоку вдячність всім, хто допоміг, аби ця подія, як запорука міцної дружби між Індією та Україною, відбулася: Тернопільській міській раді (начальник міжнародного відділу співробітництва і туризму Володимир Кашицький та заступник міського голови Леонід Бицюра), головному меценату ТОВ «Юніверсал бреверіс груп», зокрема засновнику Тофікуддіну Овайсі , керівнику і багаторічному наставнику «Амріти» – Еліні Абакаровій, викладачеві молодшої групи – Яніні Чайківській та всім представникам Школи індійського танцю у Тернополі «Амріта».
До слова. Цікавим і незвичним напередодні концерту був семінар, у якому могли взяти участь всі бажаючі. Дуже багато яскравих вражень , – розповідає викладач і журналіст Яніна Чайківська, – точніше, це усвідомлення важливості кожного слова, поетичної метафори, стану душі. Спробували навіть вірш Івана Франка «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня» передати за допомогою жестів та емоцій. Для цього треба було максимально пропустити через себе кожне слово автора, його значення, настрій. У кожному з танцювальних номерів під час концерту Анджана розкрила образ певного типу героїнь: дівчину, яка сумує за коханим, прагне його побачити, яка сердиться, що її обранець обіцяв прийти, але не виконав обіцянки, їй боляче бачити його в товаристві інших, і вона скаржиться подрузі, висловлюючи образу, сарказм, відстороненість, і водночас погрожує: «Нехай-но, тільки він прийде…». Один із танців був присвячений Ганеші – руйнівнику перешкод, якому традиційно посвячують перший твір для успіху у кожній справі. У програмі були також твори, присвячені Крішні, богу-пастушку, який врятував односельчан від потопу та змія Калія. У танці Анджана Раджан розповіла і про Міру, видатну індійську поетесу-царівну, яка покинула царські хороми і славила Крішну у поезії і танцях серед простих людей на вулицях. Розгнівана царська родина вирішує отруїти її, щоб вона не ганьбила сім’ю. Міра випила отруту і усміхнулась: отрута безсила, коли людина поєдналася зі своєю божественною природою і стала невразливою для матеріального впливу. Доречно додати. Багато глядачів після концерту не приховували свого захоплення і казали, що йдуть з особливим відчуттям – очищення і наповнення.
