24-25 липня у селі Лішня Кременецького району Православна Церква України проведе Всеукраїнську щорічну прощу родин героїв, загиблих у російсько-українській війні. Детальніше про подію у розмові з Митрофорним протоієреєм, кліриком Тернопільської єпархії Православної Церкви України отцем Андрієм Лобунем.
– Отче Андрію, ви є настоятелем Всеукраїнського храму-пантеону. Розкажіть про ідею щодо його створення в пам’ять про загиблих українських воїнів.
Перегляньте також:
- Від прибиральниці до консультантки великих IT-компаній: історія уродженки Тернопільщини у Кремнієвій долині
- Сержант ЗСУ: Якщо війна не стане справою всіх, Україна може зникнути
– Такий храм-пантеон в пам’ять про загиблих бійців потрібен усім, хто вірить в Україну. Суспільство має потребу в увіковіченні пам’яті наших героїв. Усі ми маємо молитися за упокій душ наших захисників.
– Коли у Лішні відбулася перша проща?
– У 2016 році були присутні родичі загиблих бійців лише з двох областей – Чернігівської і Тернопільської. З того часу проща стала традиційною, до неї постійно доєднуються родини загиблих з різних регіонів України.
На жаль, на гранітних стелах з’являються нові імена тих, хто віддав життя за Україну.
– Тут прізвища лише вірян Православної Церкви України?
– Храм-пантеон створений для усіх, незалежно від національності, віросповідання тих, хто загинув, чи їх родичів і близьких.
– Яка кількість прізвищ загиблих розміщена на гранітних стелах?
– Не рахував і не буду, бо то не статистичні дані. То наш біль, наш смуток… Родичі загиблих, дізнавшись про храм-пантеон, подають усі необхідні дані – прізвище, ім’я, по батькові, дату народження і смерті.
До речі, правильність даних є великою проблемою. Бо різні служби, що ведуть таку статистику, допускають чимало помилок. І не лише у прізвищах, іменах. Наприклад, боєць загинув 20 квітня, похорон був 22 квітня, тож у територіальній громаді зазначають день похорону як дату смерті. І таких розбіжностей багато.
– Чи доводиться вам виправляти помилки на гранітних плитах?
– Виправляємо, але це додаткові клопоти і матеріальні витрати. Хотілося б, щоб представники об’єднаних територіальних громад на місцях відповідальніше ставилися до цих питань і нам допомагали. Буває, легше отримати дані з Миколаївської чи Кіровоградської областей, ніж з Тернопільської. Певні проблеми, скажімо, виникають з Чортківською ОТГ. Дякую за суттєву підтримку ексмеру Заліщиків Аллі Квач, яка на війні втратила сина. А зібрати дані про загиблих на Підгаєччині допомогла дружина одного з бійців, який не повернувся з поля бою. Вона сфотографувала відомості про загиблих на плакатах, що розміщені у Підгайцях.
– Тобто, такі дані ви збираєте самотужки?
– Я збираю інформацію, узагальнюю її, намагаюся інформувати родини загиблих про пантеон, про прощу. Але люди самі цікавляться, як увіковічити пам’ять про загиблого воїна-героя. І зауважу, якщо вказано ім’я, то Церква молиться за людину, а якщо прізвище, то за рід.
– Скільки людей очікуєте на цьогорічну прощу?
– Точно не скажу, але більше, як торік. Минулого року зі всіх регіонів України приїхало вдів, батьків, дітей, побратимів загиблих понад півтори тисячі.
– Ви молитеся виключно за загиблих?
– Ні, у жодному разі. І за живих, і за померлих. І за тих, хто віддав своє життя, і за тих, хто воює. Молитва і духовна підтримка усім потрібна. Щосуботи о 10 годині, а також у певні церковні й державні свята біля пантеону відбуваються богослужіння.
Раніше проща тривала три дні, а відколи почалася епідемія короновірусу, а потім і війна – два дні. Також представники родин загиблих мають можливість поспілкуватися, побувати на різних екскурсіях, відвідати храми й духовні місця, поїхати у штаб УПА в Антонівці, у Збаразький замок, Кременець тощо.
– І стосовно приїзду Митрополита Епіфанія…
– 25 липня Митрополит Епіфаній очолить вранішнє богослужіння. Також він візьме участь у закладенні наріжного каменя під Всеукраїнський меморіал пам’яті.
Дехто каже, що храм-пантеон чи меморіал пам’яті не зовсім на часі. Мовляв, треба їх розбудовувати після війни. Спілкуючись з родичами загиблих, переконаний, що це не так. Молитва потрібна і тим, хто відійшов від нас, і тим, хто залишився зі своїм великим горем, втративши найрідніших. Маємо вчитися на подвигах героїв, пам’ятати і бути вдячними їм за наші життя, за Україну, яку вони любили понад усе. А створенням Всеукраїнського меморіалу пам’яті ми зобов’язані увіковічити тих, хто поклав своє життя на вівтар свободи…
Розмовляла Галина ВАНДЗЕЛЯК
