Одного з погожих днів літа 1848 року солдати австрійської прикордонної служби, охороняючи державний кордон Австро-Угорщини на річці Збруч, на поверхні води помітили кам’яний стовп, ніби прикрашений зверху капелюшком, схожим на гуцульський. Знахідкою зацікавився дідич села Коцюбинчики Мечислав Потоцький, якому знадобилися три пари волів, щоб витягнути статую з води. М.Потоцький, як краєзнавець та археолог-аматор, одразу оцінив наукову значимість статуї. У 1851 році він пожертвував знахідку Краківській академії наук (тепер статуя зберігається в Краківському краєзнавчому музеї), а гіпсову копію передав львівському музею Любомирських. Відтоді не вщухають пристрасті навколо цієї знахідки, адже вона відображає на тільки рівень художньої майстерності, а й дає змогу реконструювати складний комплекс язичества слов’ян. Від місцезнаходження найменовано пам’ятник Збруцьким ідолом, або Збруцьким Світовидом (назву вперше дав М.Потоцький).
Виготовлений із суцільної породи місцевого вапняку, чотирикутний у перетині стовп має довжину 2 м 70 см і поділений на три яруси.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Нижній ярус зображає вусатого чоловіка, який стоїть на колінах, згорбившись, ніби підтримує два верхніх. На бічних сторонах зображено два обличчя, аналогічних першому, менших розмірів. Вважається, що зображено потойбічний світ, царство темних сил. Трьох чоловіків можна сприйняти на зразок старогрецьких демонів чи римських геніїв — тобто духів, що володіють надприродною людською силою, належать до невидимого світу, що мають значний вплив на життя та долі людей. Визначалося як щось середнє – між простою смертною людиною і божеством. Їхні дії щодо людей можуть бути як добрими, так і поганими, залежно від самих людей.
На середньому ярусі, що представляє землю, відображено по дві постаті чоловіків та жінок з розведеними в боки руками, які наче тримають одне одного і пританцьовують на місці. Парне чергування вказує на невпинність життя та продовження людського роду на землі. Постаті перебувають в русі, наче в танку, який є необхідним атрибутом поклоніння богам та засобом спілкування з ними. Під час такого дійства просили кращої долі, врожаю, багатства та достатку.
Найзмісто
вніший верхній ярус Сновида, на якому зображені верховні боги. Підперезані вони спільним поясом. Права рука кожної постаті піднесена до грудей, а ліва — опущена до живота. Одягнені в довгополі сорочки, з-під яких виглядають короткі та тонкі ніжки. В одному випадку на лівій бічній грані їх чомусь немає. В двох випадках позначені жіночі груди. Всі боги наверху увінчані спільною шапкою.
До недавнього часу було невідоме первісне перебування Збруцького ідола. З 1980-х років, завдяки дослідженням кількох археологічних експедицій, в цьому районі знайдено три городища-святилища, що належать до єдиного Збруцького культового центру, функціонування якого відбувалося впродовж ХІ-ХІІІ ст.
Під час досліджень святилищ виявлені численні матеріали жертвоприношень, які належали особам різних соціальних груп, в тому числі людські, та речі християнського культу – хрести, ікони, кадильниці. Вважають, що жертвоприношення людей не є характерною ознакою східних слов’ян, а притаманні західним. Очевидно, обряд виникнув під час впровадження християнства, коли почалася боротьба двох релігій. Язичники приносили в жертву, очевидно, християн, а також речі їхнього культу з метою своєї перемоги над новою вірою.
Збруцький культовий центр – єдина унікальна пам’ятка для всього слов’янського світу. З ним можна порівняти лише городище Аркона на березі острова Рюген (сучасна територія Німеччини), що повністю знищене морем, та городище на Лисій горі в Сілезії на території Польщі, що зруйноване та достатньо не вивчене.
Володимир Добрянський, краєзнавец
