Михайлівський празник: село, родина, танці та надія на перемогу
Я дуже люблю храмові свята в селі. Вони наповнені радістю зустрічей з родиною, друзями.
Через війну, крайні дев’ять років, я не маю можливості приїжджати в село. Проте в моєму серцю є спогади, які зігрівають його.
В селі храмове свято ( празник) відзначали на Михайла. Колись це було 21-го листопада, тепер – 8-го листопада.
До “празнику” готувалися цілий тиждень. Чоловіки виробляли (гнали) самогон, готували м’ясо, щоб закоптити ( вудити). Жінки готували інгредієнти для салатів, холодцю… і звичайно – випікали пляцки.
В четвер, майже все село їхало в районний центр на базар. Потрібно було купити бодай щось нове: куртку, кросівки, плаття, спідницю, шапку.
В новій одежі, люди зранку йшли в церкву, а вечором в клуб.
Після Богослужіння, люди приходили до дому. Пів години обговорювали, хто до кого приїхав. Хто в чому був одягнений і сідали до святкового столу.
Я живу в епоху змін. Ви не повірите, але я ще пам’ятаю, коли на столі був салат олівє, салат з мівіни. Згодом під впливом моди, люди почали готувати салати із зелені, овочів …
Стіл на празник – це окрема книга. Ваш Клопотенко відпочиває зі своїми рецептами. Голубці, холодець, відбивні, картопля з грибами, риба, курка запечена, налисники, салати, м’ясні страви, пельмені, бульйон, крученники… і пляцки з кавою або чаєм.
Знаєте, мене завжди дивувало, як ми могли їсти стільки їжі за один раз і потім ще знаходилося місце для солодощів. Унікальні!!!
Варто зазначити, що на праздник завжди приїжджають родичі з міст, навколишніх сіл, приходять близькі родичі.
В мене в селі дуже велика родина. Вуйко, тітки, сестри, брати… На храмове свято вони всі збираються за святковим столом і це дуже круто.
Я часто на фронті чи в Києві переглядаю фото і відео з села, де вся родина і дякую Богу, що в нас є такий звичай.
Хоча бабусі Марії, яка нас усіх об’єднувала уже давно не має в живих, але звичай збиратися залишився досі… Дай Боже, щоб так було і в наступні роки та десятиліття…
2) Після гостин, під вечір, мешканці села і гості всі йшли до клубу на танці. Розпочиналася друга частина святкування.
В той час до клубу приїжджали хлопці і дівчата з навколишніх сіл, щоб потанцювати, випити, повеселитися.
Хлопці і чоловіки в кого ім’я Михайло, несли в клуб могорич, щоб вгостити друзів, знайомих…
Танці розпочиналися з польки, вальсу. Далі було диско і рок-н-рол. Люди танцювали, час від часу виходили в інший зал, щоб випити з кумом, братом, сватом і будь якими незнайомцями, які приїхали на праздник.
Під клубом починалися перші бійки, але згодом – закінчувалися і всі йшли пити мирову. Тому що не можна було битися, коли музиканти грали: “Було то моє золоте волосся. Були ви мої очі голубі. Була ти моя, а тепер не знаю, стали ви чужі…”.
Над ранком, ми всі йшли до дому. Втомлені, щасливі і веселі. Ніхто не думав, що завтра буде погано чи потрібно іти на роботу. Ми жили життя. Ми танцювали так, що клуб тремтів. Ми співали так, що зривали голос. Ми так цілували дівчат, що боліли губи…
3) Сьогодні зранку люди в селі пішли в церкву. Молилися за наших воїнів. Щоб Бог дав можливість дочекатися наступного року.
В село приїхали гості, сіли за столи. Зібралася родина, але не вся. Хтось на фронті, хтось за кордоном…
Дай Боже сил нашій країні, щоб ми об’єдналися і змогли перемогти ворога. Щоб наші діти, внуки могли продовжувати хороші звичаї наших батьків, дідів…
І ще одне – приїжджайте в село. Навіть, якщо не має в живих дідусів і бабусів. Не має в живих батьків – все рівно приїджайте.
Живете в Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Києві, Дніпрі, Одесі – все рівно їдьте в село.
Праздник – це не тільки застілля. Праздник – це маленьке єднання і зберігання цього родинного тепла, яке живить кожну людину, село, місто, країну.
З Днем Ангела всіх, хто носить ім’я Михайло, Михайлина. Хай Архангел оберігає Вас усіх. Хай Архангел оберігає кожного українського воїна.
Михайло Ухман