Каштан чим цінний? Своїми каштанчиками.
Правда потім двір прибирати дуже довго.
Перегляньте також:
Але поки колючі зелені плоди ще не розкрилися,то вибираєш найбільший і добре треш ним по асфальту. Аж поки він не перетвориться на коричневий пухнастий м’ячик – геть чисто як тенісний, магазинний.
Але в цьому ділі теж свій секрет є – асфальт треба вибирати із міленькими дрібними камінчиками. Тоді “хутряний” бочок “м’ячика” виходить рівненький і красивий.
А як розкриєш голчасту коробочку, то неймовірна насолода витягати гладенький коричневий каштанчик і видобувати ніжну білу плівочку навколо нього. А як вона пахне!
Ото сидиш на теплому осінньому сонечку і долубаєш ті каштанчики, а потім кидаєшся ними. Суцільне задоволення.
Це вам до того, щоб ви не думали ,що до винаходу поліетиленової упаковки із повітряними бульбашками які можна із насолодою лускати пальцями, людству не було що робити.
А під каштаном – шикарна, просто розкішна халабуда, збудована із різних дощок, фанери і іржавої бляхи. В середині лежать: стара кухвайка, ще якісь лахи, шматок хліба, надгризяний пряник, купка глазурованих пластівців, цукерочка і куряча кістка.
В халабуді живе улюблениця всього дитячого населення двору приблудна волохата собачка Чіта.
Чіта сидить поруч і допомагає розбиратися з каштанами, зовсім не реагуючи на дворових котів, які обережно скрадаються через джунглі маминого квітника.
В котів кидатися каштанами не можна. Вони корисні. Ловлять мишей і душать щурів.
Хоча всі щури зникли одразу і в один день. Якраз коли до наших дверей звідкись прибився сірий смугастий котик.
Лив дощ і котик нявчав і просився до хати. А мама не пускала. Тільки винесла йому поїсти.
На ранок котик сидів перед дверима і мружився на сонечко. А поруч на асфальті лежали викладені акуратним рядочком наче під лінійочку вісім великих задушених щурів. Причому розміром не поступаючись котикові.
Мама була вражена, не кажучи вже про мене.
Я щурів боявся і гидував ними. Тож котик одразу в моїх очах став епічним героєм нарівні із Гераклом і Ахілесом із книжки Миколи Куна “Легенди та міфи стародавньої Греції”.
Котик одразу отримав прописку і підвищення в званії із “приблуди” до “киці” і урочисто був впущений до квартири.
Щурів він кудись одразу затаскав і вони більше не з’являлися в нашому дворі.
Тож повторюю – каштанчиками у котів кидати не можна.
Та і ні в кого не можна. Бо то боляче. Ніколи не отримували каштаном по спині чи по нозі? Так я раджу і не пробувати. Повірте на слово – вам не сподобається.
А потім мама покличе обідати. Ви коли небудь їли мамин борщ? Ні, не той з томатною пастою, а справжній, на буряковому квасі, із розвареною квасолею, шматком м’яса, яке, крадькома від мами, розбираєш на ниточки щоб було смачніше, білою сільською сметанкою від бабусі і чорною шкоринкою, густо натертою часником із сіллю?
Оце я раджу спробувати. Повірте на слово – вам сподобається.
А потім прийдуть Шрапа і Ігор Десятник: “А Саша вийде?”
А потім до пізнього вечора будете майструвати за гаражами якусь чергову конструкцію, чи стругати дерев’яні мечі, чи вигадувати дивовижні історії, в які навіть сам іноді віриш.
А потім будете вив’язувати красиві персні із кольорових телефонних дротиків. Не вмієте? Ха. Це просто! Головне колір дротиків гарно підібрати. Можна і не персні а щось складніше. То вже діло наживне.
А потім будете закопувати скарб.
А потім палити багаття.
А потім…
І будуть комарі навколо лампи, і сусіди за столиком грати в карти, і їхні дорослі цікаві розмови.
І батьки будуть нас шукати потемки і гукати додому.
А потім буде ніч.
Із безмежним Космосом і Чумацьким Шляхом через нього.
І братів саморобний телескоп із лінзою в одну діоптрію і окуляром від маминого мікроскопа. В нього все видно! Чесно-чесно! І кратери на Місяці і щось таке кривеньке і розмите, але точно знаю що то Юпітер. І навіть велетенську Галактику . Ну, якщо не видно,то значить потім побачимо, в іншу ніч. Треба тільки добре налаштувати телескоп – там така трубочка із картону і рейочка дерев’яна. А ще лінзу треба на три діоптрії .
А потім мамі і татові розказати все те чудо що сьогодні трапилося із вами.
І ліжко – міст від настінного килимка із оленями до величезної Галактики.
І ніяких телевізорів, в яких огидні московські просунуті “культургери” вчать нас, дурних хохлів, порепаних селюків, що таке щастя і як нам треба жити.
А не пішли б вони із своїми тусовками, попсою, серіалами і своїми претензіями на вищість і нашу землю, в дупу !
Нам є що захищати і що любити.
