Радіостанція “Голос Америки” вперше вийшла в ефір на коротких хвилях у далекому 1942 році, кинувши виклик фашистській пропаганді рейхсміністра Гебельса. Це був проект, що народився у Другій світовій та зростав у період Холодної війни. Для жителів СРСР радіостанція стала вікном крізь “залізну завісу” не менш масштабної радянської пропаганди.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Українською мовою радіостанція заговорила в грудні 1949 року й навіть вела окрему трансляцію для українців Далекого Сходу РРФСР. Усе змінилося з набуттям незалежності України: з початку 1990-х “Голос Америки” офіційно увійшов до медіапростору країни. Зараз Українська служба забезпечує безперервну подачу інформації з Вашингтона. Про те, чим живе її колектив, які реформи плануються, а також, що в приватних розмовах кажуть про Україну в Білому домі, в інтерв’ю Укрінформу розповіла новий керівник Української служби “Голосу Америки” Мирослава Гонгадзе.
КРИТИКУВАТИ УРЯД – ЦЕ ЗВИЧАЙНИЙ СТАНДАРТ
– Мирославо, перше запитання стосується критики на адресу ЗМІ, які фінансуються державою. “Голос Америки” отримує кошти напряму від уряду США. Як це впливає на інформаційну політику та роботу журналістів?
– Треба розуміти, що ми належимо до Міжнародного мовлення США (Broadcasting Board of Governors). Ця організація є незалежним органом, хоча й фінансується з державного бюджету. Нею керує рада директорів, до якої порівну входять представники республіканської та демократичної партій. Вплив держави на нас є мінімальним, тобто його, практично, не відчувається, оскільки структура керується колективним органом. Зараз законодавство певним чином змінюється, і крім ради директорів буде введена ще посада головного виконавчого директора всієї агенції.
Так, ми фінансуємося з державного бюджету, але водночас маємо дуже чіткі стандарти і Журналістський кодекс” Голосу Америки”, якими і керуємось у своїй роботі. За 10 років моєї роботи тут мені ніхто не вказував, що я повинна робити, як висвітлювати події. Звичайно, існують рекомендації щодо того, які теми зараз актуальні, але яким чином вони подаватимуться – в цей процес абсолютно ніхто не втручається. Крім того, ми намагаємося тримати баланс у всьому: висвітлюємо і республіканців, і демократів, і уряд, і його критиків. Тобто, такий баланс – найголовніша річ для нас. Тому ми не маємо проблем щодо незалежності медіа, у всякому випадку, я не помічала такого за час моєї роботи тут.
– Наскільки часто буває так, що позиція, висвітлена, наприклад, у телесюжеті, відрізняється від позиції держави?
– Ми дуже часто піддаємо критиці дії американського уряду, це для нас звичайний стандарт. У своїй роботі ми керуємось принципами журналістики і жодними іншими.
РЕФОРМУВАТИ Є ЩО, ПОТРІБНІ РЕСУРСИ
– Чи є задуми щось змінити або модернізувати в роботі Української служби на новій посаді?
– Задуми, звичайно, є, але все це зводиться до наявності ресурсів. Крім того, що ми маємо постійний телевізійний продукт, інтернет-сайт, паралельно ми стали, так би мовити, вашингтонським бюро для багатьох українських телеканалів. З боку України ми відчуваємо великий запит: нас, практично, щодня просять включатися, просять давати матеріали, і ми хотіли би посилити цю співпрацю.
Втім у нас дуже маленький колектив – усього 12 людей плюс два кореспонденти в Києві та кілька непостійних працівників за контрактами. Тому забезпечити вихід наших головних продуктів, паралельно робити включення для інших телевізійних каналів, збільшити їх кількість – це питання ресурсів.
Щодо того, в якому напрямі я би хотіла, щоб ми розвивалися – це посилення нашої інтернет-платформи, а також присутності в соціальних мережах. Така політика зараз є загальною на “Голосі Америки”, і я сподіваюся, що нам нададуть ресурси для того, щоб це робити.
Ще один напрям – це вивчення англійської мови. На “Голосі Америки” є спеціальна служба, яка цим займається. Оскільки зараз в Україні є закон, який зобов’язує урядовців знати іноземну мову, зокрема, англійську, ми хочемо сприяти цьому. Можливо, це буде окремий невеликий телевізійний продукт, як класи для вивчення англійської мови в інтернеті.
Крім того, ми маємо підтримувати ті продукти, які ми вже маємо, і тут можна багато чого вдосконалити.
МОВА ЕФІРУ НЕ ЗАВЖДИ МАЄ ЗНАЧЕННЯ – ГОЛОВНЕ ЯКІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ
– Як Українська служба працює з російськомовною аудиторією в Україні, особливо з тією частиною, що перебуває під впливом пропаганди російських медіа?
– Рік тому ми відкрили російськомовну програму “Студия Вашингтон”. Це формат зовсім коротких новин, але він є досить ефективним. Крім того, що ці новини представлені на нашому веб-сайті, ми також виходимо з ними на Телеканалі новин “24”. Але є нюанс, який полягає в тому, що за оцінкою наших партнерів, російськомовний глядач в Україні все ж розуміє українську мову та сприймає інформацію, якщо вона якісна. Спроби залучити додаткового глядача через збільшення продуктів російською були безуспішними. Тобто, в деяких випадках немає суттєвого значення, якою мовою виходить ефір.
Зараз нас питають про можливість давати нашу російськомовну програму українською. Але ми вважаємо за потрібне зберегти формат, адже нас також бере багато регіональних каналів на сході України, які орієнтовані саме на російськомовний продукт.
– Чи охоплює Українська служба у своїй роботі окремо проблематику кримських татар?
– Ми стараємося висвітлювати цю тему, однак більше нею займаються наші партнери – “Радіо Свобода”, які також, як і “Голос Америки”, входять до загальної структури BBG. У них є окремий проект “Крим. Реалії”, який вони роблять в Україні і завдяки цьому широко охоплюють тему. Звичайно, ми тісно співпрацюємо з ними.
Водночас, головний фокус нашої уваги – це події в Сполучених Штатах, події за кордоном. Тут, у США, надзвичайно великий обсяг інформації, який треба безперервно подавати. Тим більше, що українська аудиторія в цьому дуже зацікавлена.
УКРАЇНСЬКІ ЗМІ МАЮТЬ БУТИ НЕЗАЛЕЖНИМИ ВІД ОЛІГАРХІВ
– Мирославо, час від часу ти буваєш в Україні. На твою думку, як можна оцінити український інформаційний простір у порівнянні із західними стандартами?
– Це непорівняні речі. Як на мене, в Україні не вистачає якісної зваженої інформації. Особливо на телебаченні. Коли дивишся різні канали, то розумієш, кому вони належать і в чиїх інтересах працюють. Проблема в тому, що українські медіа не стали прибутковим бізнесом, вони досі залишаються дотаційними. Тому олігархи використовують їх як засіб для захисту своїх інтересів або боротьби з конкурентами. Це дуже погано насправді.
Існують певні осередки, які відрізняються від цього – наприклад, Hromadske.tv, “Громадське радіо”. Починає набирати сили “UA:Перший”. Хоча насправді там зараз дуже малі рейтинги, вони змінюються, і там уже з’являється якісний продукт. Втім, поки що цього занадто мало, щоб говорити про суттєві зміни.
Якщо брати для порівняння американські медіа, то, як ми знаємо, тут існує величезний плюралізм, є можливість обрати на свій смак будь-що. Паралельно тут є “медійні еталони” – головні газети з якісним продуктом, а якщо говорити про радіо й телебачення, то це громадське радіо (NPR, National Public Radio – некомерційна мережа, що включає близько 900 радіостанцій США – ред.) та громадське телебачення (PBS, Public Broadcasting Service – об’єднує близько 350 телевізійних станцій – ред.). Це я хотіла би бачити в Україні, щоби був створений еталон професійної журналістики, базова структура, медійне джерело, яке видавало би якісну інформацію.
– Які методи, на твій погляд, допустимі в боротьбі з російською пропагандою? Наприклад, чи можна припиняти роботу ЗМІ, які поширюють тези Кремля?
– У цьому питанні є проблема. Величезна. Якщо керуватися американськими стандартами, то тут діє повна свобода преси, і ніхто нікого не забороняє. Але в Україні дещо інші умови, в Україні йде війна, і це впливає на весь процес. Я вважаю, що забороняти можна лише тоді, коли медіа порушує закон. Якщо, наприклад, поширення кремлівської пропаганди є порушенням закону, і це чітко прописано, тоді існують підстави закривати медіа. Інших підстав для цього, як на мене, знайти важко.
Крім того, потрібно максимально говорити правду та максимально інформувати, подавати велику кількість якісної інформації. А люди насправді розберуться.
У ВАШИНГТОНІ ЗНАЮТЬ ДО ДЕТАЛЕЙ КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ В УКРАЇНІ
– Нещодавно стартував телепроект “Прайм Тайм”, куди ти запрошуєш відомих політиків, які мають вплив на ситуацію в Україні. Наскільки я знаю, одним із перших був президент Петро Порошенко. Кого плануєш запросити з американських топ-політиків?
– У найближчих планах – записати сенатора Джона Маккейна, генерала Уеслі Кларка (колишнього командувача силами США в Європі – ред.). Дуже хотілося би побачити на програмі Байдена, але у нього зараз невирішена ситуація щодо того, чи буде він балотуватися в президенти. У його офісі зараз тримають певну паузу та не поспішають зі ЗМІ.
Можливо, буде Саманта Пауер (постійний представник США при ООН – ред.). Хотілося би залучити Гіларі Клінтон, але це малоймовірно з її занятістю в передвиборчій кампанії.
– Ти особисто знайома з Віце-президентом США Джозефом Байденом, навіть супроводжувала його під час візиту до Києва. Що він каже про Україну та реформи в неофіційній обстановці?
– Я не так часто з ним спілкуюся, щоб говорити про це. Але загальний контекст такий, що у Вашингтоні дуже добре й детально знають, що відбувається в Україні. Знають, які корупційні схеми і як працюють, знають хто причетний до всіх процесів, в тому числі і він (Джо Байден – ред.) дуже добре обізнаний у цьому. Коли він мені називав прізвища, я була здивована, що він ці прізвища знає. Тому, якщо хтось в Україні думає, що може щось приховати, марно сподівається – тут аналітика працює на дуже високому рівні.
Щодо реформ в Україні, на сьогодні мало кого можна знайти, хто був би задоволений ними – як серед самих українців, так і серед політиків ззовні. Але американці будуть допомагати, вони хочуть бачити Україну реформованою, сподіваються на це. Він мені в цьому зв’язку якось сказав: “Це ваш останній шанс реформуватися і зробити нормальну країну”.
– Останній шанс – що це означає?
– Те, що ми не зможемо перемогти в цій війні з Росією, якщо не стабілізуємо і не зміцнимо країну. Всі це розуміють, але на жаль, дуже часто цього розуміння немає в урядових кабінетах України. Навіть, якщо там і усвідомлюють, втім не можуть нічого зробити.
Насправді американці наївні та щирі, й не шукають особистої вигоди в Україні. Вони просто хочуть бачити нормальну країну, яка може розвиватися самостійно, без дотацій ззовні. Зараз це останній шанс, і я з цим погоджуюсь.
Ярослав Довгопол
Вашингтон.
