Тернопілля — край, багатий не лише на родючі чорноземи, а й на духовні обдарування. 29 грудня 1943 року у селищі Великій Березовиці побачив світ уславлений письменник, драматург, журналіст, педагог, громадсько-політичний діяч Левко Миколайович Крупа — лауреат премії імені Братів Лепких, член Національної спілки письменників України, депутат Верховної Ради України 1-го скликання. Учителював у Тернопільському районі.
Він був редактором газети «Тернове поле» (1989-1991). Співзасновник крайової організації Народного руху України (1988), член Проводу, делегат чотирьох з’їздів Руху. 1991—2000 рр. — генеральний директор Тернопільської обласної державної телерадіомовної компанії. Автор поетичних збірок «Чотири струни» (1986), «У дзеркалі плуга» (1990), «Міра болю» (1998). Його перу належать драми «Легенда Тернового поля» (1990), «Ой, Морозе-Морозенку» (1991), «Василько — князь Теребовельський» (1993)…
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Скупі рядки Вікіпедії дають уявлення про багатогранне життя нашого земляка. Проте не відображають ту міру болю, яку заплатив Левко Крупа за талант, даний Богом, і за те, що пощастило, чи ні, народитися саме у час більшовицького безбожжя в Україні. Бо залишався до кінця відміряного йому короткого земного віку українцем, який не цурається своєї славної історії, бореться з брехнею та несправедливістю, яка засіла тоді (і нині не до кінця викоренена) в усіх сферах суспільного життя.
Ще під час навчання у Чернівецькому державному університеті юний Левко цікавився та захоплювався історією, українською старовиною, козаччиною, поетами-дисидентами. «Неблагонадійним» став час учителювання, бо свої націоналістичні погляди, віру в Бога, хоч не відкрито, але прищеплював дітям. А ще писав філософські ліричні твори про Україну, вітцівщину.
Родина — те світло, що тримало на цьому грішному світі, давало стимул до життя. Це батьки — прості селяни, котрі навчили любити чесну хліборобську працю, дружина Марія, яка завжди розділяла погляди свого чоловіка, та двійко дітей: дочка Наталя і син Любомир. А ще однодумці, так само переслідувані системою — великоберезовицькі друзі-ровесники, зокрема Михась Іваницький, а з часом — Ігор Герета, Василь Ярмуш, Богдан Ткачик.
Вірна дружина письменника Левка Крупи пані Марія зізналася, що кожний кінець року, починаючи з початку нового століття, просякнутий болем для її родини. Адже 29 грудня 2000 року Левко народився, а 28-го його не стало у віці 56 років. Це був розквіт сил: залишились недописаними рукописи, незавершеними задумані справи. Міра болю перейшла критичну межу. Адже просто живеться лише пристосуванцям, якими є, на жаль, більшість із нас…
«Зимовим спогадом я повернусь до вас» назвали вечір світлої пам’яті Левка Миколайовича Крупи у великоберезовицькій сільській бібліотеці. «Коли відходить у засвіти поет, його зірка не гасне, а загорається новим світлом, який освічує шлях тих, хто залишився на землі, щоби вони не блукали у мороці життя, — зазначила завідувачка бібліотеки Марія Галайко. — Таким дороговказом на українському письменницькому небосхилі залишається наш земляк, односелець Левко Миколайович Крупа».
Вшанувати пам’ять Левка Крупи у цей грудневий вечір прийшло багато його незрадливих друзів, колег, родичів, тих, хто любить і популяризує його безсмертне слово. Благословив вечір доктор філософії віце-ректор з духовної частини Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріарха Й. Сліпого о. Михаїл Пастух.
«Це було у вже далекі шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття, — ділиться спогадами шкільна товаришка Левка Крупи сільська активістка Галина Хортик. — Левко познайомив мене з поезією Василя Симоненка. Ще я знала про його щиру дружбу з Василем Ярмушем. Левко і його друзі мріяли про вільну Україну. Під їхнім впливом і я почала глибше задумуватись про зміст власного життя, про долю мого народу, непросту історію рідної, знедоленої землі. Левко був гнаний і переслідуваний, непросто йому жилось і тоді, коли Україна здобула незалежність».
Кандидат філологічних наук доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Марія Данилевич охарактеризувала творчий доробок Левка Крупи, назвавши його «публічною сповіддю» митця, поета, якому «треба повірити». Науковець розповіла про збірку вибраних поезій Левка Крупи, впорядковану його дружиною та дочкою, «Марева легке крило», зупинилася на вершині творення поезії – сонеті, яким митець володів філігранно. «Вагоме місце у творчості Левка Крупи займає драматургія, — наголосила Марія Данилевич. — Проте викликає великий подив, що ці твори не ставлять на сцені Тернополя — визнаного міста театралів…»
Педагог із Великої Луки Стефанія Яновська зізналася, що була чи не першою слухачкою бунтарської поезії Левка Крупи, після чого питала у свого товариша: «Левку, а ти не боїшся?»
Він не боявся. З лірика дуже скоро став дзвонарем, який будив думки й почуття: «В чиїх мундирах ми вже не служили?» — питає поет не лише в окремому вірші, а й у всіх творах про історію рідного краю. З часом рукописи потрапили до КДБ. За вірші як неблагонадійний був усунений від учителювання. Постійно перебував під пильним наглядом радянських спецслужб.
«Левко Крупа був духовним мучеником за правду, тому маємо шанувати його, вивчати, популяризувати, гордитися, що саме наша земля дала Україні такого титана поетичної думки», — констатувала Стефанія Яновська.
На сімейно-літературному вечорі пам’яті Левка Крупи прозвучали пропозиції створити у Великій Березовиці («Березовиця!.. не для держави — для душі столиця», — писав про рідне село поет) музей митця, а також у місцевій бібліотеці запровадити щорічні грудневі читання поезії Левка Крупи, творів колись заборонених українських поетів, а також сучасних авторів, місцевої обдарованої молоді. Це стане справді гідним пошанівком Левка Крупи, поетів-дисидентів.
А на цьому вечорі поезію Левка Крупи читали Тарас Галайко, Ігор Керничний, Святослав Данько, Роман Цюпа, дочка поета Наталя Дащенко, внуки Володимир і Святослав Крупи, а також Олег Стасишин, Віктор Підгайний, Руслана Стасишин, Оксана Ганевська, Ольга Костишин.
Левко Крупа повернувся до своїх земляків у поезії, пісні.
Галина ЮРСА
