Наболіло. Куди йдеш, українська освіто? Чому шляхетність зникає з освітянських аудиторій? Щоразу, коли здається, що ми опустилися на «дно», знизу хтось знову стукає. Цього разу «дно пробив» персонаж – міністр освіти. Ні, він не переймається питаннями складних умов, в яких доводиться працювати освітянам. Чи проблемою руйнації вітчизняної науки та освіти. І, звісно, ані пари з вуст про плагіат.
Він переймається грошима, адже мамона – любов до грошей – основна ідея сьогоднішньої влади. Переймається нашими грошима як платників податків. І чомусь вважає, що економія бюджетних грошей має починатися не з абсурдних тендерів на «повітряні замки» бюрократичних контролерів чи публікацією знову «оновлених» підручників, де розміщені карти України без Криму.
Міністр одним махом пропонує запроваджувати системну неосвіченість та безграмотність. Бо як інакше можна назвати пропозицію зробити не обов’язковою безоплатною середню освіту. І це дасть, на думку цього, прости Господи, міністра, економію бюджетних грошей. З точки зору влади, крок звичайно правильний. Бо «95-кварталізація» України неможлива, коли залишаються вдумливі люди, що здатні ставити незручні питання.
Як-то, чому міністр не покаже на власному прикладі і не запропонує скоротить чисельність власного міністерства при такому скорочені навчальних закладів?
Тоді, ймовірно, буде менше паперових звітів та доповідних, від яких потерпає кожен, що хоч якось дотичний до освітньої сфери. Всі освітяни та науковці до віку – це пам’ятатимуть і врешті-решт займуться потрібними справами – вчитимуть дітей і проводитимуть дослідження.
«Фронтовий» досвід міністра не робить з нього «дружини цезаря», яка, як відомо, була поза критикою. Ба більше, міністр мав би пам’ятати яку високу ціну заплачено за нашу можливість вчити і вчитися. Тому він не має індульгенції на злочини і фатальні рішення.
Та, можливо, перед міністром поставлене інше завдання? Не відстоювати простір, в якому формується майбутнє української нації, а реалізовувати окупаційну політику нинішньої «влади» щодо винищення освіченої нації? Бо ж неосвіченим «темним стадом» легко керувати. Йому ж бо потрібно лише «хліба та видовищ».
Стосовно результатів цього року, то статистика заяв на вибір спеціальностей мала такий вигляд:
Менеджмент – 20 716, право 14 303, хімія – 399, фізика – 275. Вона мало чим відрізняється вже 5-7 років. Це означає, що нас чекає без інженерне сьогодення, що для залучення інвесторів для виробництва просто не буде інженерів, що винаходів у технічній сфері буде все менше, що обороноздатність отримає ще один ризик. Все це не продиктовано попитом на ринку, а є результат політики конкретної влади і конкретного міністерства і конкретних міністрів.
Чутливим став ще один показник. Майже тисячу цьогорічних випускників шкіл, які набрали найвищий бал при здачі національного вступного тесту не подали документи до жодного Університету в Україні. Вони сьогодні не обрали Україну для майбутнього.
Водночас найнижчий бал за спеціальностями абітурієнти отримували за математику – 132, 5, при мінімальному середньому з усіх предметів для вступу – 150. Це також результат політики влади і міністерства.
Ще якихось років 10 назад ми тішились, що у нас один із найвищих показників у світі громадян з вищою освітою. Більшість наукових досліджень засвідчують, що здобуття освіти є цінністю для українців. Сьогодні ці почвари намагаються закласти «підвалини» «нації лузерів». Щоб вже точно можна було говорити про «одін народ». Та мова не тільки про навіженого північного сусіда, де процес отупіння народу дійшов фінальної фази. Подивіться хто найбільш відданий виборець Трампа? Це людина з незакінченою середньою освітою з доходом, що нижче середнього рівня. Очевидним є алгоритм шляху до авторитаризму – це отуплювати націю, якою буде легко маніпулювати.
Українська освіта та наука у глибокій кризі. І мова не тільки про небезпеки війни, вади дистанційної освіти та неможливість якісно організувати навчальний процес в умовах постійного вимикання світла.
Українська освіта та наука не здатні відповідати на виклики ХХІ століття, не мають розуміння перспектив розвитку штучного інтелект та не пропонують шляхів розвитку країни.
Зрозуміло, що сьогоднішня середня і вища освіта потребує перезавантаження і це точно не НУШ. Починати потрібно з викладацького складу педуніверситетів, післядипломних інститутів, підняття заробітної плати викладачам і вчителям, які спроможні надавати достойні освітні послуги. Просто підняття зарплати всім освітянам і науковцям – це шлях в нікуди, бо зрівнялівка ще не давала поштовху до розвитку.
Міністр мав би перейматися розробкою належних підручників, які писали б гідні Українці, а не шарлатани від науки. Мав би закликати світову наукову спільноту перегляну бачення щодо «вєлікой руской культури».
Це важко. Це дорого. І, ймовірно, що це зможуть оцінити лише майбутні українці, що пожинатимуть плоди нинішніх зусиль. Та майбутнє Української України вартує таких зусиль.
Шляхетні Українці, сьогодні війна проти кацапів – це не тільки битви під Покровськом чи на інших напрямах театру воєнних дій. Сьогодні наша війна за незалежність – це війна, що проходить через кожного з нас. Це війна за наше право бути Людьми на своїй землі. Війна на майбутнє освіченої Української України і Української Нації.
То ж не дамо покидькам та манкуртам знищити Українську Націю! Не дамо Знищити її Розум і Серце! Бо «різниця Є»! Банду геть! А ми – будьмо шляхетними!
Переможемо!
Павло Жебрівський
