Куди поділися гроші Майдану у Тернополі

Тільки станом на 18 грудня Євромайдан у Тернополі зібрав 1 млн 119 тис. 333 грн, деталізує один із координаторів студентського Євромайдану у Тернополі Любомир Шимків.

– З них 22 тис. 48 грн пішли на закупівлю продуктів, 68 тис. 768 грн – оргвитрати, 647 тис. 729 грн – на перевезення майданівців до Києва, – говорить він. – До Києва тоді відправили 4048 людей.

Залишок станом на 18 грудня був 391 тис. 521 грн, пригадує пан Шимків.

А починалося все з намету на Театральному майдані і звичайних туристичних наметів.

– Люди справді були дуже жертовні – за три місяці назбирали дуже багато. Загалом – більше 3,5 млн грн, – каже Любомир Шимків. – Кошти ми витратили на транспортні витрати, технічне забезпечення, засоби захисту – бронежилети, щити, харчування, медичне забезпечення на та потреби потерпілих, поранених, а також роздали сім’ям загиблих на Майдані.

Порівняно з Майданом 2004 року, Революція Гідності вирізнялася ще більшим народним підняттям, вважає пан Шимків.

– Хтось намет привіз, хтось допоміг автобусом, хтось – пальним, – продовжує він.

Справді, як тільки розпочався Майдан, у Тернополі встановили наметове містечко, пригадує тодішній керівник Штабу національного спротиву Тернопільщини Володимир Стаюра.

– Спершу намети були туристичні. Але ми побачили, що вони залегкі і їх зносить вітром. Також було холодно. Тож ми поставили уже військові намети. Роботу координували три політичні сили: «Батьківщина», «Свобода» та «УДАР», а також громадські організації і студенти, – розповідає пан Стаюра. – Студентам доручили займатися коштами. На Майдані завжди були скриньки.

У наметах майже одразу виникли склади теплих речей, які тернополяни приносили на заклик Майдану.

– Роботу ми координували з центральним Штабом у Києві. Нам повідомляли про потребу в одязі – збирали одяг, у касках – збирали гроші на каски… Були люди, які відповідали за транспорт. Частина власників автобусів допомагала безоплатно, – пригадує пан Стаюра.

Не було такого, щоб тернополяни забезпечували тільки тернополян, а волиняни – тільки волинян. Тернополянка Лілія Мусіхіна у той час була в одній із сотень Майдану.

– Був централізований склад, і ми йшли саме туди, – каже вона.

Найбільше організаторів і координаторів збору одягу, їжі і грошей на місцях вражала жертовність простих людей.

– Ми з ними досі підтримуємо зв’язок. От, приміром, баба Ганя – пенсіонерка, яка не працює. Досі жертвує по 200 грн з пенсії. Ми розуміємо, що для неї це значна сума. Аналогічно пані Ольга Жулковська підтримує. Таких людей є багато, – деталізує Володимир Стаюра.

Окрім наметів на Театральному, тернопільські майданівці збирали пожертви на ринках, додає Любомир Шимків. Та вже взимку 2014-го з’явилися невідомі люди, які збирали нібито на Майдан по квартирах.

– Були і декілька випадків, коли звичайні злодюжки хотіли викрасти пожертви тернополян з наметів, – каже пан Стаюра. – Тому ми організували охорону з добровольців і козаків. А ще прикро, що тепер є багато різних громадських організацій, які приписують собі волонтерство на Майдані.

До слова, у Тернополі виникали моменти, коли координаторів збору пожертв  звинувачували у непрозорості використання коштів. У підсумку порушень не виявили – заяви залишилися просто словами.

«Станом на 1 березня цього року у нас було 933 тис. 274 грн, – розповідала наприкінці квітня скарбник тернопільського Євромайдану Наталія Гайдук…  Більше ніж 362 тис. грнупродовж березня-квітня видали з каси потерпілим під час подій на Майдані та сім’ям загиблих. Але на 29 квітня ще залишилися 570 тис. 800 грн. Ці кошти теж використаємо для надання допомоги потерпілим на Майдані».

У списку потерпілих на кінець квітня було 100 понад осіб, повідомляла тоді волонтер медслужби Євромайдану Наталія Мазур. Наш журналіст звернувся 3 грудня до Наталії Мазур з питанням про те, чи можна отримати фото документації, де фіксували видатки потерпілим. Телефон жінки спершу був зайнятий. Коли ж вона перетелефонувала, то сказала, що забула деталі тих подій і про документацію не знає.

– Я думала, що це телефонує мама одного з полонених, сказала пані Мазур. – Я вже не пам’ятаю всього. З Наталією Гайдук зараз не спілкуюся. Ми зараз займаємося військовополоненими.

Зрештою, ми знайшли контакти Наталії Гайдук. Вона запевняє, що зошити зі звітністю існують, але не знає, де вони.

– Я у травні поїхала до США і замкнула їх у сейфі, – говорить жінка.

У кого залишила ключі від сейфу, пані Гайдук сказати не змогла. Але пообіцяла надати детальніший коментар.

Володимир Мороз