Тернополянин Віталій Петюх ще з часів АТО стоїть на захисті України. Нині, очолюючи роту МТЗ в легендарному “Азові”, він координує роботу тилу й ремонту техніки, забезпечуючи успішне виконання бойових завдань.
Перегляньте також:
- Воїн з 14-ї ОМБр імені князя Романа нищить окупантів трофейною зброєю
- 20 років вірності присязі: історія Андрія з позивним “Ганс”
Вперше Віталій Петюх отримав бойовий досвід під час служби у складі підрозділів МВС у зоні проведення антитерористичної операції. Коли в лютому 2022 року Росія почала масштабний наступ, Віталій не зміг залишитися осторонь:
“Я приїхав до військкомату й побачив, що там стоять хлопці без жодного військового досвіду, які беруть зброю й ідуть захищати країну. Я не міг просто дивитися на це збоку,” — розповідає Віталій.
За плечима воїна – тривалий бойовий шлях. Починаючи від запеклих боїв на Сумщині, де він вісім місяців захищав державний кордон у складі 35-го окремого стрілецького батальйону, і закінчуючи героїчними діями на Бахмутському напрямку. За особливу мужність і відвагу, проявлені під час важких боїв під Кліщіївкою, Віталій отримав “Золотий Хрест”.
Згодом Віталій перейшов до “Азову”, де очолив роту матеріально-технічного забезпечення. Чоловік впевнений – в армії потрібні спеціалісти з різних сфер:
“Якщо ти вмієш літати на безпілотних літальних апаратах, то ти йдеш до БПЛА. Якщо ти вмієш ремонтувати автомобілі, бронетехніку чи можеш двигуни ремонтувати, то йдеш до мене в тилову роту. В мене є взвод, який займається ремонтом техніки. Нам потрібні спеціалісти, які вміють це робити. Це теж дуже важливо, бо якщо техніка несправна, тоді піхота не має чим висунутися й виконати свою роботу. Електрик, це теж дуже важлива робота, сантехнік також. В нас і баня висувна, і те й те. Багато роботи, багато спеціальностей і вибір великий”, – пояснює чоловік.
Командир також підкреслює, що сучасна армія потребує нових підходів у керуванні. На його думку, офіцер має бути не лише лідером, а й другом для своїх бійців:
“Ми навіть звертаємося один до одного “друже”. В нас нема такого, що я офіцер, а ти солдат, мовляв, я там не знати хто, а ти ніхто. В нас так не працює. Ми всі друзі, ми всі ставимося одне до одного з повагою, розумінням. Будь-хто підходить до мене з порадою, я завжди пораджу. Нема такого, що я прийшов: я офіцер, я командир роти, ви маєте так робити, бо я так сказав. Так воно не працює, а якщо й працює, то неефективно.
Я не можу всього знати сам і все знати досконало. А коли ти сідаєш і починаєш обговорювати з людьми, проводиш брифінг якийсь, слухаєш думки людей, ми разом обговорили, обдумали, пропрацювали, дійшли до спільної думки і все вийшло”.
Рота Віталія виконує як тилові, так і бойові завдання. Нещодавно його бійці врятували життя кільком пораненим військовим, евакуювавши їх із-під обстрілів.
“Надходить команда висунутися в пішому порядку ближче до передка. Там суміжний підрозділ був. Хлопці “трьохсоті”, треба допомогти їм вийти і надати допомогу. І мої бійці добровільно приймають рішення, що висуваються вони. Забігають туди на такому характері. Хлопці були тяжкі трьохсоті. Як казали вже потім, вони навіть не мали надії на порятунок, не мали надії що до них хтось прийде. То мої надали їм допомогу, забинтували, наклали турнікети. І в той же момент ворог підходить до тої позиції.
Мої хлопці вступають у стрілецький бій, відбивають атаку ворога. І вдається їм евакуювати трьохсотих, і самі вийшли без жодного поранення. Це було круто, хлопці молодці. Рота матеріально-технічного забезпечення не просто тиловики. Коли потрібно брати зброю до рук, хлопці беруть її та відважно себе показують”, — розповів Віталій Петюх.
Поки Віталій на фронті, вдома на нього чекає дружина Тетяна, яка завжди його підтримує:
“Як бути дружиною військового? Перш за все, це гордість, що твій чоловік пішов обороняти країну. Для мене він герой. З іншого боку, це постійне хвилювання, тривоги, біль, смуток, недоспані ночі. Я завжди його підтримую, завжди телефоную. Я живу між ранішнім і вечірнім дзвінком. В мене все життя вкрай змінилося і це просто життя між його дзвінками. В нас дуже добрі відносини. Він дуже любить, коли я його ніжно називаю. Я завжди тепло звертаюся до нього, завжди хочеться пригорнути його морально. Хоч на відстані, але хочеться його окрилити своєю любов’ю, своєю повагою, своїм міцним крилом”.
Віталій переконаний – українці не мають права здаватися, адже за цю землю гинули його побратими.
“Особисто моя думка: ну які території ми можемо віддати? На тих територіях загинуло дуже багато моїх друзів. Чиїсь друзі, чиїсь діти, чоловіки, батьки. Там дуже багато наших хлопців полягло. І просто зараз віддати? Тоді для чого ми це все робимо? Для чого ми там зараз стоїмо і боремося за нашу країну? Ми ж боремося за цю землю, ми проливаємо кров. Там наші хлопці проливають кров”.
Віталій каже – Україна обов’язково переможе:
“Жодного разу я не сумнівався. Напевно тому й служу в цьому підрозділі. Тут нема жодних сумнівів. Ми робимо все для того, щоб наблизити перемогу, якнайшвидше її наблизити. В нас служать круті хлопці і все дуже круто в нас виходить. Я думаю, що перемога буде за нами”.
