Щоб відчути енергетику книжки, достатньо потримати її в руках. Зі мною відбувається так завжди. Книжка для мене – це продовження людського єства. Це дотик до Вічності, адже спершу було Слово. Якби сучасне людство усвідомило, чим є насправді для нього КНИГА, світ змінився б: він став би ДОБРИМ. До речі, мовою санскриту «хрідайя» означає «серце співчутливе».  Це говорить про те, що людина за своєю природою насправді добра і співчутлива, принаймні, мала б  такою бути. Ці якості закладені в ній від самого початку. Вона народжується з ними. Такою її сотворив Господь. Все інше (жорстокість, гнів, злість тощо) не притаманні людській природі, отже – вони не від Бога. На жаль, у сучасному світі мало добрих книг, бо вони не вигідні сильним світу. Хоча, насправді, книги такого штибу дуже могутні за своїм Духом-Словом, за своєю Душею-Словом. Саме НА НИХ тримається світ. Письменників, які через слово творять добро, на жаль, обмаль.

 

Поет – це не професія, це стан душі, а якщо хочете – місія. Бути поетом-світильником надзвичайно відповідально і нелегко. Бо це  сізіфова праця, праця велета, яка дуже часто, на жаль, залишається багатьма непоміченою. Директорка Великогаївської сільської бібліотеки Надія Прийма отримала поштою в подарунок книгу, яку їй надіслав відомий київський поет Володимир Земляний.

 

Із Володимиром Земляним ми разом студіювали науку на факультеті журналістики у Київському державному (нині – національний) університеті ім. Шевченка. У нас були мудрі і гарні навчителі, відомі всій Україні (світлої пам’яті)  –  Анатолій Григорович Погрібний, Олег Кіндратович  Бабишкін, Анатолій Захарович Москаленко, Алла Петрівна Коваль,  Марія Устимівна Каранська… «Посіяні» ними зерна Любові до рідного Слова, до материнської мови, до отчого краю заколосились гарним врожаєм. Нова поетична книжка  Володі Земляного «Храмове свято» –  несподіване свято для душі і серця. Особливо ж – сьогодні.

 

Людська душа завжди у пошуках істини (навіть якщо її тимчасовий власник навіть не здогадується про це – Авт.), вона потребує такої духовної «їжі», яку не купиш у жодній крамниці, супермаркеті чи де інде.

 

Я тримаю в руках шляхетно обрамлену в зелене книгу із святочною назвою «Храмове свято». Прислухалась до себе… «А від «зеленого» відтає душа, мов озимина, загорнута у вишневу заметіль дня». Моя душа й справді, стрепенулась, «розплющила» очі.  Гортаю сторінки… Відчуваю поглядструджених, змучених, сумно-згорьованих  Очей Христа. (Художник – Юрій Нагулко).  Першою була думка: «Чому Його очі струджені? Адже струдженими можуть бути руки?». Відповідь прийшла одразу: очі – дзеркало Душі, її продовження. Через очі говорить Ісусова Душа. Це вона струджена нашим багатовіковим безвір’ям та духовним невіглаством, немов «кричить» до кожного з докором з пітьми віків… 

 

«Я на землі вам за усе віддячив,

Кропив рясною вірою дощу…

Я навіть хресну смерть Свою пробачив,

А мовчазну байдужість – не прощу!».

(«А народ стояв і дивився…». Від Луки)

 

Художник Юрій Нагулко, картини якого виразно доповнюють і водночас продовжують жити в поезіях Володимира Земляного, беззаперечно художник від Бога. Юрій і Володимир – дивовижний творчо-духовний тандем. Жив собі на світі Юрій і Бог через нього малював Себе. Десь собі жив Володимир і Бог через нього писав про Себе. І сталося диво: ці дві творчі талановиті особистості зустрілися і об’єдналися. Так народилось «Храмове свято». Творчість Юрія Нагулка – окрема розмаїта розмова. Прийшов час відкривати і досліджувати цього художника. На полотно він кладе більше десяти шарів фарби і тоді з картини ніби світло ллється ізсередини, вона промениться і сяє. Володимир писав поезію до картин Юрія (не знаючи, що той малює), а Юрій писав картини – до поезій Володимира, не знаючи, про що той пише. Чи ж не містика? Чи ж не диво? Наприклад, ось як перегукуються картини і вірші «Я – виноградина, ви – галуззя»,  «Несення Хреста» (вірш «Дорогою на Голгофу»), «Істина. Пилат і Христос» («Пилат розумник вимив свої руки…»), «Вхід в Єрусалим» («В’їзд в Єрусалим»), «Останнє яблуко» («Дума яблунева») тощо. Таких співпадінь багато.

 

Маю дивне передчуття: той, хто візьме до рук «Храмове свято» Володимира Земляного, отримає унікальний шанс стати на шлях «добра, любові, віри і чеснот» («Ісусове повчання»). А це вже шлях духовного шукача, який, вочевидь, не кожному під силу. Після споглядання цих Очей, зненацька починається духовний нурт, це той стан, який передує його пробудженню. Тоді врапт всіма фібрами душі відчуваєш-пригадуєш (дежа вю – Авт.), це вже колись було зі мною:

 

«Ми йшли з Ним на гори Ливану.

І віру пили із Господніх долонь,

Як воду з джерел Йордану».

(«Покликані»)

    

Разом з автором цих рядків ніби вдруге чи втретє торкаємось таємниці Євангельських істин, якими наскрізь пронизані поетичні твори: скрізь відчувається присутність  Христа на фізичному рівні. Його образ ретельно виписаний і піднесений на п’єдестал Душі і Серця. І лише  «Про щось мовчав деревами повчально – до подорожніх Гетсиманський сад». Бо достеменно пам’ятає Ті Часи. («У Гетсиманському саду»)

 

Щоб відважитися писати про Спасителя, мало бути мужнім, треба бути ще терплячим і суголосним із довколишнім світом. Поетові не бракує цих якостей. Така поезія не пишеться поспіхом, вона виношується і виписується, як дитя в лоні матері. А ще – карбується серцем. Це надзавдання Душі.  І якби Земляний написав тільки одну цю книгу, він вже б виконав своє призначення на Землі.

 

Філософія автора спонукає до духовних розмислів. Він нагадує нам, що майбутні апостоли спочатку були «звичайними хлопцями з Палестини», такими ж, як і ми з вами: хтось рибалив, хтось крив хати. Але сталося велике перетворення, зміна свідомості, крок назустріч Богові… Особисто мене у вірші «Побачення з небом» вразило те, як автор подає цей «процес перетворення». Адже мало кинути маєтки та й піти за Христом. Треба бути не просто сміливим і відважним, як дехто може думати, треба бути готовим внутрішньо сприйняти те, що тобі Господь посилає Зверху.

 

Що таке «бути готовим»? Це коли перестаєш боятися залишатися наодинці, нема страху втратити гроші, друзів, кохану (коханого) тощо. Коли події з вами відбуваються випадково, а не ви їх плануєте (за Ошо). «А Він додав божественну розчину // І хліб із них довічний замісив». Який могутній символ! Як багато кожному з нас треба працювати над собою, щоб бодай прагнути тієї «розчини».

 

«День, як із печі…», «Сльоза котилась – Божа Іордань», «І веселково обрій йому ткавсь»,  «… молодий вітер», «По місту хтось серця розсипав», «Зодягнули храми неба смальту», «Вітер сушить тишу на Подолі, скупану в незайманім Дніпрі», «Роки сплітались у тугі століття»  – це поетичний оксамит на літературній ниві, посіяний поетом Земляним. Може, тому авторові вдається  «народжувати» такі словесні шедеври, що рід його тягнеться від самої праматінки Землі? Адже в основі його родинного (вогнища) прізвища – сама Земля, яка й надихає на таку творчість. Тому й не дивина, що рій Володиних «думок на квітах слова визбирує крапельки істини», а потому «з гніздечка долоні випускає у світ пташеня-слово».

    

Після «Великодня слова» (розділ, яким відкривається збірка) несподівано потрапляєш у «Київські яблука» та «Храмове свято». Абсолютно інший часовий вимір, вібрації, епоха, «де на іконах фарбу гасить час», «Щокою вітер до каміння тулиться», «Аж присів від утоми причілок», «Плив батько рікою – землі не торкався», а «… скроні планети – земні полюси // Свій пульс по Вкраїні звіряли»…

 

Авторові, як і кожному українцеві, небайдужа тема Майдану. І хоча поетичні рядки надихнув ще той перший Майдан, відчуття таке, що вірш про сьогодення:

 

«Не перейти повік через Майдан,

Не розмінять на метри горду площу.

Майдан – воїтель і цілитель ран,

Мого народу запізніла проща».

 

Мало хто знає, що слово Майдан санскритського походження і означає «Поле честі». Сьогодні кожний з нас воістину перебуває на такому «Полі» в себе вдома. І кожний має запитати сам себе: «Що ДОБРОГО я зробив для України, щоб вона нарешті зміцніла, розцвіла, зрештою, стала іншою?». Бо Україна починається з кожного з нас. Особисто мені припали до душі ось ці поетичні рядки («Голос») майстра пера, які можуть бути сакральним епіграфом до вищезгаданої книги:

 

«Коли у мене відберуть голос,

Мої руки напишуть слово.

Коли віднімуться руки,

З вами говоритимуть очі.

Коли очі перестануть бачити, 

Говоритиму з вами серцем.

А коли зупиниться серце,

Скажуть за мене вірші».

 

Мудро і просвітлено дивиться-зоріє Слово сучасного українського письменника Володимира Земляного: прямісінько в Душу, у моє і ваше духовне Серце.

 

P.S.  Завершується 2016 –й рік. За увесь цей час Великогаївська сільська бібліотека не отримала жодної книжки збоку держави… Залишається сподіватися, хіба що,  на підтримку територіальної громади, членом якої віднедавна стало село Великі Гаї.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”
15:14, 11 Квітня, 2024

Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”

Блоги
Найбільше читають: