Історії з фронту від 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого про піхоту, військову хитрість та полонених.
Піхотинець Богдан: «У дронщики – ні! Не люблю “цих відеоігор”. Мені потрібен живий руПіхотинець Богдан: «У дронщики – ні! Не люблю “цих відеоігор”. Мені потрібен живий ру#ЗСУх!»
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
– Коли я прийшов у 2022-му році в бригаду, вона билася в запеклих боях на Донбасі. Разом зі мною у взводі воювали також два моїх рідних брати. Один з них там отримав сім кульових поранень з кількох метрів. Але врятували. Комбат – красунчик, заскочив на позиції на машині й вивіз! Після того брат демобілізувався. Ще один брат зараз проходить реабілітацію після поранення й повертається в стрій. Але переводиться в оператори БПЛА, – розповідає Богдан.
– А ви розглядаєте такий варіант для себе?
– Це не моє! Не люблю «цих відеоігор». Мені потрібен живий рух! Навіть у контактних боях вже немає страху, більше – адреналін.
– Ви пройшли жорстокі бої в Донецькій області, гнали ворога до кордону під час великого контрнаступу на Харківщині, звільняли Куп’янський район. Що було найскладніше?
– Важко було скрізь: дрони, артилерія, танки, контактні бої… Один з випадків вже тут, на Куп’янщині: я отримав наказ, взяти кількох побратимів для виконання завдання. Під час операції, ми підірвали два ворожих танки та беху. Проти нашої групи з п’ятьох чоловік йшло десь до сорока осіб противника. Але нас прикривали FPV і ми виконали завдання. І тоді навіть нікого не поранило! Також ми взяли одного… (замислюється над словом – авт.) вороженька у полон. Від нього дізнався багато корисної інформації, яка дуже згодилася потім. Я добре спілкуюся російською, тому вдалося іншим разом «заманити» двох блукаючих російських військових. Зараз пригадувати все це, то вже й смішно. Діалог у нас був приблизно такий:
– Сюда-сюда! Почему вас только двое? Где остальные? – кажу їм суворим голосом.
– Так остались только мы, остальные наши все лежат в посадке…
А після цього: «Привіт, хлопці! Вітаємо в Україні!». Це були двоє молодих десантників. Познайомилися, поговорили… Тут знову обстріл, дрони ворожі, така собі звична справа… На хвильку їх втратив з поля зору. Думаю, от с..ки, втекли. А вони з-за дерева виглядають: «Бодя, мы здесь!». Знайшов підхід до них, так би мовити, – жартує воїн.
– У чому запорука успішної операції? Що допомагає вижити на фронті?
– Побратимство – це основне. Злагодження в бою, розуміння одне одного без зайвих слів. Це рятує, допомагає та дозволяє виконувати завдання. Впевненість в людях, які поряд з тобою в окопі, має бути! При мінімальній нагоді сам навчаю новачків. Показую, розказую. Навіть вчу, як збивали ворожі дрони. Дехто вважає, що це неможливо, але можливо все! Зі свого автомата я вже п’ять штук збив. Боротися з ними зараз також допомагає сучасний РЕБ.
У Богдана дві важкі контузії, три осколкових поранення: в тілі було 14 осколків, три з яких не дістали.
– Тепер навіть МРТ пройти не можу, – каже воїн. – Але ще повоюємо!
– Що дає сили боротися далі?
– Мене вдома чекають діти, дружина, мати, сестри… Я їх сильно люблю та дуже не хочу, щоб вони бачили те, що тут відбувається. Чи вибір є? А хіба війна закінчилася, щоб говорити про вибір? Треба битися! – переконаний “князівський” воїн.
Тримаймо стрій! Разом до перемоги!
У Києві після ракетного удару по Охматдиту помер хлопчик з Тернополя
