Їх вітри сибірські колихали і не будили вранці солов’ї

Опубліковано:
12 Червня, 2016 о 17:14

Парох села о. Володимир разом із сільською громадою провів поминальну службу біля символічної могили в центрі села всім, хто загинув за волю і незалежність України.

 



Не всі з них змогли повернутись в Україну. Дехто помер ще дорогою до Сибіру,хтось – на чужині. Ті, хто повернулись, про пережиті страхіття розповідали родичам, знайомим. Чому не дітям? Бо в багатьох з них діти народились вже там – в країні лютих морозів, суворого клімату. У Великих Гаях живе дві чудові людини: вчителька молодших класів, відмінник народної освіти Неля Амвросіївна Ступак та вчителька української мови і літератури Мирослава Михайлівна Бойко. Обидві народились в Сибіру.

 

Але спочатку хочу процитувати витяги з наказу про виселення всіх українців, які перебували під владою німецьких окупантів. Наказ № 0078-42 ВІД 22 ЧЕРВНЯ 1944 року зобов’язував:

«1.Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживающих под властью немецких оккупантов;

а) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;

б)выселение производить в основном ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться и не дать знать членам семьи, которые находятся в Красной Армии».

 

Наказ був підписаний Берією і Жуковим. А вже 3 жовтня 1947 року ЦК КП(Б)У і Рада Міністрів УРСР прийняли таємну постанову № 11Б-148-14 «Про порядок використання земель і майна, залишених після виселення націоналістів і бандитів». До цього розбою і пограбування було залучено 13562 працівники каральних органів. Кількість депортованих насильницьким шляхом нараховувала… 26332 сімей (це 77791 осіб!). З собою дозволялось взяти речей, які важили не більше 500 кг на одну сім’ю. Багато людей загинуло ще дорогою до Сибіру, бо везли їх туди в товарних вагонах, в антисанітарних умовах. А тим, що пощастило повернутись, не повернули власних будинків, там вже жили чужинці…

 

Відлітали у вирій журавлі, змучений потяг тягнув із собою у невідому даль понівечені долі тисяч людей. Того дня з села забрали аж 53 сім’ї, навіть сім’ю Зарихти, де було шестеро дітей і не було батька!До речі, після повернення, людей не хотіли приписувати. Була ще така кара під кінець. Карою називалась графа, де чорним по білому було написано: «Без повернення на те місце, де жили».Але всі люди наперекір всім перешкодам, правдами і неправдами намагались повернутися тільки у Великі Гаї, на свою прабатьківську землю.

 

Із розповіді Нелі Амвросіївни Ступак.

 

«Дідусю Андріяну дозволили поїхати в Україну. Я не знала, що це таке, тоді мені було років п’ять. Пригадую, коли прокинулась, то потрапила прямісінько в його обійми. Він підвів мене до великої валізи і врочисто сказав: «Це тобі від України». Відкрили валізу і мене обдало таким духмяним ароматом, що аж у голові запаморочилось. Там до самого вершечку було багато іграшок дивовижної форми. Це я так собі тоді подумала. Це ж яка добра і щедра та Україна, яка передала мені стільки подарунків. А дідусь взяв одну таку іграшку, простягнув мені і сказав: «Бери, їж, це грушка, вона дуже смачна, у ній стільки сонця! Їх в Україні росте дуже багато».

 

Отаким було перше знайомство із Батьківщиною у малої Нелі та в багатьох дітлахів із Західної України, у яких нагло вкрали дитинство, та й не тільки. Адже народитись вона мала не в мальовничому селі Синівці (хати розмальовували у синій колір), де була закопана пуповина її роду і де б мала народитись, а в маленькому чужому й холодному сибірському містечку на Кемеровщині з осінньою сумною назвою Осінники, куди вивозили багато тисяч сімей західняків, не питаючи на те їхньої згоди…

 

Згадує Мирослава Михайлівна Бойко.

 

Мої батьки познайомилися вже в Сибіру. Тато був вивезений із свого рідного села Кудинівців, там познайомився з мамою. Згодом народилася я. Коли була маленькою, то мама розказувала мені казки… про Україну. Я думала, що то така казкова країна і ті спогади вилились ось у ці поетичні рядки:

 

«Мене вітри сибірські колисали і не будили вранці солов’ї. А мама мені казку розказала, що в Україні є мої Гаї».

 

Як важливо сьогодні всім нам, незважаючи на скрутні миті життя, пам’ятати звідкіля ми, яких коренів, якого роду. Тільки національна пам’ять врятує Україну у найстрашніші часи лихоліття. Про це нам сьогодні нагадує історія. Вона є, її неможливо викорінити чи переписати, бо вона записана на скрижалях українського генофонду.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Василь Тракало
09:43, 6 Червня, 2024

До професійного свята. Інтерв’ю з головою Тернопільської обласної організації НСЖУ Василем Тракалом

Блоги

ТОП новини тернопільщини: