«Головне — не зробити біди»: історія військового зв’язківця Сергія, який служить із 2014 року
- Опубліковано: Ніка Холодовська
- —
- 12 Листопада, 2026 о 13:05
«Щоб стати справжнім зв’язківцем, треба пережити хоча б одне “посвячення”. Це коли тобі в обидві руки дають два оголені дроти від польового телефону ТА-57, а побратим із усмішкою починає крутити ручку індуктора», — жартує Сергій.
До війська він прийшов у 2014 році добровольцем. У цивільному житті працював у компанії, яка обслуговувала базові станції мобільних операторів Київстар і Vodafone. Тож і військову професію обрав близьку до попереднього досвіду, розповідають у 44 окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола.
Перегляньте також:
- Бійці Тернопільської артбригади знищили чотири ворожі артилерійські установки на Гуляйпільському напрямку
- Якщо ти зараз у СЗЧ і думаєш про повернення до служби, розглянь РЕБ
Від цивільної роботи до служби в АТО
У 2015 році Сергій підписав контракт і вирушив до Краматорська. Там служив водієм-електриком апаратної, через яку проходив засекречений зв’язок.
Згодом обіймав сержантську посаду в підрозділі радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки, навчався на офіцерських курсах у Харкові, командував взводом зв’язку. Також служив у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Києві, а пізніше керував інформаційно-телекомунікаційним вузлом на Хмельниччині.
До кінця 2020 року Сергій продовжував службу там, а після завершення контракту у 2021-му знову повернувся до війська. Цього разу обрав 44-ту артилерійську Тернопільську бригаду, де також став начальником інформаційно-телекомунікаційного вузла.
«Працював з дуже хорошими людьми. Всі, з ким тоді був, і досі зараз служать. Колектив чудовий! Ставиш задачу — все виконують», — розповідає військовий.
Зв’язок, від якого залежить робота артилерії
Робота зв’язківців особливо важлива тоді, коли артилерійські розрахунки виходять на вогневі позиції. У таких умовах військові оперативно розгортають мережу з кількох каналів зв’язку — від супутникового інтернету до стійкого радіозв’язку.
Завдяки цьому артилеристи можуть вчасно отримувати координати цілей, реагувати на зміну обставин і виконувати бойові завдання.
Сергій також наголошує на важливості розвитку українських технологічних рішень. На його думку, залежність лише від одного іноземного сервісу є ризикованою. Тому особливо цінно, що українські розробники продовжують працювати над власними продуктами, які можуть забезпечувати потреби війська.
Під обстрілами доводиться знову і знову відновлювати лінії
Втримувати зв’язок в умовах постійних ворожих обстрілів непросто. Артилерійські удари, зокрема з реактивних систем залпового вогню, пошкоджують оптоволоконні лінії. Тоді зв’язківцям доводиться виїжджати на місце й відновлювати їх, часто під дощем та в інших складних погодних умовах.
«Це, знаєте, є ще закон підлості: ми тільки зробимо — через дві години знову прилетіло і нам лінію перебило (усміхається). Але нічого, ми все одно робимо і стараємось максимально все відновити», — каже Сергій.
З досвідом приходить упевненість, а на хвилювання часто просто немає часу. У роботі зв’язківця важливі швидкість реагування, зосередженість і точність.
Уважність важливіша за поспіх
Одне з головних правил своєї професії Сергій засвоїв ще тоді, коли служив солдатом.
«Головне — просто не зробити біди. Подумай двічі або перечитай», — згадує військовий.
Особливо це стосується роботи зі складною апаратурою, де навіть невелика помилка під час введення даних може призвести до того, що обладнання не запрацює.
«Є такі засоби, де потрібно вводити дані. І якщо ти неправильно введеш — воно не працюватиме. Тому краще бути уважним, не поспішати, перед тим зібратися з думками. У тебе є підказки, спеціалізовані листи, і якщо ти просто все вводиш, налаштовуєш, включаєш — воно раз! і працює. А коли поспішаєш, вводиш, а воно не вводиться, ти заново повторюєш цю маніпуляцію — це все може зайняти 20 хвилин! Як спішиш, то воно не дає того результату, якого ми бажаємо. А коли впевнено робиш, то все гарно вдається», — пояснює Сергій.
Довіра і підтримка — основа бойового колективу
Та успішна робота залежить не лише від техніки та професійних навичок. Не менш важливими є люди, з якими військовий щодня виконує завдання.
Сергій називає свій колектив бойовими хлопцями, які багато пережили й яким він повністю довіряє. Командир переконаний: щоб підтримувати бойовий дух, потрібно чути підлеглих, зважати на їхні потреби та допомагати у складних ситуаціях.
Якщо військовому потрібна відпустка, питання вирішують відповідно до рапорту та графіка. Якщо виникають труднощі з цивільними справами — побратимів намагаються вислухати й підтримати.
«За ці роки бувало багато всього. Але головне — це твій колектив, твої люди, які довіряють тобі і яким ти довіряєш. Робочі ситуації, обставини довкола змінюються, але люди ж завжди залишаються поряд. Вони підтримують тебе неодноразово у різних ситуаціях: життєвих, домашніх, робочих…
Я теж почав свій військовий шлях зі солдата. Я розумію, як це: коли ти чуєш людей, поважаєш їх. Тоді й тебе як командира поважатимуть. Ми чуємо один одного. І це головне, що є у нашій службі», — підсумовує Сергій, позивний «Азот».
