Голова Борсуківської ТГ Роман Кухарський: «Живемо… Важко, але працюємо»

Опубліковано:
16 Квітня, 2024

Дорогі читачі, у попередніх номерах «Свободи» ми розповідали вам про те, як живуть великі громади, де мешкають багато людей, працюють підприємства, переїжджає бізнес з прифронтових регіонів. Навіть вони розповідали, що сьогодні непросто вести господарство. То що вже казати про маленькі громади, які ледве кінці з кінцями зводять… Отож, щоб дізнатися, як вдається впоратися з непростими військовими буднями у маленьких, але впевнена, перспективних громадах, ми завітали у мальовничу Борсуківську ТГ. Тут мешкають щирі, гостинні, працьовиті люди, а керує нею з 2020 року молодий голова – Роман Кухарський.

– Пане Романе, ваша громада не є великою. Села віддалені, невеличкі. Як вдається тримати їх на плаву та виживати у цей складний воєнний час?

– У Борсуківській громаді є 11 сіл, в яких, станом на 2020 рік, мешкали 6400 людей. Направду, порівняно з іншими, наша громада зовсім маленька. З великих аграрних підприємств у нас працюють агрофірма «Горинь», яка обробляє понад три з половиною тисячі гектарів землі, агрофірма «Чайчинецька» – 800 га землі і агрофірма «Перемога» – майже 600 га землі. Всі підприємців – місцеві, з ними легше можна співпрацювати. У нас діє одне із найбільших в країні рибогосподарських підприємств «Сазан», яке вирощує рибу на 600 гектарах ставків. Сюди щодня приїжджають люди не лише з околиць, а й усієї країни.

Ці підприємці надають робочі місця, вони є основними платниками ПДФО та допомагають наповнювати місцевий бюджет. Скажімо,  у «Горині» до війни працювали 324 жителі громади. Також багато наших односельчан працюють в «Се Борднетце-Україна» у Тернополі. Робив спроби боротися за ПДФО, але поки що вони не охоче йдуть нам назустріч, платять в іншу громаду.

– Підприємці беруть участь у соціальному, культурному житті громади?

– Найкраще у нас налагоджена співпраця з підприємством «Сазан», яким керує Юрій Кравчук. Він – колишній військовий, служив під час АТО, а його син Тарас тепер захищає нашу державу на фронті. Щороку Юрій Георгійович бере участь у багатьох проєктах. Скажімо, минулоріч ми оновили будинок культури. До цього не мали де приймати гостей, проводити різноманітні заходи. Тож вирішили впорядкувати приміщення і зробити там ремонт. Пан Кравчук надав на цю справу більше 150 тисяч гривень, за які ми закупили нову звукову і відео апаратуру.

Також зазначу, що кожен із цих аграрії, коли ми вирушаємо з різноманітною волонтерською допомогою на схід, забезпечує  нас пальним. Юрій Кравчук надає рибу для виготовлення консервів. Інші аграрії – свинину. Як би там не було, війна надзвичайно об’єднала наших людей.

– Пане голово, як вам вдається допомагати військовим, маючи, скажімо чесно, не надто великий бюджет громади?

– У нашій громаді немає ні військової частини, ні центру комплектування, ні пожежників чи поліції. Тому військового ПДФО не було. Тож, коли оці податки з інших громад забрали, то вони справді відчули різницю. Позаяк таки отримували чималі кошти. Скажімо, Лановецька громада – три мільйони гривень, Шумська – орієнтовно 30 мільйонів, а Кременецька – під 60 військового ПДФО! Це колосальні кошти, за які ОТГ мали змогу допомагати армії. А наша громада, як не крути, на межі виживання, у нас вкрай мало грошей. Я дуже часто їжджу у військову адміністрацію, прошу депутатів про допомогу, бо самотужки, певне, не впораємося.

Наведу приклад. Скажімо, на початку війни в Ланівцях було 120 військових, податки з їхніх зарплат залишалися на місці. Тож громада мала змогу придбати матраци чи спальні мішки. Можливості були врази більші, ніж у нас. Відтак наші мешканці почали обурюватися, чому у тій громаді дають допомогу, а у нас ні. Зрештою, вивчивши досвід громад, коли вони закуповували речі першої необхідності, як скажімо, термобілизну, які не підходили військовим чи то за розмірами, чи то за якістю, ми вирішили, що даватимемо кошти. Тож восени і навесні надаємо військовим громади по тисячі гривень, щоб вони мали змогу придбати те, що їм необхідне. До слова, з громади служать близько 300 чоловіків. Лави Небесного воїнства поповнили 25 захисників (двоє з яких загинули під час АТО)…

Робили спроби давати сім’ям військових дрова. Лісів у громаді немає. Тож

знаходили сухе аварійне дерево, комунальники його зрізали і везли родині військового. На той час у нас було більше 250 сімей військових, то 250 складометрів дров – це був «космос» для нашої громади. Тоді ж зіткнулися з невдоволенням. Люди скаржилися на якість деревини. Тож ми змушені були змінити тактику. Старости почали телефонувати і повідомляти людям, що є деревина такої то породи. Одні відмовлялися, інші ж казали: «Везіть що є і за це будемо вдячні».

Також приїжджають до нас представники Червоного Хреста. Спілкуються з сім’ями військових, проводять психологічну реабілітацію, надають допомогу.

Коли ж військовий із нашої громади гине на війні, ми намагаємось всебічно допомагати під час похорону, щоб гідно провести захисника в останню дорогу…

Часто ми самі їздимо на схід з різноманітною військовою допомогою. Вперше я побував на фронті з нашими волонтерами на Великдень у 2022 році. Ситуація була дуже складна, наші захисники справді не мали що їсти. Ми у шкільних приміщеннях (навіть тих шкіл, які вже не працювали) готували консервацію. Аграрії забезпечували сировиною. Скажімо, від підприємства «Сазан» отримували майже тонну риби у день, з якої наші бджілки-трудівниці робили тушонки. Є жінка, котра пече хліб, який дуже довго не черствіє. У селі Нападівка є господиня, котра випікає різноманітні солодощі для наших захисників. У селах Снігурівка, Маневе, Чайчинці роблять консервацію. Тобто кожне село має свою роботу. У Борсуках є команда волонтерів, яка співпрацює з волонтерською командою з Ланівців, спільно об’єднуються і везуть допомогу на різні напрямки. На щастя, зараз ситуація з постачанням продуктів для військових набагато покращилася, не голодують, Богу дякувати. Але у них є інші вкрай гострі потреби, які потрібно закривати: дрони, запчастини для автомобілів тощо. Зараз плануємо поїздку напередодні Великодня. Веземо те, що змогли дістати, а ще –  гостинці від наших господинь.

– Складне питання «не на часі». Що вдалося зробити за час війни і на скільки воно є зараз доцільне?

– Зробили ремонт дороги. До прикладу, на трасі Т2009 «Вишнівень – Ланівці» провели картовий ремонт. Це вдалося здійснити за сприяння народного депутата Ігоря Василіва, завдяки співфінансуванню зі службою автомобільних доріг Тернопільської області. Минулоріч на ремонт цієї дороги витратили 12 мільйонів гривень. Також у кожному селі нашої громади провели ремонт доріг. Також ремонтували місцеві дороги, що перебувають на балансі управління капітального будівництва. За сприяння агрофірми «Горинь» (50 на 50) був зроблений шмат повністю нової дороги в бік села Синівці.

Спілкувався з військовими щодо доцільності проведення таких ремонтів. Багато хто каже: «Все вірно, треба робити все, щоб розвивати громаду, щоб люди жили. Адже для чого ми стоїмо на передовій, боронимо нашу країну? Куди ми маємо повернутися?»

25 грудня 2021 року народний депутат Володимир Гевко скерував на деякі громади Тернопільської області по півтора мільйони гривень для соціально-економічного розвитку. У нашій громаді ці кошти були передбачені на зведення спортивного майданчику зі штучним покриттям. У перший рік ми не мали змоги засвоїти ці кошти, оскільки не мали готового проєкту. Взялися за це аж на другий рік війни. Це було складно, оскільки розпочалася освітня реформа, школи отримали автономію, тобто було багато юридичних моментів. Зрештою, маю надію, що у травні цей стадіон буде готовий. Наших грошей там дуже мало. Знову люди будуть нарікати, що краще було б дрони купити. Але ж ці кошти йшли під конкретні цілі. І вони даються громаді лише на два роки. Якщо за цей час їх не використали, держава повертає їх собі.

Також нещодавно за сприяння шведського посольства ми закупили триколісні електровелосипеди для соцпрацівників. Придбали одного велосипеда за 25 тисяч гривень за власні кошти, а 11 нам подарували. На жаль, соцмережі зробили своє недобре діло, люди писали, що я і мої працівники тепер будуть їздити на роботу на них. Хочу ще раз пояснити, будь-який фонд чи благодійна організація, яка приходить в громаду, кажуть: ви купіть трішки, побачивши, що ви зацікавлені, ми купимо в рази більше. Сьогодні ж кожна ініціатива, кожен проєкт викликають як схвалення, так і бурю негативних емоцій. Хоча я розумію, що час складний, людям вкрай важко розібратися у тому, що відбувається довкола. Скажу одне, все, що ми робимо, – лише на благо людей і громади. Минає час, і люди це розуміють..

– Болюча тема закриття шкіл. Зараз це відбувається по всій країні. Яка ситуація у вашій громаді?

– У громаді є шість діючих шкіл. Минулоріч закрили школу у селі Великі Куськівці, де навчалося менше 45 учнів.  Спершу думали залишити хоча б початкову, але там навчалося лише троє дітей. Було багато негативу серед населення. Хлопці, які служать, обурювалися, мовляв, ми тут боронимо країну, а ви школи закриваєте. Але ж школа – це надзвичайно дороговартісний об’єкт. Та минає час, діти з неукомплектованих класів переходять у більші школи, то й батьки докорінно змінюють свою думку. Адже коли дитина вчиться у повному класі, де можна повноцінно провести ту ж фізкультуру, де є здорова конкуренція, то і якість освіти зовсім інша, відгуки стають набагато кращими. На жаль, за моєї каденції довелося закрити вже три школи. Такі реалії. Але знову ж таки скажу, якщо менше грошей розсіюється на всі школи, то маємо змогу робити більш якісні ремонти тих самих спортзалів. Також хочу наголосити, що наше законодавство увесь час змінюється, зараз йдеться про те, що уряд уже не буде фінансувати школи, які мають 45 і менше учнів, це з 2025 року, а з 2026 року – школи, де навчаються 60 і менше учнів. Зрештою ми розуміємо, що в нашій громаді залишиться максиму три школи…

А ще проблема, щоб було кого вчити. У нашій громаді, як і по всій країні, – демографічна криза. За 2023 рік у нас народилися 32 дитини, а померли – більше сотні людей. Я вже не кажу про тих, які виїхали і продовжують виїжджати.  Певна річ, ми намагаємося створити умови для того, щоб людям було тут комфортно жити, але війна вносить свої корективи.

– Пане Романе, знаємо, що ви розпочали роботу щодо створення Е-меморіалу. Розкажіть, будь ласка, детальніше.

– Кілька місяців тому я почув про проєкт, який полягає у тому, щоб оцифрувати всю інформацію про Героїв, які віддали свої життя у бою з окупантом. Покликав свою заступницю, вона у нас людина творча, і запропонував їй створити ініціативну робочу групу, яка буде збирати максимум інформації. Над проєктом працювали як вчителі, працівники культури, так і учні старших класів. Вони зустрічаються із родичами загиблих, дізнаються у них всю інформацію, яку ми опрацьовуємо, готуємо відео-ролики. У травні, після Великодня, плануємо організувати молитовний сніданок для родичів загиблих воїнів і презентувати їм наш проєкт. Усі ми сподіваємося на перемогу, працюємо заради цього і, як можемо, наближаємо цей омріяний день.

Роман Кухарський: «Не треба нічого вигадувати — тільки перейняти досвід успішних громад»

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #Борсуківська ТГ, #інтерв’ю, #роман кухарський
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Сергій Гаріян
20:10, 20 Травня, 2024

Лікар Сергій Гаріян: «З початку війни ми прооперували майже десять тисяч військових»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: