Географія перебування членів родини Степана Бандери на Тернопільщині

Здавна, коли вороги несли смерть на споконвічні українські землі, на боротьбу за волю країни наші співвітчизники піднімалися сім’ями, родинами. Від часів Київської Русі українців закликали і нині піднімають на боротьбу з агресором провідники, яких подарувала нам як Східна, так і Західна Україна: князі, король Данило Галицький, гетьмани, серед яких безстрашний Іван Мазепа, керівники УНР і ЗУНР (пригадаймо сміливого Симона Петлюру та ін.), організатор УВО та ОУН Євген Коновалець та його побратими, серед яких безстрашні Роман Шухевич-Чупринка, Степан Бандера та сотні героїв. Пам’ятаємо талановитого політичного й державного діяча, публіциста В’ячеслава Чорновола та його побратимів…

Російсько-українська війна показала, що Україна – мати Героїв-Провідників, віддзеркалила імена відважних військовиків і волонтерів, що підняли прапори до боротьби за волю народу. А хіба можна не згадати героїв української нації, котрі перед смертю в обличчя озвірілим ворогам промовляли і нині промовляють: «Слава Україні!»? Нині і на віки пам’ятаймо всіх полеглих синів і дочок України, пам’ятаймо і відважних синів інших народів, які стали на прю з рашистами… Не забуваймо й слова Провідника, що Росія, як би вона не називалася, ніколи не радітиме самостійності України. А вони були сказані С.Бандерою ще в 1950 році. Дійсно, «націоналізм – це мислення і діяння інтересами нації».

Символом нескореності української нації виступила в 20 ст. і родина Провідника ОУН, ідеолога й теоретика українського націоналізму Степана Бандери (1909-1959). Прикладом глибокої любові до рідного народу став його батько, отець Андрій Бандера (1882-1941, розстріляний у Києві), організатор із лікарем доктором Курівцем встановлення української влади в 1918 р. в Калуші, депутат Української національної ради ЗУНР у Станиславові (нині Івано-Франківськ), військовий капелан 9 полку 3 Бережанської бригади ІІ корпусу УГА, член УВО…У частині своєї автобіографії під назвою «Мої життєписні дані» (квітень 1959) Провідник ОУН пише: «…Разом з відступом Української Галицької Армії подалася на схід ціла наша родина, переїхавши до Ягольниці біля Чорткова, де ми зупинилися. Тут замешкали у дядька (брата матері) о.Антоновича, який був там парохом. У Ягольниці ми пережили тривожні й радісні моменти великої битви т.зв. Чортківської офензиви…Усі чоловіки з моєї родини, в тому числі й батько, як капелан у рядах УГА, перейшли за Збруч в половині липня 1919 р. Жінки й діти залишилися в Ягольниці, де пережили прихід польської окупації. У вересні того ж року моя мати, разом із дітьми, повернулася до родинного села – Угринова Старого». Цей період у житті родини Бандер згадує у своїх спогадах і молодший брат о. Андрія, стрий (дядько) С.Бандери Осип Бандера (1896-1981, США), який провідав свого брата у травні 1919 р. (в період наступу поляків) на Калущині та побачив, що о. Андрій з сім’єю готується до евакуації: «…Брат боявся не так арешту польською поліцією, як знущань польської солдатні над родичами. Забравши найконечніші речі та родину на два вози, рушили ми на схід і заїхали до Ягольниці до швагра о. Андрія отця Володимира Антоновича…».

До речі, підхорунжий УСС О.Бандера брав участь у боях біля сіл Попелі-Сілець (1914), над річками Гнила Липа та Золота Липа (1915), на горі Лисоня на Бережанщині (1916).

Після смерті матері Мирослави (за спогадами С.Бандери – весною 1922 р.) у Ягольниці дочкою Бандер Володимирою (1913-2001) до 1933-го опікувалася тітка Катерина Антонович, а Оксаною (1917-2008) – тітка Людмила, дружина о. Івана Чорторийського у с. Кобиловолоки, нині Тернопільського району. У 1918 р. Оксану у с. Кобиловолоки провідав брат Степан. Давня світлина зафіксувала його на одному з весільних фото у цьому селі. Мабуть, юнак побував з весільною церемонією у тамтешній церкві Воскресіння Христового, а добирався до села колією Станіславів-Гусятин до станцій Вигода чи Копичинці (з 1884 р.), а звідси підводою через села Яблунів і Сухостав до сусіднього с. Кобиволоки.

Хресними С.Бандери того пам’ятного 1909 р. були отець Іван Чорторийський і сестра його матері Софія Глодзінська. Цікаво, що о.Андрій дружив зі своїм земляком, випускником Львівської духовної академії о.Степаном Ковалівим. Отець Степан на весіллі в о.Андрія був старшим дружбою. Родина о.Коваліва стверджує, що о.Андрій назвав свого сина Степана на честь о.Коваліва. Священник С.Ковалів служив на парафії с.Тудорів нині Чортківського району, а на старості проживав у с. Яблунів у домі дочки Лідії та о. Мирослава Горинів, який до арешту совєтами служив парохом у с. Кобиловолоки…Автор не раз бачив о.С.Коваліва у господі Горинів, а також не раз вітався з отцем Горинем по дорозі до школи, коли він повертався додому після ранкових богослужінь.

Як бачимо, усі Бандери шанували родинні зв’язки та дружили з вірними побратимами.

У 1943 р. брат С.Бандери Богдан побував у с. Увисла (нині Чортківського району) в сім’ї о. Володимира Антоновича, який тут в той час був священнослужителем. У цьому селі член ОУН і УПА мав зустріч із місцевими членами Організації, двоюрідними братами Володимиром і Петром, а також сестрою Мирославою (1913–2000), котра була повітовим провідником жіночої сітки, здійснювала зв’язок з тернопільським і кам’янець-подільським провідниками – «Богданом» і «Борисом» та курінними Ярославом Білінським (1921-1946; командир ВО УПА «Південь) і Петром Хамчуком (1919–1947; псевдо «Бистрий», командир сотні «Сірі вовки»).

Член ОУН, зв’язкова Текля Косінська у своїх спогадах «На терновому шляху до волі і храму» (Тернопіль, 2002) про перебування Богдана в Увислі пише: «Він говорив: «Україна буде. Але вона має бути такою, щоб брат з братом, сусід із сусідом любилися та могли поділитися зерном пшениці».

Як свідчать документи та спогади, усі члени сім’ї о.Андрія Бандери та Мирослави Глодзінської-Бандери – Марта-Марія, Степан, Володимира, Олександр, Василь, Оксана, Богдан – свого часу побували у населених пунктах Тернопілля як у родичів, так і захищаючи край від зайд.

Національною крайкою з історією Тернопільщини пов’язала доля і тестя С.Бандери, батька його дружини, члена ОУН від 1936 р. Ярослави (1917-1977, Торонто, Канада), священника УГКЦ, капелана, польового духівника 8-ї Самбірської бригади 3-го корпусу 2-ї стрілецької дивізії УГА, учасника Чортківської офензиви Василя Опарівського (1890-1919). Відважний капелан, патріот України В.Опарівський отримав важке поранення від розриву польської гранати в с. Сков’ятин, помер 22 червня 1919 р. у шпиталі в Підгайцях. Могила не збереглася. 11 червня 2019 р. на його честь на цвинтарі Підгайців відкрито пам’ятник.

У цей день до могили борця за волю України лягли квіти пам’яті Степана Бандери молодшого. Син Андрія Бандери молодшого (1946, Мюнхен – 1984, Торонто) та українки Марії з дому Федорій Степан свого часу також побував у Тернополі, с. Козівка тощо. І Маруся Федорій (так Степан молодший називає свою неньку) відвідала родину у м.Тернополі.

Побував на Тернопільщині і зять Провідника ОУН, чоловік його дочки (від 1970) Наталки (1941, м.Сянок -1985, Мюнхен) Андрій Куцан (1933, м. Микулинці – 2023). Він відвідав Тернопіль, Збараж, с. Травневе тощо.

Побували також на Тернопільщині і члени родини С.Бандери молодшої генерації.

8 лютого цього року сесія Тернопільської обласної ради ухвалила рішення проголосити 2024-ий Роком Родини Степана Бандери…

Відкриваймо книгу вибраних творів С.Бандери «Перспективи української революції» (Тернопіль, 2021), читаймо, думаймо, молодому поколінню пропагуймо її основні ідеологічні положення, щоби знали правду про рашизм і мобілізувалися на перемогу у 22-ій російсько-українській війні, бо наше географічне положення, багатство надр і трудолюбиві руки українців завжди викликали у них заздрість… Пам’ятаймо: історія – вчителька життя. Вона вчить, як на світі нашій нації жить.

Згадаймо слова князя Ярослава Мудрого: «Любіться, сини мої, між собою. Як житимете в любові, Бог буде з вами і покорить вам ворогів ваших. Коли ж будете жити в ненависті, у сварках і незгоді, погинете самі й погубите землю батьків та дідів ваших, яку вони зібрали великим трудом».

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram