Ференц-фест у бережанському замку (Фото)

Знову довгі вихідні – і Україна поминає, згадує і святкує. Вчора трішки свята дісталося і замку Сенявських у Бережанах. Так, це він з висоти – плюс трішки околиць. Околиці там розкішні – і шкода, що у місті просто дуже погано з дорогами. Таке місто варте більших зусиль.

А, ну так про свято: перший міжкультурний (з претензією на міжнародний) фестиваль Ференц-фест. І це ідуть угорці.

Етнічні, не за паспортом – на захід прибули в тому числі і представники Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці з ще одного мого улюбленого міста з дуже схожою назвою –  з Берегового.

Я давненько не була в Бережанах – і давно не була на фестивалях районного масштабу. Підготувалися як змогли – маса тупцюючо-танцюючих дітей, ведуча у пластиковому віночку розміром з гігантське сомбреро, “Десь тут була подоляночка” – таке все.

Але в бережанських декораціях все це виглядало в цілому симпатично. Шкода, що з ратуші десь подівся гігантський термометр, крутий був, прикольний. Ну і “Подоляночці” була рада: Бережани – вони фронтір двох досить різних за ментальністю територій, Поділля і Галичини. Кордон проходить по Золотій Липі – і, виходить, автостанція, вокзал і стадіон тут цілком собі подільські, а вже центр та замок – гонорові, галичанські, інші. Спитай мене хто, яка з двох ментальностей переважала на святі, сказала б, що подільська. Вона привітніша, спокійніша і з меншими витрибеньками.

Хоча куди на галичанській межі без витрибеньок. Ось ці поважні пани – Сенявські, володарі місцевого замку. Умовні Сенявські – бо якщо дотримуватися букви сценарію захода з всією можливою педантичністю, це мав би бути Адам, який володів цими маєтностями на початку XVIII століття, і його дружина. Яка б нізащо у 1702 році не вдягнула б сукню своєї пра-пра-пра-пра-пра-пра-прабабусі, навіть якщо її чоловік все ще ніяк не позбувся сарматського стилю. Ну але це я вже прискіпуюсь, у нас у Кам’янці на міських святах такі “історичні” костюми побачиш, що взагалі за голову візьмешся.
Попереду, я так думаю, паж – і що це за волохатий спис, уявлення не маю. Цьому мусить же бути якесь пояснення, підкажіть? Локон волосся коханої панночки? Скальп вредної дружини? Перука для зброї?

От ще раз волохатий спис – цього разу поруч з умовним князем Ференцом ІІ Ракоці. Саме його іменем свято й назвали – і мали на те повне право.

Бо в 1702-1703 рр. трансільванський бунтівник переховувався у Сенявських в Бережанах після того, як втік з австрійської в’язниці. І саме в Бережанах Ракоці видав 6 травня 1703 г. “Бережанську відозву” з закликом до боротьби. Ця відозва стала основою першої угорської конституції і дала поштовх до появи руху куруців і боротьби за угорську незалежність.

Ось чому у ході від ратуші до замку вулицями Бережан було чимало колоритних, яскравих персонажів. Чорт, люблю саме такі кадри з архітектурою. Не коли гола будівля і пейзажі після падіння нейтронної бомби – а люди, люди, люди – і архітектура їм лише фон. Для цього вона ж і створюється :о). От тут вже на фотографіях була і ратуша, і Троїцька церква (з дуже дешевою бляхою на куполах. але це загальна біда нашої провінції). і замок.

Давайте ще раз на нього подивимося. Йому все ще дуже-дуже погано – хоча він давно робить вигляд, що йде якась реставрація. Кволо йде, повільно. І зрушень на головній архітектурній перлині всього міста, каплиці-усипальні Сенявських, взагалі ніяких не видно. А я ще пам’ятаю її інтер’єри – і цілу стелю.

Неймовірно багатий (маньєризм все-таки) декор – боже, аж не віриться, що я таки бачила це власними очима, нехай і років з 15 тому.

Он вона, каплиця-усипальня, вся в підстаркуватих риштуваннях, за спинами милих угорських панночок.

Я колись на сайті писала, що замок справляє на мене враження великого пораненого звіра – поки що нічого не змінилося, хіба от на потіху звіру часом проводяться якісь заходи. І це вірно і правильно – чим більше уваги форпосту, тим більше надії, що він буде потрібен власне міській громаді – і що вона боротиметься за його життя.

На одній з замкових стін давно висить пам’ятна дошка на честь трансильванського гостя – і угорці й раніше не забували про це. Скільки не бувала в Бережанах, завжди бачила віночки з угорськими прапорцями біля дошки. Цьогоріч повісили відразу три. І не лише з угорськими національними символами.

На святі обіцяли угорську кухню – і таки були і бограч, і все інше від тернопільської “Кози”, але я як не шукала, не знайшла – лише ятку з пиріжками, піццою та паніні – і шаленою за ними чергою. Мабуть, погано шукала. Було ще “чардаш-рондо”, фаєр-шоу, рок-концерт – але вже не було нас.

Бо Гриць не любить велелюдних свят. Бо до дому нам далеко було їхати.

Ну і бо у мами ледь не сталася серйозна аварія: над замком коптер повністю (власне що ПОВНІСТЮ) втратив керування. Там поруч військова база, крім як на неї, мені немає на кого подумати більше, але це були такі нерви, що вже ніякого свята не хотілося. Якщо взятися вивчати всілякі дроно-форуми, то перше, що там кажуть новачкам – це щось на кшталт “Та все одно він у вас відлетить. Або зламається. Але скоріше відлетить”. Ми дуже-дуже акуратні користувачі цієї іграшки, але вже зламали купу пропелерів, підрізали не одні кущі, а я восени ледь не посивіла, коли коптер взявся собі сідати на опору високовольтки. Але такого, як в Бережанах, коли сигнал було втрачено повністю, не було. В мене трусилися руки-ноги: Мік заразив мене своїм страхом, що от впаде дрон – і не на дерева собі, як вже бувало, а комусь на голову або на автівку – от буде тобі радість. Все обійшлося, до цього часу не знаю як. Сів без ексцесів, хоча я від паніки зовсім забула, на які там кнопки натискати. Сів – і добре. Над містом вже, зрозуміло, не літала, чардашу теж не чекала.

Тому переважна більшість фоток – або з театралізованої частини свята на ринковій площі, або з ходи.

А ось вам юний бережанський талант. Іллі Круку всього 13 років – а він вже вміє чудово працювати з каменем. Самостійно зробив герб і он ту чудову пташку, яка у нього в руках. Тут яблуко від яблуні – тато у Іллі теж скульптор, і мав на вчорашнє свято привезти статую русалки. Не встигла побачити.

Пан Сенявський посміхатися не хотів зовсім. Це вперше на моїй пам’яті такий серйозний пан – зазвичай на фотоапарат реагують або посмішкою, або роздратуванням. Сенявський був значно, знаааачно вищий за такі емоції. Магнат!

Угорська делегація ще раз.

Ну і все шляхетне панство біля ратушних воріт.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram