Нині Україна величезною мірою залежить від поставок західного озброєння – цього не заперечити. Є, звичайно, наші власні розробки й зразки, але без усіх отих “Javelin”, “HIMARS”, “Storm Shadow”, “IRIS-T” довелося б зовсім сутужно у двобої з озброєним до зубів агресором. Чому за 30 років ми дійшли до такого становища? Спробую дати свою, можливо, дещо суб’єктивну оцінку.
Історія нашої країни останніх десятиліть – це тернистий і нерідко болісний поступ на шляху до досягнення справжньої незалежності, це подолання спротиву явних і прихованих недругів (заждіть, супостати, ще отримаєте своє!), це … Але нічого, хоч важко нам, ой як важко, але все здолаємо, все витримаємо, бо ми – працелюбний і оптимістичний народ. Отож, закатаймо, браття і сестри, рукави – та й нумо до звитяжної праці! А вороги – щоб ви погибли до ноги!
Перегляньте також:
- Про не дуже поганого Трампа, додаткову лазівку для “ухилянтів”, кришталево чисте українське правосуддя і “діток з пробірки”
- Пояснили, що буде, якщо у чоловіка немає військового квитка з собою
Приблизно таким міг би бути короткий опис новітньої української історії вустами якогось щирого (дуже щирого) патріота. Не заперечуючи повністю всіх перелічених моментів, додам від себе: історія України – це й історія дрібних крадіжок і великого розкрадання. Перші звили кубло серед нас всіх і виявляються в привласненні “липучими” руками всього, що погано лежить: гаманців, мобільних телефонів, кредитних карток з сумок роззяв-обивателів, велосипедів з коридорів, барсеток з автівок, довжелезних шматків арматури з новобудов, білизни з нижніх поверхів – словом, усього, що має хоч якусь цінність.
Велике ж розкрадання – це парафія “сильних світу цього”. Немає практично жодної програми на телебаченні, в якій тема кредитів з-за кордону не йшла б паралельно з обговоренням того, як швидко і як безсоромно їх розкрадуть. Вже й призабулися каламутно-темні історії з усілякими “Кольчугами”, начебто незаконно поставленими Іраку; сховалися у закутках пам’яті скромні самовихваляння одного з екс-міністрів оборони з приводу того, що лише при ньому пілоти почали реально літати, а прапрадідівські онучі в армії були замінені на шкарпетки. Також трохи забулося вже, що однією з пересторог, що їх висловлювали США, коли вирішували питання, поставляти чи не поставляти нам протитанкові комплекси “Javelin”, була: а чи не “заженемо” ми, бува, їх кудись “наліво”?
Днями ще раз переглянув зовсім непоганий американський фільм “Збройний барон” з Ніколасом Кейджем у головній ролі. Хто не бачив – раджу подивитися. В центрі сюжету – розповідь про нелегального торговця зброєю світового масштабу. У стрічці зачіпається тема недосконалості законодавства, яке дає змогу нечистим на руку ділкам відшукувати лазівки для “прокручування” своїх оборудок. Йдеться в фільмі і про неньку-Україну, причому далеко не в компліментарному плані. Зазначу: картина створена не путінською пропагандистською машиною, а американцями, начебто нашими нинішніми союзниками. Наведу, так би мовити, по пам’яті декілька закадрових монологів головного героя:
“Найкраща знахідка для торговця зброєю – незадоволена армія і величезна кількість озброєння”.
“Україна була не єдиною країною східного блоку з жебрацькою армією і надлишком зброї”.
“Їм там не до армії – вони зайняті чварами навколо президентської дачі в Криму” (мабуть, мається на увазі Форос).
“З падінням “залізної завіси” в одній лише Україні було вкрадено і перепродано зброї на 32 мільярди доларів”.
І ще один показовий штрих: “Зі східного блоку гайку не вивезеш без хабара, причому один хабар треба дати за гайку а другий – за болт”.
Скажете, від 1992 року, про який йде мова, збігло чимало часу і ситуація змінилася? Можливо – в тому розумінні, що методи і засоби здійснення крадіжок і розкрадань удосконалилися. Автомобільні злодюги тепер навчилися відчиняти двері за допомогою хитромудрих пристроїв зчитування кодів. Ну, а таємниці розкрадачів із вищих ешелонів сховані за стінами солідних офісів компаній і об’єднань. З портретами президента на стіні, іконою-оберегом на столику позаду і “показушно” виставленим на передній план “Кобзарем”…
Ігор Дуда
