До війни нікого не вбивав, а тут різав горло струною від піаніно, – диверсант АТО

Опубліковано:
11 Вересня, 2015 о 16:42

В інтерв’ю виданню “ГОРДОН” боєць української розвідувально-диверсійної групи розповів про мародерство, жінок і алкоголь на війні, про “засраних мізках” жителів сходу України та про ворогів, “яких у Києві більше, ніж на Донбасі”, а також “недовіру до верховного головнокомандувача “.

 



На вигляд йому близько 30 років, спортивний, накачаний киянин, захоплюється східними єдиноборствами і рукопашним боєм. До війни був приватним підприємцем, займався дизайном, заробляв до 40000 гривень на місяць. Влітку 2014 року, після Іловайського котла, записався в добровольчий батальйон, пройшов підготовку і вже взимку був у зоні антитерористичної операції. Через рік, влітку +2015-го, повернувся до Києва для відновлення після поранення. Попросив не називати свого імені, не фотографувати і не вказувати конкретні села і міста, де воював. “Мені не можна розкривати навіть свій позивний, я у вересні знову їду в АТО”.

 

Зізнається, що не підтримував Майдан, вважав його “спровокованої кампанією” і “боротьбою політичних кланів”, хоча регулярно ходив на протест, щоб надавати першу медичну допомогу як активістам, так і бійцям Внутрішніх військ. “У мене підхід простий, не вмію сидіти на дивані і критикувати. Чимось незадоволений? Іди і виправ сам “.

 

 

Про страх на війні 

 

Найстрашніша зброя – міномет, у нього снайперська точність, при правильному наведенні можна з п’яти кілометрів потрапити в комин будинку. “Гради” лякають тільки свистом, вони хаотично падають, а ось міна, неважливо, 120-я або 82-я … Міна – це 16 кілограмів так званого крихкого металу, при ударі він розлітається на тисячі дрібних осколків в радіусі 300 метрів. Я бачив, що осколки роблять з людьми, дуже страшно. Моєму товаришеві вирвало п’ять сантиметрів стегнової артерії, плюс ще 12 осколків в тілі застрягли. Він вижив, але загинули двоє наших, ще 15 поранило.

 

Дуже страшно на протипіхотну міну наступити, її “пелюстком” називають. Наступив і ногу по черевик відриває. Пелюстки в основному розкидають з “градів”. Візуально визначити, де вони валяються практично неможливо, тут вже пощастить чи ні.

 

Про перший бій

 

Мій перший бій був у грудні 2014-го. Групі мінометників треба було терміново висуватися на позиції, але не вистачало стрілка в машину, тому що багато від холодів і сирості захворіли. Я зголосився, завдання – прикривати тил, поки мінометники обстрілювали позиції, щоб трохи остудити запал Сепар.

 

На війні Мінські угоди не працюють, жодного дня не було без обстрілів. У першому бою я не випустив жодного патрона. Страху не було, коли виїжджаєш на бойове завдання, мозок відключається, але ти ясно міркуєш, що робити, спрацьовують інстинкти. Наприклад, пару раз нас засікали, так я з 10-метрової висоти стрибав, тікав, щоб не вбили. На адреналіні не відчуваєш ні болю, ні перекручених хребців, коли в паскудний бронежилеті зриваєш спину, ні вивихнутою ноги. У звичайному житті увійти в такий стан штучно не виходить, тільки на бойовий. Навіть на тренуваннях на базі швидкість реакції набагато нижче, ніж в бою.

 

Другий раз вже прикривав нашу диверсійну групу, яка поверталася після операції. За диверсійною групою часто йде ворожий хвіст, який треба відсікти. Ми чекали групу в умовленому місці, помітили, що за нашими йдуть чужі. Забезпечили вогневе прикриття, палили великими чергами з дистанції 500 метрів. Потрапив чи ні, не знаю, далеко було, але наші вийшли без втрат.

 

Про першого вбитого

 

До війни ніколи не вбивав, а тут і в упор розстрілював, і різав. У книгах пишуть і в кіно показують, що після переоцінка цінностей і переворот у свідомості відбувається. Брехня, зі мною такого не було, хоча бачив хлопців, яких накривало. Вони замикалися в собі, були неконтрольовані спалахи агресії. Їх витягали бесідами. Іноді відразу виходило, іноді доводилося довго шукати до людини підхід. Були клінічні випадки, тоді відвозили до психолога, який їх списував: “Все, не боєць”.

 

Просто потрібно твердо і ясно розуміти, заради чого це робиш: ми на війні, ворогів треба вбивати. Я розумію і тому готовий це робити. Перший раз убив Сепар в розвідці, ми ворожу територію прощупували. Заїхали, сховали машину, пройшли 10 кілометрів пішки, дочекалися вечора і поступово просувалися по зеленці. Просувалися повільно, тому що скрізь сигнальні ракети розставлені або вибухівки, на полуприседи, крок в крок, з п’яти на носок, корпус верх-вниз, інакше не помітиш відблиск дроту від розтяжки.

 

Як правило, ми знаємо, де є ймовірність проходу, де ні. Наткнулися на секрет – дрібну групу противника, їхні розвідники теж для дозору висунулися. Їх троє, нас – двоє. Ми їх з вечора пасли, дочекалися, коли один з них покинув замасковану позицію (хоча це проти правил) і пішов по великій нужді. Ми його впритул розстріляли з автомата, а всередину їх схрону гранату кинули. Ще випадок був, коли ми безпосередньо в окопи ворога заходили під виглядом сепарской групи: і одяг, і шеврони на нас їх були. Потрібно було прибрати два мінометні розрахунку ворога. Нас було вісім. 16 бойовиків ми знищили, а скільки підірвали, навіть не рахував. Як знищили? Використовували ніж або звичайну струну від піаніно: на двох кінцях прикріплюється по палиці, ззаду на шию ворога накидає петлю і різким рухом перерізавши артерію.

 

ПРО ЖІНОК НА ВІЙНІ

 

Якщо сепар – жінка, вона все одно ворог. Хоча, коли була можливість, рука не піднялася. Не зміг вбити, занадто миленька і молода дівчина була. В обличчя її стукнув і все. Я десь читав, що раніше при всіх арміях був обоз з дівчатами легкої поведінки. Напевно, це правильно. Як на війні стільки часу без жінок? Нам по поверненню після бойових дають п’ять-сім днів відпочинку: пишеш рапорт, знімаєш форму, здаєш зброю і їдеш в сусідні міста. Можна зняти кімнату за 200-300 гривень, в кафе погуляти, з дівчиною познайомитися. Благо, там чоловічої статі не вистачає, так що дівчата наглядом не обділяють.

 

ПРО АЛКОГОЛЬ І ПОКАРАННЯ ПАЛИЦЯМИ

 

Не знаю, як у інших, але в нашому підрозділі будь-яке вживання алкоголю миттєво присікається. Якщо перший раз прийняв на груди, попереджають і розпитують: “Що сталося? Втомився, психіка не витримує? “, Після відправляють відіспатися і карають чергуванням на кухні або прибиранням території бази. Якщо, не дай боже, другий раз засікли підхмеленим – карають фізично. Вранці будують все підрозділ і зачитують наказ: “Такий-то боєць за систематичне вживання алкоголю карається стількома-то ударами палиць по спині”. Б’ють серйозно і боляче, по собі знаю. Ні, я не п’ю, просто попросив хлопців пару раз грюкнути, щоб самому відчути. Бл … дь, дійсно дуже боляче! Якщо втретє застукали підхмеленим, знову отримуєш палиці, а після тебе виганяють. Назавжди. Здаєш все, що отримав – від термобілизни до зброї, – і до побачення. 

 

ПРО МАРОДЕРСТВО, КОНТРАБАНДУ І “РОЗВОД” ВОЛОНТЕРІВ

У нас були окремі випадки мародерства, але жорстко припинялися внутрішньою безпекою. Сам процес віджимання і грабежу я не бачив, але результат спостерігав. Десяток наших Психанув, заїхали в селище, зайшли в будинок і забрали собі речі. Мирні тут же доповіли командирам, ті влаштували обшук, речі повернули, бійців покарали. Є люди, які реально воюють, а є ті, хто приїхав на війну заради наживи. І контрабанду ми зупиняли. Найбільша – три вантажівки зброї та боєприпасів на мільйони гривень. Ми отримали оперативну інформацію й загальмували цю колону, що прямувала із зони АТО в Київську область.

 

Зброя вивезти неважко, на жаль, цим займаються і регулярні війська, і добровольчі батальйони. Вивозять все і все: перепродують, собі залишають, брату-куму роздають. Мені хабар не пропонували, щоб очі на контрабанду закрив. Це марно. Я ні собі, ні кому іншому з АТО зброя не привіз. Не можна везти додому те, чим вбиваєш на війні. Є бійці, які розводять волонтерів. Наприклад, повідомляють: мовляв, мені на передову потрібно те-то і те-то. Волонтери надсилають, він фотографує і відсилає знімок: мовляв, отримав, спасибі. А після перепродує прислане через підставних осіб. Загалом, на війні, як і в тилу, повно скотів, п’яні, злодіїв і розводил.

 

Про чеченців і “заблукавших” росіянах

 

На війні пару раз стикався з чеченцями. Тих, хто на стороні Сепар воює, не поважають навіть в Чечні, вони покидьки. З нами теж чеченці воюють, але вони за вільну Ічкерію, з-за кордону приїхали, щоб підтримати народ України, дуже освічені, розумні, з ними приємно помовчати. Пару разів ми з хлопцями брали в полон “заблудлих” росіян-контрактників. Одному з них було 39 років, професійний військовий з Ростовської області, приперся в Україну за наказом. Дізналися всю потрібну для себе інформацію і передали його контррозвідці.

 

Ми вечорами знаєте як розважаємося? Слухаємо “Сепар FM”: крутимо рацію, знаходимо ворожу хвилю, по якій бойовики перемовляються, і матами їх обкладаємо. Деякі бійці так місяцями перемовляються.

 

Про недовіру до Порошенка

 

До Порошенка як до верховного головнокомандувача ми ставимося погано. І завод його шоколадний на території Росії дратує. Я бачу людини, яка стала президентом в воюючою країні, отримав владу і … зайнявся особистими справами і зароблянням грошей. Знаєте, чому серед бійців тотальна недовіра до верховного головнокомандувача і його генералам? Тому що ми перекриваємо колону, яка везе боєприпаси на територію ворога, а нам через півтори хвилини на рацію виклик від командувача сектора: “Б … дь, припинити вогонь!”.

 

Мені здається, Порошенко працює не в інтересах України. Думаю, у нього є конкретна домовленість з тією стороною, інакше чому в контактну групу по Мінську допущені Кучма з Медведчуком? Чому після кожних Мінських угод ми втрачаємо частину територій? Я після чергового “перемир’я” з окопу не вилазив, бо шквальний обстріл був. Чому верховний головнокомандувач при наявності двохсоттисячному армії досі називає війну антитерористичною операцією?

 

Ні я, ні мої хлопці цього не розуміють. Провал з шостої хвилею мобілізації через те, що народ влади не довіряє! Не добрали військовозобов’язаних? Так пизд … йте у Верховну Раду, там повно нардепів, які хрін знає чим займаються. Забирайте українських мажорів з Америці й Англії, подивіться, скільки їх гуляє, тому що тато відкупив від мобілізації. В Україні одна проблема – закон працює не для всіх. Впораємося з цією проблемою, значить, вирішимо та інші.

 

ПРО МІСЦЕВИХ НА ДОНБАСІ

 

Ми однозначно програли інформаційну війну. Навіть на звільнених територіях у мирних мозок засран так, що психіатр потрібен. “ДНР” і “ЛНР”, як ракова пухлина, проникла в більшість жителів Донбасу, хоча 70% з них воюють не за ідею, а заради грошей. Всяке бувало, місцеві плювали нам під ноги, кричали: “Хунта, нах … й з нашої землі!”. Довелося одного мажора на землю зірочкою покласти і пояснити, що випендрюватися перед дівчатками недобре.

 

Був ідіот з “ДНР”, напився і заснув на сепарському посту. Я його зв’язав, забрав зброю, він через 3:00 у мене в авто проспався і почав нести: “Донбас вас годує, Новоросія – історична назва, йому 300 років, а ти, г … ндон, прийшов на мою землю”. Така феня у 80% населення. Моя машина і дві снайперські гвинтівки згоріли. Потрапив під обстріл зенітної установки, почув характерний звук, побачив летить трасер (він до дев’яти секунд летить), швидко вдарив по гальмах і вискочив з машини за секунду до прильоту перших снарядів.

 

Інстинкт спрацював, хоча рубали конкретно по моїй машині. Думаю, десь поруч корректировщик-навідник сидів з числа місцевих жителів. Мирні не раз зливали інформацію про наш пересуванні. Виїжджаєш вранці в складі колони, а по шляху проходження місцеві стоять і тут же когось на мобільний набирають. І що робити, не давати ж кожному в морду? Ми парочку таких коректувальників-навідників протримали в підвалі, поговорили, вони здали весь ланцюжок: кому і для чого дзвонили. Після віддавали їх контррозвідці, що далі з ними робили, не знаю.

 

ПРО ЖИТТЯ В ТИЛУ

 

Я майже місяць у Києві пробув, відновлювався після поранення. Мужиків, спокійно гуляють по Хрещатику або відпочиваючих в кафе, поки ми там воюємо, що не зневажаю. Кожному своє. Хто дійсно хотів захищати Україну, ще рік тому пішов у АТО, хто не хотів – як тоді, так і зараз ховаються від мобілізації. Що дратує в тилу, так це бидло. Особливо у камуфляжній формі.

 

Я на інтерв’ю до вас на метро їхав, мене дуже конкретно розлютили дві людини, бійці якогось батальйону. Два п’яних тіла в камуфляжі стояли на платформі, зухвало поводилися, репетували, матюкалися. Я підійшов, попросив поводитися культурно і тихо, вони швидко погодилися. У Києві ватників більше, ніж на Донбасі. І в тилу ворогів більше, ніж на фронті, але їх важче визначити, а на війні ти чітко знаєш, де Сепар і що з ним робити.

 

ПРО ДОБРОБАТИ  І РЕГУЛЯРНІ ВІЙСЬКА

 

Я служив в армії і знаю, чим вона займається. У прямому сенсі херней, що до війни, що під час. Порядки в армії, нібито нова форма та взуття – все гівно. Регулярні війська – не моя тема, а в добровольчих батальйонах повно ідейних, міцних, відчайдушних, безстрашних і безкомпромісних хлопців. Вважаю, що всі люди діляться на три типи: вівці, вовки і вівчарки. Вівці – це ті, хто все схавають і стерплять, аби їх не напружували, це обивателі. Вовки – це середнячки, які з будь-якою владою уживаються і зжирають овець. Вівчарки – найрідкісніший тип людей, вони ніколи не згодні, дають відсіч вовкам, але не ображають овець. Це добровольці, які доводять, що один у полі воїн. Я багато на війні таких хлопців бачив. Коли вони розуміли, що не можуть піти, бо ноги перебиті, в полон не здавалися, а підривали себе разом з ворогом. У мене теж завжди з собою граната для себе, я в полон не здамся.

 

Ми часто працюємо на межі фізичних можливостей, добами без сну. З тих, з ким я щільно спілкувався, вже загинули вісім людей. Загинули у наступальній операції, коли регулярна армія нас не підтримала. Ми всі опинилися відкритими, голими і босими перед ворогом, хоча за нашими спинами стояла херова тьма техніки і людей, яким так і не віддали наказ підтримати наступальну операцію.

 

ПРО ТЕ, ЧОМУ ПОВЕРТАЄТЬСЯ В АТО

 

Чому, незважаючи ні на що, повернувся в АТО? Заради себе, не кожному чоловікові випадає честь захистити Батьківщину. Не люблю незакінчених справ, не вмію сидіти на дивані і критикувати. Чимось незадоволений? Іди і виправ сам! Якби кожен міркував: мовляв, головне, щоб мене і близьких не торкнулося, – у нас були б уже харківська і одеська “народні республіки”. Мене рідні відмовляли: “Навіщо знову їдеш, чи не навоювався?”.

 

А я по хлопцях скучив, там справжнє єднання і братство. Вечорами сидіти, чай пити, розмовляти … Там справжні люди, в тилу таких мало. Якщо такі, як я, розгорнуться і повернуться додому на диван, ні до чого хорошого це не приведе. У політичній верхівці вже своя війна йде, кожен сам за себе воює і Україну на частини розриває.

 

Я кров’ю харкати буду, але в АТО залишуся. Буду відстоювати свій шматок землі в гнилому просрали окопі з надією, що мені пришлють патрони. Якщо не дадуть боєприпаси, наберуся мужності, знову рвону на ворожу територію, сп … зжу боєприпаси і буду відстрілюватися. До останнього. Бо якщо здати позиції, тоді заради чого останні півтора року були, заради чого стільки хлопців полягло?

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”
21:19, 18 Червня, 2024

Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: