Ситуацію на війні часто можна проілюструвати простими побутовими прикладами. Отож, уявіть собі (хто пам’ятає) радянську комунальну квартиру. Майже комуністична радість від наявності спільної кухні та туалету. Мешканці – сімейні пари середнього віку, декілька бабусь чи дідусів, ціла купа дітлахів… Ну, і як водиться (яка ж радянська комуналка без цього?) – свій закоренілий п’яниця. Він і вносив, якщо так можна сказати, різноманітність у загалом спокійне і навіть трохи сонне життя сусідів. То зчинить скандал на кухні, то закриється й засне на унітазі в туалеті, а то й ще гірше – бігає по квартирі з порожньою пляшкою й погрожує всіх “порішити”. Не проминав він нагоди і поцупити щось, що погано лежало. Або ж просто починав співати у своїй кімнаті, та так, що шибки дрижали. Дільничний, до якого періодично зверталися бідолашні мешканці квартири, сумлінно фіксував їхні претензії, навіть подеколи розмовляв зі зненацька протверезілим дебоширом, але здебільшого розводив руками: ну, ще ж не зарізав нікого, пляшкою по голові не вдарив, ну, верещить трохи, але ж не дармоїд – он працює на заводі… На нетривалий час “буревій” у комуналці стихав – до наступного вибрику невгамовного сусіда.
До чого це я веду? А до того, що ІНІЦІАТИВА в далеко не завжди безневинних дурощах завжди належала отому “алкашу”. Від того, що в той чи інший момент завітає (точніше, “встрілить”) у його захмелілу голову, залежав спокій мешканців квартири. Вони ж, бідолашні, вимушені були (пасивно чи трохи активніше) реагувати уже ЗА ФАКТОМ скоєного ним. “Ініціатива” – ключове слово в даному випадку. Те, що вона виходила від неадеквата – то вже інше питання. Прикро констатувати це, але здається, що нині Росія, як і той буйний і остогидлий усій комуналці сусід, здебільшого нав’язує нам свою ініціативу. Он нині тероризує регулярними ракетними обстрілами населення Харкова; не відмовилася й від наміру ще раз рушити на Київ… Ми ж наразі зосереджені на стримуванні натиску табунів отого часто згадуваного російського “гарматного м’яса”, а про рішучі наступальні дії, якщо не дуже помиляюся, не доводилося чути ще від початку червня минулого року, коли розпочинався задовго до цього і аж занадто анонсований контрнаступ ЗСУ. Напевно, робиться це не від хорошого життя: через озброєння, з поставками якого відчутно затягує Захід, через труднощі з мобілізацією і т.д. Це – невесела реальність, яка переважає наративи про обов’язкову нашу перемогу. Однак з історичного досвіду воєн відомо, що важко очікувати на перемогу без оволодіння стратегічною ініціативою.
Не надто обізнаний в історії алкоголік з комуналки, так би мовити, емпіричним шляхом дійшов до схожого висновку і довгі роки примудрявся тероризувати сусідів по квартирі – аж поки, ощасливлений білою гарячкою, не сконав, завзято полюючи за хвостатими чудовиськами по кутках свого барлогу.
Хотілося б сподіватися, що подальша доля Росії буде схожою на його кінець…
Ігор Дуда
