25 грудня римо-католики та вірні деяких Православних Церков святкують Різдво Христове. Та усім відомо, що з цим християнським святом пов’язують деякі нехристиянські традиції. Які нехристиянські звичаї слід забути християнам (православним і римо-католикам)? І чому вони збереглися аж до тепер?
Перегляньте також:
- Яйця, хліб та овочі: чому українці платять за продукти все більше
- Опублікували креслення Ягільницького замку 1817 року
Для того, щоб знайти відповіді на ці непрості питання, нам належить звернутися до самих початків людської історії. Із перших сторінок Святого Писання ми дізнаємося, що гріх, який увійшов у світ в наслідок падіння наших прародичів – Адама та Єви, – перш за все вніс деструктивні зміни в стосунки між Богом і людьми. Ці зміни мали фатальні наслідки на всю людську природу. Але не тільки на людей, але й на весь оточуючий світ – як живий, так і неживий. Божій благодаті, до якої в людей раніше був безпосередній доступ, після гріхопадіння стала заважати стіна гріха. Земля з дивного Едемського саду – місця особистої зустрічі Людини та Творця, перетворилася на територію скорботи, де на нас чекає праця в поті чола та народження в муках, а зрештою, хвороби та смерті.
З того часу людина та світ потребують свого освячення, тобто повернення до свого першопочаткового стану. Однак, як вчить Церква, жодна людина самостійно повернути собі втраченої природи не може. Для цього потрібне було безпосереднє Боже втручання та співпраця Бога та людини. Отже, Спаситель наш Ісус Христос прийшов у цей світ саме для того, щоб принісши Себе в жертву, повернути нам втрачену колись святість, врятувати людство від існуючого жалюгідного духовного та фізичного стану, повернути можливість вічного життя з Богом. Своїми хресними стражданнями Господь спас людей від пекла та вічної погибелі та заснував Святу Церкву, щоб надалі Вона до кінця віків втілювала почату Ним справу спасіння: освячення й преображення тварного-фізичного світу.
Першопочатково всі речі у всесвіті були добрими та мали духовно позитивне забарвлення. Весь світ належав Богу не тільки онтологічно (по природі), але й фізично (по використанню). Але з прогресом гріха чимало речей у світі перестали бути духовно позитивними. Те, що колись використовувалося для добрих цілей, люди відпавши від Бога, почали використовувати для служіння дияволу.
У цьому місці нашої розмови слід відійти від основної думки та згадати про одну важливу річ. У нашому світі існує лише Один Правдивий Бог у Тройці Єдиний. Всі інші «божки» та ідоли- це маски, за якими ховається сам сатана. Тому, віддаючи релігійне поклоніння якомусь іншому «богу» окрім Бога Церкви Христової, людина віддає почесті дияволу, бісам та свідомо чи не свідомо служить їм.
Зовсім скоро після гріхопадіння люди стали забувати правдивого Бога, приймаючи за Нього ідолів, різні предмети, дерева, каміння, тварин, птиць тощо. При цьому дуже часто вони копіювали ті обряди та ритуали, які використовувались ними раніше для поклоніння Правдивому Живому Богу. Тобто, вони поклонялися творінню Божому наче Самому Богу.
Такий помилковий духовний досвід у деяких племен і народів був надзвичайно давній. Більше того. В той час, коли правдиво віруючих людей було мало – десятки чи сотні, поганство розвивалося надзвичайно широко. Чимало з народів землі пізнали звичаї поклоніння ідолам багато віків раніше за правильне духовне життя в Ісусі Христі. Отже й не дивно, що Євангеліє, поширюючись до краю землі, завжди зустрічалось із спротивом поганства, яке часто мало на певних землях вже багатовікову історію.Так само сталося і в нашій Україні.
Поклоніння ідолам на наших землях має надзвичайно давнє коріння. І хоча наші предки доволі радо прийняли Христове благовістя, все ж, поривати з власними поганськими коріннями зовсім не поспішали. Якщо більш освідченні верстви швидко поривали з поганськими марновірствами, чим далі більше переконуючись у їхній безглуздості, то більш прості люди, малограмотні дуже часто не могли розділити в своєму щоденному побуті релігійний, народний чи то навіть «науковий» елемент. Все це настільки перемішалося та викристалізувалося в одне ціле, що розділити це не вдалося нам вже майже одинадцять віків.
Одним із найбільш суперечливих явищ у сучасному церковному побуті є своєрідний поганський атавізм: двоєвіря, тобто явища, коли в церковній традиції об’єдналися і церковні, і народні, і колишні язичницькі обряди.Як до цього слід ставитися?
Перш за все слід наголосити, що в практиці Церкви немає та бути не може правдиво язичницьких обрядів, тобто тих обрядів, які за своєю відомою зовнішньою оболонкою приховують бісівський, язичницький зміст. Всі вони давно переосмислені Церквою, освячені та благословенні.
З іншого боку, чимало обрядів не можуть нести собою певної ідеї самі по собі, оскільки мають функцію лише «обряжати» – надавати зовнішньої форми певному змісту чи ідеї. Так, категорично викорінюючи поганський світогляд серед віруючих, Православна Церква керуючись місіонерськими цілями могла водночас залишити в своїй практиці деякі благочестиві практики, що мають своїм корінням язичництво. Тим не менше, таких прикладів зовсім мало, і кожне з них надзвичайно показове.
Також Церква чітко розрізняє древні традиції, які колись мали поганське релігійне значення, але з плином часу його втратили, залишаючись лише народними, національними елементами. Давайте згадаємо кілька прикладів. Спів колядок, безумовно, має ще дохристиянське коріння. Але, що саме нині є змістом цих пісень? Безумовно, радість від народження Богонемовляти Христа. Як бачимо, давня, очевидно ще поганська форма поезії та співу з часом самими віруючими наповнилася новим, християнським змістом, у якому немає нічого гріховного.
Також й інші традиційні для зимового циклу українські звичаї сприймалися не без уваги на нове, християнське тлумачення. Чимало з них давно втратило свій релігійний поганський зміст, залишаючись цілком народним звичаєм, який в поєднанні з подіями християнського календаря, в певному сенсі освячують та «християнізуються», а значить – у свій спосіб служать християнській місії. Натомість, досі залишається чимало поганських обрядів, з якими Церква поки що не дуже успішно бореться, навіть явно показуючи їх шкідливість і беззмістовність.
Один із секретів популярності поганських традицій сховано в їх поєднанні з важливими датами православного місяцеслова. Так, Церква надзвичайно критично, негативно ставиться до святкових ворожінь та забобонів у день святого апостола Андрія, чи до язичницьких практик у ніч на «Івана-Купала». Ці та подібні «свята» з’явилися не тому, що так навчає Святе Писання, а тому, що в силу певних історичних обставин християнський календар наклався на поганський, і начебто склав із ним одне ціле. У загаданих випадках давні традиції й досі не позбавлені своєї релігійної, окультної складової. Тому, віруючим у Христа категорично забороняється приймати в них участь.
Ми повинні відмовлятися від участі у сумнівних ритуалах, у яких заклякаються духи, здійснюється ворожба, жартома чи всерйоз робиться комусь шкода чи провокуються нечисті вчинки: блуд, обжерство, пияцтво, тощо. Свята Православна Церква освячуючи людину хоче максимально повно освятити всі грані її земного життя. А тому, нагадує, що кожній людині потрібно бути надзвичайно обережним до своїх вчинків, щоб у своїй легковажності не стати богоборцем.
Дві тисячі років люди спасаються своєю причетністю до Христа через засновану Ним Церкву. Тому, будемо якомога відповідальнішими на своєму життєвому шляху, приділяючи особливу увагу його духовному аспекту. На думку багатьох духівників, одним із пояснень популярності давніх поганських обрядів сьогодні є те, що вони не вимагають від людини жодного внутрішнього подвигу чи зусиль: достатньо робити якийсь нехитрий окультний зовнішній ритуал і ти знайдеш відповіді на всі важливі для тебе питання чи моментально отримаєш допомогу в своїй проблемі. Тим не менше, ми повинні чітко усвідомлювати, що жодна забавка, навіть із добрими намірами та веселим настроєм, не минає без духовної та психічної шкоди для людини.
Не заважаймо Христові рятувати нашу душу!
