Нещодавно Тернопільщина отримала нового головного податківця краю – Ігоря Юлійовича Комендата. Зважаючи, що пан Ігор не відомий широкому загалу, журналісти вирішили познайомити своїх читачів з цим неординарним та різностороннім чоловіком.
Перегляньте також:
«Випадково народився у Костополі»
– Народився я в 1976 році в Костополі, що на Рівненщині, випадково, – почав розповідь Ігор Юлійович. – Батьки, які мешкали у Рівному, приїхали в гості до своїх батьків. І так я там залишився на наступних шість років. Батьки будували кар’єри і залишили мене на опіку дідусеві Віктору Яковичу та бабусі Раїсі Миколаївні.
– Чим запам’яталися дитячі роки?
– Шість років я був на волі і свободі, без дитячих садків, на вільному графіку навчання.
– Ви народилися в райцентрі , тож були більше міським чи сільським хлопцем?
– Кури, собака та шість сотих городу біля будинку. Оце й уся господарка була в діда з бабцею. Сільському господарству не було де розгулятися.
– Чим же тоді займалися у вільний час?
– Зранку до ночі ганяв на дворі. Літом – це річка та ліс, риболовля і збирання грибів.
– Як давалася шкільна наука?
– Дуже легко. Бабця зі мною багато займалася. Тому, переїхавши до Рівного та пішовши до школи, у першому класі вже добре читав і писав. У старших класах, коли мене по півроку не було в школі (постійно їздив на збори та змагання з баскетболу), не мав проблем зі здачею тих чи інших предметів. До мене вчителі у школі ставилися по-особливому, разом з тим, спорт додаткових балів не давав. Наш фізико-математичний клас був сильний у навчанні (з 50 рівненських медалістів 15 навчалися у моєму класі), тому з більшості предметів потрібно було знаннями доводити, що я заслуговую на високі оцінки. Загалом, у першу п’ятірку по навчанню себе не ставив, але школу закінчив з золотою медаллю.
– Які були улюблені і неулюблені предмети?
– Дуже багато читав, тому літературу можу віднести до улюблених предметів. Також до таких належить географія, бо брав участь в олімпіадах з цього предмета. Не любив же геометрії та фізики. Креслити не вмів, у цьому предметі допомагала мені мама.
– Ви одразу полюбили баскетбол чи пробували себе в різних видах спорту?
– Були спроби відвідувати секцію з плавання, але проблема була в тому, що басейн знаходився в іншому кінці міста. До того ж мені плавання не дуже подобалося, тому я з ним «зав’язав». У 4 класі записався на баскетбол та футбол, однак перевагу віддав спорту велетнів. Хоча тоді навіть серед однолітків не був високим на зріст, однак на перший план виходили фізичні кондиції, адже не кожен витримував щоденні дворазові тренування. Так я втягнувся у баскетбол, мені було важко без команди і команді без мене.
– Які були найбільші досягнення у баскетболі?
– Рівненська баскетбольна команда кілька разів була віце-чемпіоном та бронзовим призером першості України у своїй віковій групі. Законодавцями моди у тодішньому Союзі тоді були молоді баскетболісти Луганська.
«Алкогольних відпочинків у нас не було»
– За яких умов потрапили до Тернополя?
– У 1993 році поступив на навчання у місцевий вуз. Чому? Тут мало місце два фактори. Золоті медалісти у Тернопільській академії народного господарства здавали тільки один екзамен – економічну географію. А це був мій улюблений предмет. По-друге, у Тернополі була потужна баскетбольна команда. До прикладу, я тоді поступив разом з двома чемпіонами Союзу. Так от, ніхто з нас одразу в 12-ку не потрапив.
– Поступити на навчання в ТАНГ було Вашою ініціативою чи батьків?
– Я дуже хотів самостійності. Тому піти з дому та поїхати на навчання в Тернопіль – було моїм вибором. Батьки схвалили його, адже знали, що завжди буду при справах. Маю на увазі баскетбол. До того ж вони були спокійними, адже мій батько родом зі Збаража, відповідно в разі чогось родичі могли б чимось підсобити. Скажімо, на вареники без проблем міг туди поїхати.
– Чи складно далися вступні іспити?
– Особливих проблем з екзаменом не було. 10 днів готувався до іспиту. Мав певні преференції, адже мене брали в академію як кваліфікованого спортсмена. Хоча, їдучи до Тернополя, на першому місці в мене було навчання, а не спортивна кар’єра.
– Оскільки акцент робили на навчанні, напевно, не просто давалися академічні науки?
– Півтора року я вчився від дзвінка до дзвінка. Мав п’ятірки по всіх предметах, а потім пішов працювати. Був на індивідуальному графіку і на період сесії на два тижні йшов у відпустку. За 14 днів надолужував усе, що мої одногрупники вчили півроку. Блат, можливо, два рази мав. Пригадую, як одного разу комусь город скопав, а іншого – поставили екзамен автоматом, зваживши на мої спортивні заслуги. У підсумку, академію закінчив з червоним дипломом.
– Як заробили перші гроші власною працею та на що їх потратили?
– Пішов працювати бухгалтером на фірму «Кромвель», реєстрацією та початком діяльності якої займався з нуля. Там же заробив перші гроші. А от куди їх потратив, так одразу й не пригадаю. Напевно, купував на них харчі, адже жив у гуртожитку. В кімнаті нас було шестеро, тому потрібно було щось їсти, а батьківських передач на довго не вистачало.
– Як відпочивала молодь Вашого покоління?
– Оскільки я працював багато та довго, то вільного часу майже не було. Якщо такий і з’являвся, то можу стверджувати, що алкогольних відпочинків у нас не було. Було дуже багато спорту, кілька днів могли грати у преферанс, багато читав, чимало часу проводив на озері. Дискотек не відвідував, бо зайвих грошей не мав.
– Ігорю Юлійовичу, розкажіть трішки про свою сім’ю?
– З майбутньою дружиною жили в одному вузівському гуртожитку. Анастасія грала у волейбольній команді «Галичанка». Зустрічалися з перервами п’ять років. Весілля справили в Рівному. Дружина – уродженка Чернівців, її батьки – військові, вся родина – з Росії. Тому, призначаючи місце весілля, по-перше, вирішили, що буде легше запросити родичів дружини до Рівного, аніж усіх моїх родичів привезти до Тернополя. По-друге, тоді без місця прописки не розписували. А оскільки я був прописаний у Рівному, а Настя – у Чернівцях, тому виникали певні нюанси в цьому плані.
– Певний період Ви були президентом БК «Тернопіль»? Команда досягнула значних висот, але в один момент Ви несподівано залишили президентство?
– Тренер команди Ігор Білоус, з яким ми були в дружніх відносинах, підтягував мене. У певний момент я погодився стати президентом баскетбольного клубу. Баскетбол -це дуже дороге задоволення, тому, окрім того, що вкладав свої кошти, багато клубові допомагав і університет. Чому припинив співпрацю? Тому що ми підішли до краю. Команда по виконавцях та фінансах повинна була виходити в суперлігу, однак не виконала свого завдання, зайнявши у вищій лізі друге місце. Та й, правду кажучи, перспектив команди в суперлізі ніхто не бачив, адже по фінансах ми її не витягували. А товкти воду в ступі я не хотів, тому вирішив відійти від команди.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Зважаючи на посаду, чи вистачає часу на виховання дітей?
– Виховувати дітей може не дозволити тільки лінь. Водночас, у прямому змісті цього слова, у нашій сім’ї як такого виховання майже не було. Головне – не твої слова, а дії та вчинки, які бачать діти і роблять для себе висновки. Мені пощастило з дітьми. Донька ніколи не потребувала жорсткого контролю, при цьому добре вчиться та на серйозному рівні займається спортом. Син ще поки малий, підростає, але вже самодостатній член сім’ї.
– Чи хотіли б, щоб Ваші діти пішли по вашій економічній стежці?
– Син ще занадто юний, щоб про подібні речі говорити, донька ж у нас – людина творча.
– Чим, окрім спорту, полюбляєте займатися у вільний час?
– Природа у вільний час для мене на першому місці.
– Яке ваше улюблене місце відпочинку в Тернополі?
– Озеро і все, що з ним пов’язано.
– Де зазвичай відпочиває сім’я Комендатів?
– Якщо їздимо на моря, то зазвичай на Балтику (Польща), щоб одночасно донька, яка займається віндсерфінгом, мала змогу тренуватися. Що ж до України, то це Карпати й озера Волині, причому не Шацькі, а більш північніші.
– Сьогодні, незважаючи на посаду, перебуваєте в чудовій спортивній формі. Як її підтримуєте?
– Намагаюсь грати у баскетбол, їжджу на велосипеді, трішки пробую ставати на вітрильну дошку. Також я затятий грибник, тому коли заходжу в ліс, то проходжу мінімум 20 км.
– Чи маєте домашніх тварин?
– Так, кота, який до нас прибився у Карпатах. Діти його назвали Ерл. Сьогодні він повноцінний член родини.
– Де мешкає головний податківець області?
– На «Новому Світі». Свого часу придбав велику однокімнатну квартиру (площею 120 кв. м), яку переробив на чотирикімнатну.
– Яке свято найбільше любите?
– Новий рік.
– Чи маєте хобі?
– Колекціоную повні пачки сигарет «Кемел». На даний момент – 15-й колекціонер світу. В колекції близько 3000 пачок.
– Чи вибагливі в одязі?
– До останнього часу ніколи не носив костюмів. Достатньо було однієї поїздки до Італії, щоб рік нічого з одягу не купувати. Нині, зважаючи на посаду, звикаю до ділового стилю в одязі.
– Яка страва для вас улюблена і чи щось самі готуєте?
– Можу приготувати багато різних страв, але відбувається це зазвичай на природі. Що ж до улюблених, то для мене кращої страви за борщ із салом та часником не вигадаєш. Діти ж полюбляють макарони, тому їх часто і в значній кількості з різноманітними соусами теж споживаю.
БІОГРАФІЯ
Народився Ігор Комендат 4 березня 1976 року в м. Костопіль Рівненської області. Закінчив одну зі шкіл Рівного. Освіту здобув у Тернопільській академії народного господарства (за фахом – економіст-правознавець). Трудову діяльність розпочав у 1995 році в ТОВ «Кромвель» на посаді головного бухгалтера. З 1999 року займається підприємницькою діяльністю. З 2006 року – директор ТОВ «Будівельні інвестиції-Тернопіль», з 2011-го – директор ТОВ «Фора С». На громадських засадах був президентом баскетбольного клубу «Тернопіль», виконавчим директором організації роботодавців у Тернопільській області, уповноваженим Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва з питань захисту прав підприємців у Тернопільській області. 16 жовтня 2014 року обійняв посаду начальника Головного управління ДФС у Тернопільській області.
Разом з дружиною Анастасією виховує доньку Юлю (12 років) та сина Сашка (8 р.).
Віталій Попович («Номер один»)
