Ганна Пилипівна ніяк не знаходила спільної мови з невісткою. Ну, не розуміла, як може одружена жінка допізна затримуватися на роботі.

– Що у вас за сім’я така? –  часто дорікала сину. – Добре, що я в сусідньому будинку живу, гаряченького час від часу принесу. Ти аж схуд, бідненький. Ото собі жіночку обрав, хай Бог боронить.



– Мамо, тільки не починай. Тетяна – юристка, у неї справ по горло і гроші немалі заробляє.

– Дружина повинна щодня їсти готувати, затишок створювати, а в неї на це часу ніколи немає. Неподобство!

А наступного вечора невістка сама до неї заявилася з тортиком.

– Давайте чаю поп’ємо, – люб’язно воркотіла та.

– Не хочу магазинного виробу. Ти б домашні страви своєму чоловікові готувала, а не тринькала кошти.

– Ви останнім часом зовсім не в дусі. Задумайтесь, можливо, вам треба не за нами наглядати, а своє особисте життя влаштовувати.

– Ти диви, – матері аж дух перехопило, – це вже щось новеньке. Мене розуму вчити. Ану, давай, забирайся зі своїм солоденьким і більше не нервуй мене.

Опісля її аж тіпало. «От нахаба, – думала, – ще молоко на губах не обсохло, а порадами розкидається».

Але невістка, як у воду дивилася. Зовсім скоро, коли Ганна йшла з важкенькою сумкою з базару, до неї несподівано підійшов старший і статний чоловік.

– Як можна такій тендітній панночці важке носити? Давайте допоможу.

Ганна відразу розпливлася в задоволеній усмішці. Бо не очікувала до себе уваги з боку такого ввічливого мужчини. Він був одягнений у дорогий костюм, від чоловіка пахло коштовними парфумами. Словом, Пилипівна була вражена з першого погляду.

– А дружина не ревнива? – чомусь запитала з опалу.

– Я, на жаль, уже багато років, як вдівець, тому немає кому ревнувати. Діток не надбав.

А далі закрутилося. Обоє овдовілих людей пенсійного віку почали зустрічатися. Олег Петрович виявляв чуйність і делікатність. Одного разу, коли вони їли морозиво у розважальному закладі, він не просто приємно здивував Ганну, а ошелешив. Став на одне коліно, витягнув червону коробочку, де вилискував комплект – масивні срібні сережки і каблучка.

– Ось, це тобі, дорога. Настав час наших заручин. Хочу бути з тобою. Скільки нам ще залишилося, маємо прожити щасливе життя, а не скніти самотою в чотирьох стінах. От призбираю грошенят і відгуляємо вечірку.

– Добре, – відразу погодилася жінка. – Треба тебе з моїм сином і його половинкою познайомити.

А наступного дня Олег завітав до неї в гості. Була якраз неділя. Чоловікові хтось зателефонував.

– Ой, – скрикнув він. – Аню, виручай. Колезі терміново гроші потрібні. Три тисячі доларів. У мене в банку така сума є. Але ж сьогодні неділя, все зачинено. Ти розповідала, що на дачу збираєш. Позич, прошу, я обов’язково віддам.

– А до понеділка він не зачекає? – обережно запитала.

– Ні, бо на вихідні теж скуповує земельні ділянки. Тут години мають значення. Це ж бізнес. А до того часу угода може зірватися. Ну, якщо ти не хочеш, буду змушений звернутися до товариша, який проживає в іншому кінці міста, – майже образився він.

– Та ти що? Я так просто запитала. Ось, візьми, – простягнула йому потрібну суму. – Та я не переживаю, довіряю тобі, як самій собі.

А даремно. Наступного дня та подальший тиждень Олег Петрович, як крізь землю провалився. Телефон постійно був поза зоною, а потім зовсім з мережі зник. А де він жив, літня жінка так і поцікавилася, хоча знала його вже місяць. Вони ж здебільшого зустрічалися у неї або на нейтральній території.

Аж тут на порозі знову з’явилася невісточка.

– Ганно Пилипівно, що коїться? До нас перестали приходити ще й голос по телефоні у вас такий засмучений. Ми ж одна родина, маємо ділитися наболілим. Давайте не будемо ворогувати. Ось, подивіться, вирішила вас здивувати. Приготувала лазанью. Мирон її дуже нахвалював. Я ж не якась криворука нечупара.

І тут свекруха не стримала емоцій, почала плаката.

– Вибач, люба, за критику й докори. Знаєш, просто за сина переймаюся, щоб був нагодований, доглянутий.

– Та я на вас не ображаюся, усе розумію, заспокойтеся.

– У мене, доню, біда сталася. В дурні мене пошили.

Літня жінка усе детально розповіла Тетяні.

– Розумієш, з пенсії копійка до копійки роками відкладала, аби дачну ділянку придбати. Всі свої кревні ось так просто взяла і віддала. Втратила голову, пильність. Просто за тих чотири тижні дуже зблизилася з шахраєм.

– Ми не будемо рук опускати, – заспокоювала сердешну. – Богу дякувати ви живі-здорові. А пройдисвіта знайдуть. За такі махінації потрібно карати і за ґрати саджати. Маємо негайно піти і заяву в поліцію написати.

– Так це ж ганьба, сором який, що мене, дорослу людину, отак ошукали.

Десь через кілька днів ще й сусідка, з якою Пилипівна познайомила свого кавалера, майже зловтішалася:

– Ганю, твого Петровича сьогодні у кафе з якоюсь брюнеткою бачила. Такий веселий, усміхнений. Пригощав пасію кавою з тістечками.

А далі правоохоронні органи злапали пройдисвіта на гарячому і притягнули його до кримінальної відповідальності. Олег Петрович виявився Степаном Дмитровичем, був справжнім шлюбним аферистом. Не одну жіночку розвів на гроші.

Отож, Ганна Пилипівна, хоча й не повернула назад свої чималі кошти, висновок зробила: шахраїв розвелося повно, їхні улесливі слова й обіцянки є пустими і не відповідають дійсності…

І так сталося, що через півтора роки жінка все ж знайшла свою долю. Випадково познайомилася з чоловіком із сусідньої вулиці. У нього є присадибна ділянка, про яку Ганна так давно мріяла…

Оксана Волошина

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Газета Свобода
Теги: #життя, #стосунки
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”
21:19, 18 Червня, 2024

Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: