Часто можна побачити, як вірні ще до завершення cвятої Літургії покидають храм. Чи це правильно? Чи й справді, такі люди не отримують благословення? І як слід виходити з храму?
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Безумовно, той, хто ревно готувався до участі в святих Таїнствах Сповіді та Причастя, навряд чи зважиться запізнитися на Літургію, чи тим більш – покинути храм до відпусту без поважних на це причин. Із іншого боку, існує чимало ситуацій коли сучасна людина, з її безліччю турбот та обов’язків, опиняється перед вибором – «заскочити» до храму на декілька хвилин і помолитися, поставити свічку, чи взагалі нікуди не йти, щоб не порушити правило – не залишати храм до закінчення богослужіння.
Якщо людина йде до храму не з примусу, а з потреби помолитися та зцілити душу, то здоровий глузд і правила церковного благочестя кажуть їй не запізнюватися на богослужіння, а прийти завчасно, за кілька хвилин перед початком служби. Це дасть можливість привести себе до ладу: заспокоїтися з дороги, правильно налаштувати свої думки, зосередитися на вічних речах. Маючи більше часу, можна буде не кваплячись поставити свічки, чинно прикластися до ікон чи розмірено поклонитися зображенню святого Хреста. І головне – не відволікаючись від центрального богослужіння самому, та не відволікаючи при цьому людей поруч себе. Ті, хто запізнюються на службу, зазвичай, надто багато метушаться, але надзвичайно мало моляться. Вони завжди відстають від інших. Тим, хто запізнився, але хоче помолитися під час Літургії, не раз зробити це буває надто важко, бо їм буде заважати спів хору. Але коли й не заважає, то все одно людина робить щось своє, не разом із громадою вірних і священиком. А це є один із наслідків смертного гріха – гордині.
Інша наша біда – нелюбов до богослужіння. Якщо в розважальних закладах люди можуть почувати себе щасливо впродовж багатьох годин поспіль, і навіть цілу ніч не зазнавати втоми, то вже кілька хвилин у храмі видаються їм вічністю. Не раз бачиш, як люди, шукаючи різноманітні причини та відмовки, намагаються якомога швидше покинути храм Божий. Це, звичайно, величезна людська трагедія – мати настільки зранену душу, щоб перебування у святині відчувалося тягарем. У такому випадку слід пам’ятати, що заборона покидати церкву після освячення св.Дарів на Літурігії стосується саме їх. Тих, хто має для цього не об’єктивні, але духовні причини. У такому разі, храм належить покидати не раніше за всіх інших віруючих.
Ведучи мову про правила церковного етикету, ще варто наголосити на кількох важливих речах. Так, церковна традиція та богословська логіка каже не покидати храму раніше, ніж закінчиться служба. Все ж, існують правила, але й існують винятки з правил. Як відомо, правила завжди мають універсальний характер, та направлені на користь загалу. Натомість, винятки з правил можуть бути корисними конкретній людині в її конкретній ситуації.
Якщо є необхідність покинути храм з важливих причин – через хворобу, професійні обов’язки чи задля термінової допомоги іншим, то робити це потрібно так, щоб ми жодним способом не завадили молитві інших людей. Для цього не потрібно з притвору пробиратися знову до аналою, щоб поцілувати ікону, не варто голосно прощатися з усіма знайомими, чи показово молитися на прощання так, щоб цим показати свою побожність. Достатньо тричі осінити себе хресним знаменням і поклонитися до Вівтаря, та акуратно вийти з храму. Православний церква – це неймовірне місце. Тут невидимо перебуває Сам Господь Бог. Тому вести себе ми в ньому повинні з найбільшим благоговінням, щоб своїми вчинками ми не осквернили святині, а на себе не накликали гнів Божий.
Господь любить і благословляє нас незалежно від того, коли саме ми покинемо храм. Все ж, було б дуже нерозумно зловживати Його святою любов’ю. Якщо віруючий від невіруючого відрізняється тим, що виконує волю Божу, то до якого списку слід додати тих, які не можуть дочекатися кінця служби?
p.s. Люди нашого часу позбавлені свободи, і навіть власним часом володіють доволі відносно. А тому, варто завжди на кожну ситуацію дивитися на під кутом вічності та любові. Це може прозвучати неймовірно блюзнірськи, але бувають випадки, коли перебування в храмі може бути гріхом чи принаймні сумнівним благочестям. Якщо чоловік замість того, щоб шукати роботу, чи вчити уроки з власними дітьми, стоїть цілими днями в храмі – він грішить. Якщо дружина замість того, щоб наварити їсти та чекати з роботи люблячого чоловіка читає акафісти – вона теж грішить. У християнстві нам найважливіше – це сам Христос та Любов. І якщо немає Любові, той не може бути Спасителя та спасіння душі. Щоб ми при цьому не робили – кадили, постили, кропили чи співали наймилозвучніші псалми.
