Люди часто запитують хлопців, котрі поширюють мої „виживальницькі” листівки, про те, наскільки безпечно ховатися в каналізаційних та інших колодязях (наприклад, колодязях мереж телефонного та інтернет-зв’язку).
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Цитую свою ж листівку: „В каналізаційному люку поруч із вашим будинком (важливо, щоб це була саме каналізація чи водопостачання – в жодному разі не газова магістраль!)” Підкреслюю ще раз: не можна ховатися в колодязі ГАЗОВОЇ МЕРЕЖІ!
…Ви ніколи не замислювалися над тим, чому люки каналізаційних та інших мереж завжди розташовані достатньо далеко від будинків? Відповідь на це питання проста: щоб „в разі чого” ці люки не опинилися під руїнами розваленого бомбою будинку. Переконує?
Колодязі мереж каналізації, водогону та телефону завжди були одним із варіантів сховку при бомбардуванні у практиці всіх війн ХХ століття:
– в часі Варшавського повстання (1944 рік) каналізаційні люки були не лише порятунком від фашистських авіаційних ударів чи артобстрілів, – ливнева каналізація була головним шляхом евакуації населення. Всесвітньо відома Ірена Сендлер (Irena Sendlerowa) врятувала сотні життів саме через каналізаційні комунікації – в той час, коли Варшаву безперервно бомбували та обстрілювали окупанти;
– в каналізаційних та телефонних колодязях завжди переховувалися від бомбардувань мешканці в’єтнамського Ханоя, боснійського Сараєва, хорватського Вуковара і ліванського Бейруту, чеченського Грозного, а ще набагато раніше, перед тим – британських міст Ковентрі й Манчестера, зрештою – російського Сталінграду…
Нині, у ХХІ столітті, каналізаційні та інші підземні колектори є постійним сховком-укриттям мешканців сектору Газа та багатьох міст Сирії.
Річ ось у чому: колодязь каналізації чи іншої мережі є настільки крихітною точковим об’єктом, що при ракетному чи бомбовому ударі математична вірогідність потрапляння в нього бомби чи ракети є нікчемно малою.
Порівняння з точки зору конструкції: бомба чи ракета, що розірветься на третьому поверсі, може контузити, поранити чи просто завалити руїнами тих, хто сидить у звичайному підвалі того самого будинку. Але якщо ця сама ракета вибухне за кільканадцять метрів від каналізаційного чи „зв’язкового” колодязя, то людина, яка ховається в ньому, хіба що тимчасово оглухне. Це – досвід і практика виживання людей у всіх війнах.
Деякі комунальники волають: „В каналізації теж можуть накопичуватися гази!” …Розкажіть це десяткам тисяч варшавських євреїв, які вижили в каналізації гетто. Я розумію справжню причину обурень комунальників: адже у варшавській каналізації 40-х років гази ніколи не накопичувалися. Бо ж там не працювали тернопільскі комунальники! – ось чому там ніколи не бувало витоку газу…
Але у Варшаві нині є пам’ятник у вигляді люку місцевої каналізації, яка врятувала житття десяткам тисяч людей (на фото).
Отож моя порада є дуже простою. В разі раптового обстрілу чи бомбардування можна відкрити люк каналізації, водогінної чи телефонної мережі, і спуститися в нього вмурованою драбинкою на 1,5 – 2 метри: глибше просто не варто! А кришку люка можна не закривати: для вас головне – щоб голова не стирчала над поверхнею землі. Та й свіже повітря не зашкодить. Бо у цьому варіанті сховку від бомб чи ракет є дві незручності: вага люка і… сморід. У каналізаційному люку таки буде смердіти – бо ми ж із вами до своїх унітазів не парфуми виливаємо.
Попри всі ці „дискомфорти”, в часі воєнних дій це є особистим вибором кожного:
– бути похованим живцем у необладнаному підвалі під руїнами кількаповерхового будинку або…
– …вижити, спустившись неглибоко (аби не стирчала голова) в каналізаційний чи комунікаційний колодязь біля будинку, щоб пересидіти там якісь півгодини.
Втім, у тій самій моїй листівці є ще з десяток місць, рекомендованих для укриття в разі раптового авіаракетного удару. Тому, схоже, що головне питання не в колодязях, а в готовності людей до раптового нападу. Особливо, коли обладнаних бомбосховищ у Тернополі – як кіт наплакав. До того ж , тернополянам так досі і не оприлюднили їхні адреси…
Після сказаного.
Хоча в моїй листівці зовсім не йдеться про те, що треба буквально жити з ліхтариком в колекторі глибоко під землею, все ж не утримаюсь сказати ще про одне. Існують молодіжні спільноти т.зв. „дігерів”: це ті, які полюбляють мандрувати під землею годинами й цілими днями – увесь свій вільний час. Є „дігери” і у нас в Тернополі. Якщо когось аж так цікавить безпека порятунку від бомби в каналізаційному колодязі біля будинку, то можна проконсультуватися у них: вони знають особливості тернопільських каналізаційних колекторів краще за міських комунальників.
Віталій Цимбалюк,
депутат Тернопільської міської ради.
Нагадаємо читачам, що нещодавно на одній із нарад начальник управління надзвичайних ситуацій міської ради Іван Коваль запевняв присутніх, що поради у листівках з цивільної оборони «є шкідливими», бо він начебто отримав роз’яснення з водоканалу, що «спуск у водопровідні чи каналізаційні колодязі, камери та колектори категорично заборонений без протигаза». Відтак чиновник, який сам мав би займатися навчанням населення цивільної оборони, натомість піддав сумніву і критиці всю інформацію, наведену у навчальних листівках, які поширюються містом і складені фахівцями у цій галузі.