Громада Монастириськів удруге обрала міським головою Андрія Старуха. Однак недовго зумів покерувати містом пан Андрій. Уже через два тижні після виборів міський градоначальник поїхав на передову зі зброєю в руках захищати Батьківщину. У день відбуття на Схід Андрій Старух в ексклюзивному інтерв’ю «Номер один» розповів про особливості виборів у Монастириськах, ментальність жителів міста та власний військовий досвід.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
«Обрання міським головою не є підставою, щоб я не дослужував»
– Андрію, чому зібралися до війська?
– За мобілізацією кожна людина має відслужити один рік. Наскільки я знаю, в законі не передбачено, хто прослужив півроку, може бути звільнений. Я саме відслужив півроку. А те, що мене обрали міським головою Монастириськів, не є підставою, щоб я не дослужував. На час виборів попросив у командування відпустку. Мене послухали і, як це передбачено законом, надали чергову відпустку. А тепер повертаюся назад у військову частину. Свої повноваження переклав на секретаря міської ради Василя Іванціва, котрий має відповідний досвід.
– За яких умов пішли до війська?
– 29 квітня 2015 року мені вручили повістку. Незважаючи на посаду, не став відтягувати, одразу пройшов медичну комісію і вже на наступний день був у військкоматі. Що цікаво, після того, як вже служив, надійшли з області листи у місцеву прокуратуру й міліцію, мовляв, я переховуюся від служби в армії.
– Де проходили військову службу?
– Бойове злагодження проходив на Рівненському полігоні. Був інструктором БМ-21 «Град». Чимало разів доводилося стріляти бойовими зарядами з цього виду зброї. Вважаю, що добре пройшов вишколи для виконання бойового завдання. Зараз же виконую обов’язки командира взводу мінометників в артилерійській батареї 14-ої Володимир-Волинської механізованої бригади (колишня 51-а Волинська механізована бригада, яка була розбита під Іловайськом).
– Чи доводилося брати участь у військових операціях?
– Ні. Наш підрозділ провів батальйонно-штабні навчання і ряд військовослужбовців поїхали безпосередньо в АТО, а я – на вибори. Тепер ось їду на передову до своїх колег по зброї у місто Курахове (Донецька обл.), що неподалік Донецького аеропорту.
– Спілкуючись з бійцями, ті розповідають, наскільки витримується перемир’я на лінії розмежування?
– Розповідають, що їхні позиції обстрілюють з «Градів» та інших видів зброї. Деталей, звичайно, не кажуть, зазначаючи: приїдеш – усе побачиш.
– Чи є в підрозділі, де Ви служите, земляки з Тернопільщини?
– За час служби вояків з Галичини майже не доводилось бачити. Часто при розмові з хлопцями із Центральної України мені дорікають запитуючи: «А де ж Ваші, Ви ж такі великі патріоти?» І я, по правді, не знаю, що відповісти на це непросте запитання. Волинян, хмельничан, киян – багато, а військовослужбовців з Галичини майже не зустрінеш. Можливо, так сталося випадково, але нічого в цьому житті випадкового не буває.
– Чи немає бажання перевестися в артилерійську бригаду, яка дислокується в Тернополі?
– Я не можу залишити своїх хлопців, з якими понад півроку був пліч-о-пліч! Вони мене неправильно зрозуміють, мовляв, усе залишив і побіг додому.
– Як сім’я відноситься до того, що Ви служите?
– Звичайно, рідним тривожно. Так само, як і тоді, коли я їздив на Майдан. Але хтось має захищати спокій жінок та дітей.
– Приїхавши у відпустку, щось привезли маленькому Дмитрику?
– Родина приїздила до мене у Рівне. Тоді подарував Дмитру різного калібру гільзи. Як згодом дізнався, учні початкової школи, де навчається син, мали чим бавитися. Я подумав, що війна і так увійшла в їхнє життя, діти багато чого побачили з телевізора, тому ці гільзи нічого вже не змінять.
– А чи запитує Дмитрик батька про війну?
– Звичайно, запитує, він уже добре усвідомлює, що робиться в Україні, й інколи таке скаже, що годі хапатися за голову. В непростий для України час діти дорослішають швидко.
«Клеїти дурня не буду ніколи»
– Наскільки складними особисто для Вас були минулі вибори?
– У мене вибори розпочалися на другий день після того, як мешканці Монастириськів 25 травня 2014 року обрали вперше міським головою. Інші кандидати проводили агітацію, пропагували якісь ідеї, а я агітував справами, які зробив. Усе, що зробив, – те моє, і чого не зробив, – теж. Агітація була безглуздою, адже люди бачать, робиться щось у місті чи ні. Клеїти дурня не буду, говорячи людям те, чого не зробив.
– Багато політологів називають ці вибори дуже брудними…
– У мене є правило: відповідай за себе, а не очорняй інших. Маючи серйозних конкурентів в особах голови районної адміністрації та заступника голови районної ради, 46 відсотків довіри виборців говорять найперше про те, що жителі гідно оцінили мою роботу. Я нею жив, у якійсь мірі, як одержимий.
– Очікували, що отримаєте таку серйозну підтримку на виборах-2015?
– Міська рада розпочала й успішно завершила кілька проектів різного роду і ступеня складності. Тобто було зроблено ряд конкретних справ. Тому мав певні сподівання отримати чергову довіру мешканців Монастириськів. А спілкуючись з людьми, вислуховуючи їхні позитивні чи негативні відгуки, мав приблизні уявлення про думку виборців – жителів міста про особу Андрія Старуха.
– Щось особливе обіцяли виборцям?
– Грандіозного нічого не обіцяв. Якби я вперше йшов на вибори, то, можливо, міг би щось подібне собі дозволити, але не зараз. Зокрема, мова йшла здебільшого про продовження розпочатих справ.
– Вас можна назвати відкритим міським головою?
– Монастириська – це маленьке містечко, тому безглуздо ховатися від людей у чиновницьких кабінетах.
– На Вашу думку, політична партія додала балів чи, навпаки, відняла?
– На це запитання не можна відповісти об’єктивно. Скажу так: «Свобода» лиця не втратила. Вона принаймні є справжньою і під кон’юнктуру ніколи не «лягає».
– Які найвагоміші здобутки мера Старуха за півтора року перебування на посаді міського голови Монастириськів?
– Важко відповісти, які справи були більш важливішими, а які – менш. Наприклад, вдалося залучити з Фонду регіонального розвитку 1,2 млн. грн., за які здійснюємо реконструкцію водонасосної станції. Було реалізовано кілька проектів із мощення бруківки. Можливо, не на такій великій площі, як би того хотілося, натомість вона встановлена саме у тих місцях, де було небезпечно ходити. Також раніше у Монастириськах не було міського туалету, а тепер він є. Дрібниця, а приємно.
– Наскільки зараз Монастириськам комфортно співпрацювати з районом та областю, коли їхні керівники представляють партію влади, а ВО «Свобода» – до певної міри опозиційна цій політсилі?
– Жодних конфронтацій на політичному ґрунті в нас немає. Я, скажімо, працював начальником юридичного відділу районної ради. З РДА у мене теж нормальний діалог. Навіть якщо ми були конкурентами, після виборів привіталися, потиснули один одному руки і стали далі працювати на благо громади.
– Які вагомі проекти ще плануєте реалізувати в Монастириськах?
– Підготували і передали на затвердження проект з каналізування міста (вартістю 10,5 млн. грн.), який, сподіваюся, буде профінансовано через Фонд регіонального розвитку наступного 2016 року.
– Коли вперше балотувалися на мера, не було страшно, адже це велика відповідальність?
– Хоча посада міського голови для мене була незнайома, але я мав уявлення, що на ній маю робити. Адже був депутатом міської ради, тому знав проблеми міста як депутат. Також працював в апараті районної ради, тож знав, як працює вона з середини.
– Через Монастириська проходить дорога на Буковель. Чи використовується цей факт для «просування» міста?
– Це важливий елемент нашої індустрії, адже він дає додаткові гроші місту і його жителям. Однак цей ресурс ще до кінця не використаний, над ним потрібно працювати.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Побутує думка, що в мери йдуть, щоб збагатитися. Якою є реальна заробітна плата міського голови Монастириськів?
– Оклад – 2100 грн. Як бачите, гроші не великі. Благо, дружина теж працює і поповнює сімейний бюджет.
– На якій автівці їздить мер Монастириськів?
– Власної автівки у мене немає, ходжу пішки. На роботі користуюся службовим автомобілем «Чері Амулет», який дістався мені від попередника. Зазначу, що навіть на його заправку не завжди вистачає грошей. Добре, що хоч місто компактне.
– Що любите з харчів?
– Полюбляю страви української кухні.
– Чи самі щось готуєте?
– Готувати вмію, не міг не навчитися цього ремесла, бо далеко від рідної домівки здобував науку. А ще самому доводилось готувати, коли був на заробітках.
– Яка фірмова страва Андрія Старуха?
– Якоїсь особливої не маю, однак вмію спекти хліб, зварити борщ, приготувати рагу тощо.
– В одязі вибагливі?
– Намагаюся дотримуватись ділового стилю (костюм купую середнього цінового сегменту), бо посада вимагає. Хоча люблю носити джинси.
– Чи маєте хобі?
– Із задоволенням збираю гриби, в дитинстві з батьком ходив на полювання. Зараз зброю маю, але часу на полювання немає.
– Яку останню книгу прочитали?
– Захоплююсь історичними та політологічними книгами. Остання прочитана книга автора Романа Шпорлюка «Формування модерних націй».
– Де зазвичай любите відпочивати з сім’єю?
– Я живу в Прикарпатті, у нас курортний регіон, тому особливо нікуди для відпочинку їздити не потрібно. Поруч знаходиться Дністер, ліс – красота.
БІОГРАФІЯ
Міський голова Монастириськів Андрій Старух народився 22 липня 1980 року. Має дві вищі освіти. В 2006 році закінчив у Харкові Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого, а в 2015 році – Львівський регіональний інститут державного управління. У 2006-07 рр. працював слідчим у Монастириському райвідділі міліції. Опісля був на заробітках – на будовах різних міст України. З 2001 року і до обрання на посаду міського голови працював головним спеціалістом, а згодом начальником юридичного відділу Монастириської районної ради.
Андрій Старух разом з дружиною Вірою виховує сина Дмитра (7 років).
Віталій Попович
