По­важ­ний юві­лей чет­вер­та тер­но­піль­ська шко­ла від­зна­чи­ла уро­чис­тос­тя­ми в обл­драм­те­ат­рі 1 квіт­ня. Не­од­ноз­нач­на да­та, як і ба­га­то чо­го в іс­то­рії цьо­го нав­чаль­но­го зак­ла­ду, а особ­ли­во — у сприй­нят­ті ба­га­тьох мо­мен­тів з пог­ля­ду сьо­го­ден­ня. Про­те як­раз у цій не­од­ноз­нач­нос­ті, а го­лов­не — в її ус­ві­дом­лен­ні й у пра­виль­но­му зас­то­су­ван­ні у роз­вит­ку і пос­ту­пі кри­єть­ся без­цін­ний дос­від для ук­ра­їнсь­ко­го сус­піль­ства. Ад­же са­ме тут, у зви­чай­но­му нав­чаль­но­му зак­ла­ді об­лас­но­го цен­тру в За­хід­ній Ук­ра­ї­ні, щод­ня не ли­ше сло­вом, а на ді­лі вті­лю­ють та­ке ак­ту­аль­не ни­ні гас­ло: «Ук­ра­ї­на — єди­на!» А ще — не со­ром­лять­ся жод­ної сто­рін­ки ба­га­тої сім­де­ся­ти­річ­ної іс­то­рії рід­ної шко­ли.

Фо­йє те­ат­ру то­го свят­ко­во­го дня пе­рет­во­ри­ло­ся на шкіль­ний клас, а в за­лі зак­ла­ду з ака­де­міч­ним ста­ту­сом зіб­ра­ли­ся не ви­со­кі й по­важ­ні гос­ті, а дру­зі, ве­ли­ка шкіль­на ро­ди­на — не­за­леж­но від ві­ку, мо­ви спіл­ку­ван­ня, міс­ця на­род­жен­ня і кра­ї­ни про­жи­ван­ня. І в цьо­му — суть Тер­но­піль­ської за­галь­но­ос­ві­тньої шко­ли №4 I—III сту­пе­нів. Бо як і де­ся­ти­літ­тя то­му і впро­довж усьо­го ча­су її іс­ну­ван­ня, ни­ні шкіль­ний ко­лек­тив ра­до прий­має і ко­рін­них тер­но­по­лян, і ді­тей іно­зем­ців, кот­рі во­лею жит­тє­вих об­ста­вин опи­ни­ли­ся в Тер­но­по­лі, й ось уже два ро­ки — тих, хто знай­шов на на­шій бла­го­дат­ній зем­лі при­хис­ток і мир: ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців з оку­по­ва­них Ро­сі­єю Кри­му й Дон­ба­су. І ко­жен з них по­чу­ва­єть­ся, як удо­ма.

Це не прос­то сло­ва — ка­жу про те, що від­чу­ла, ко­ли без зап­ро­шен­ня прий­шла на уро­чи­ни. Роз­губ­ле­ність зник­ла в мить: для гос­по­да­рів чу­жих не бу­ло, усіх і кож­но­го тут зус­трі­ча­ли без по­каз­но­го крас­но­мовс­тва, але якось по-ро­дин­но­му щи­ро. Ви­хоп­лю­ва­ла в за­лі зна­йо­мі об­лич­чя — се­ред ви­пус­кни­ків шко­ли-юві­ляр­ки ба­га­то ві­до­мих пос­та­тей. Ри­зи­кую, назвавши з чи­ма­ло­го пе­ре­лі­ку ли­ше кіль­ка імен, та все ж ска­жу, що в ньо­му ком­по­зи­тор, ла­у­ре­ат Шев­чен­ківсь­кої пре­мії Ігор Пок­лад, зав­ка­фед­рою фар­ма­ко­ло­гії Тер­но­піль­сько­го медуні­вер­си­те­ту Ка­те­ри­на По­со­хо­ва, ди­тя­ча пись­мен­ни­ця Ві­ра Па­ро­но­ва, анес­те­зі­о­лог Ми­ко­ла Ко­чан, де­пу­тат Тер­но­пільсь­кої
місь­кра­ди Сер­гій При­ходь­ко, дип­ло­мат Ан­дрій Гу­товсь­кий, зас­туп­ник мі­ніс­тра ін­фрас­трук­ту­ри Олек­сандр Ка­ва, війсь­ко­вий ка­пе­лан, про­то­і­є­рей УПЦ Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту В’ячес­лав Кі­зі­лов.

Уні­каль­ність цьо­го нав­чаль­но зак­ла­ду по­міт­на в ба­га­тьох мо­мен­тах, від­да­ле­них у ча­сі, але близь­ких за сут­тю. Ство­ре­на від­ра­зу піс­ля вій­ни, шко­ла зіб­ра­ла у сво­їх сті­нах перш за все ді­тей тих, для ко­го зруй­но­ва­ний Тер­но­піль став міс­цем тру­до­вих под­ви­гів. З 1 ве­рес­ня 1986-го чет­вер­та то­ді де­ся­ти­річ­ка іме­ні ге­роя Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу Іва­на Бу­гай­чен­ка з ви­нят­ко­во ро­сійсь­кою мо­вою нав­чан­ня пе­рей­шла у при­мі­щен­ня ко­ли­шньої дру­гої поль­ської гім­на­зії іме­ні Юлі­у­ша Сло­ваць­ко­го. Ли­ше 1992-го тут бу­ло від­кри­то пер­ший клас з ук­ра­їнсь­кою мо­вою нав­чан­ня. Ни­ні уч­ні шко­ли-юві­ляр­ки, крім ук­ра­їнсь­кої та ро­сійсь­кої, опа­но­ву­ють ан­глійсь­ку, ні­мець­ку і поль­ську.

Не­од­ноз­нач­ною бу­ла на­віть те­ма свят­ко­во­го сце­ніч­но­го дійс­тва: по­літ лай­не­ра три­ва­ліс­тю сім де­ся­ти­літь. Сим­во­ліч­но, що він та­ки ус­піш­ний, а йо­го ко­лиш­ні й те­пе­ріш­ні па­са­жи­ри по­чу­ва­ють­ся у без­пе­ці. Пе­ре­ко­на­на, що так бу­де й на­да­лі.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram