Четверта неділя після Великодня зветься Неділею про самарянку. Цього дня ми згадуємо бесіду Христа з жінкою-самарянкою біля колодязя праотця Якова.
Перегляньте також:
- У Тернополі відкриють виставковий проект «Хліб наш насущний…» в пам’ять про Мирослава Отковича
- На Тернопільщині жінка на скутері влетіла у “Фольксваген”
Самаряни – це була особлива етнічно-релігійна група, яку ортодоксальні юдеї не визнавали, навіть з ними не спілкувалися. Але саме в розмові з Самарянкою Господь відкрито сповідує Себе Месією та Сином Божим, даючи зрозуміти, що жоден народ в очах Божих не є «нечистим» чи недостойним Богоспілкування та вишнього Одкровення.
***
Перед тим, як нагадати Євангельський уривок про самарянку, слід згадати про ту прірву, яка існувала у взаємовідносинах між самарянами та юдеями.
Причина полягала в тому, що юдеї вважали самарян «полукровками» — через змішення євреїв і хананейських народів – тих етнічних груп, які зараз складають частково населення Сирії, Лівану та Йорданії. В старовину країна ця звалась Фінікія. Вона подарувала світові перший алфавіт і перших торговців-бізнесменів. Але разом із цим хананеї експортували іншим народам свої язичницькі релігійні культи, в яких вони доходили до відвертої розпусти та кривавих дитячих жертвоприношень.
Самарянам доводилось боротись із залишками цієї релігійної свідомості. Боролися вони і за свою незалежність від сусідів-родичів. Разом із тим вони намагались сповідувати ту саму віру в Єдиного Бога, яку сповідував Ізраїль. Кілька разів поспіль самаряни проголошували себе язичниками, отримуючи від того політичні вигоди, але за часів Олександра Македонського нарешті отримали від нього дозвіл збудувати на священній для них горі Гаризим свій храм для поклоніння Яхве. Кілька років поспіль цей храм порушував монополію Єрусалимського Храму, але юдеї за першої ж можливості зруйнували його.
Ненависть і донині живе поміж ними, і хоча станом на сьогодні самарян – лише близько тисячі, вони відчувають себе окремим народом, який знає правильне місце для шанування Бога – цебто гору Гаризим. Юдеї ж, як і раніше, не вважають самарян навіть за повноцінних людей та переконані, що справжнє місце Богопоклоніння – Єрусалим.
Тим часом суперечку про місце поклоніння припинив ще 2 тисячі років тому Господь Іісус Христос, вказавши дійсно правдиве місце, в якому людина мусить поклонятися своєму Творцю. І зробив він це саме в розмові із Самарянкою.
***
Як розповідає Євангеліє, перебуваючи з учнями в Самарії, Господь послав їх у селище, а сам лишився біля колодязя праотця Якова. Туди ж прийшла жінка, щоб набрати води.
Господь, попри те, що юдеї вважали неприпустимим навіть розмову з самарянами, почав з нею говорити і розповів їй таємниці її життя – про те, що мала вона п’ятьох чоловіків. Здивована цим, жінка продовжила розмову, і тоді Христос попросив у неї води та додав, що, якби вона знала, з Ким говорить, то сама просила б у Нього іншої води – живої: «Хто буде пити воду, яку Я дам йому, — звертається до самарянки і до всіх нас Христос, — ніколи вже не матиме спраги, бо вода, яку Я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка тече в життя вічне…»
Ця жива вода – віра Христова, від якої всі отримують благодатні дари Божої Любові та Духа Святого. Отримала цей дар і Євангельська самарянка, яка, за переданням Церкви, все подальше життя присвятила проповіді Євангелія та постраждала за це в 66 році – була вкинута мучителями в колодязь.
Ім’я її увійшло в нашу історію – це Світлана, або ж – Фотина самарянка, пам’ять якої ми святкуємо 2 квітня.
***
Під час розмови з самарянкою на її запитання, де ж все-таки треба поклонятися Богові – чи в Єрусалимі, чи на горі Гаризим, Христос промовив дуже важливі слова: «Надходить час, коли будете поклонятись Отцеві і не на цій горі, і не в Єрусалимі. …Прийде час, і настав уже, коли істинні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі і істині, бо таких поклонників Отець шукає. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі і істині».
***
Кульмінація зустрічі сталася тоді, коли Фотина Самарянка, ще не в змозі осягнути до кінця, Хто перед нею, але підсвідомо відчуваючи присутність Божу, промовила: «Знаю, що прийде Месія, тобто Христос. Коли Він прийде, то сповістить нам усе…».
Навіть на суді синедріону на пряме запитання первосвященика, чи Він справді Месія, Син Благословенного, Господь відповів непрямим «ти сказав». Але біля колодязя Якова представниця народа-ізгоя, згадавши про очікуваного Месію, почула унікальну в Євангелії пряму відповідь, яка ось вже 2 тисячі років долає сумніви нашої віри: «Це Я, Котрий говорю з тобою…».
***
Більшість із нас – самаряни по духу, адже віра наша – часто деформована, відірвана від коренів, а релігійна свідомість – понівечена десятиліттями відкритого безбожництва.
Разом із цим кожен відчуває якоюсь мірою духовну спрагу і прямує до джерела, аби наповнити свій водонос. І якщо ми хочемо отримати не синтетичний замінник, не отруйну речовину, а справжню живу воду, тоді нам слід уважно вдивлятися, і шукати того колодязя, біля котрого стоїть Христос. Так, Він розкриє нам важку правду нашого справжнього неприкаяного життя. Але лише Він і тільки Він зможе дати нам такої води, скуштувавши якої, ми ніколи не помремо від духовної посухи.
Христос воскрес!
