Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!Сьогодні ми зібралися на соборне богослужіння, щоби молитвою вшанувати пам’ять наших новітніх героїв – воїнів, які поклали життя за волю і незалежність України під час нинішньої страшної війни. Тут, у цьому місці, зібрані та продовжують збиратися імена наших загиблих захисників – щоби у молитві, у проханнях до Бога, вони були завжди згадувані з роду в рід, доки є Україна і доки стоїть світ.

Ми зобов’язані пам’ятати про них і підносити за них свої молитви найперше тому, що так велить наша християнська віра, наша совість, таким є виконання заповіді Божої про любов. Загиблих захисників немає серед нас, але вони продовжують душею жити у вічності. І нашою молитвою – як особисто кожного з нас, так і загальною, соборною молитвою – ми свідчимо свою православну віру в Бога, віру у вічне життя, яке Бог через смерть і воскресіння Свого Сина і нашого Спасителя відкрив для всіх людей. Ми віримо, що герої наші справді – не вмирають, але йдуть від земного життя у життя вічне. І як кожна спочила людина, вони потребують молитовної пам’яті про себе від нас, живих.

Перегляньте також:


Друге, що спонукає нас шанувати пам’ять загиблих захисників – це вдячність за наше власне життя. Бо завдяки їхньому подвигу, їхній жертві – Україна все ще жива, жива наша Церква, живою є надія на перемогу правди і добра.

Всі ми з багатьох свідчень та з викриття багатьох російських злочинів, які вже було вчинено, знаємо, яку долю у своїх мріях готує ворог для нашого народу в разі завоювання цілої України. Все, що ми знаємо про терор в Бучі, про вбивства у Маріуполі, про катівні в Ізюмі, в Херсоні, про інші численні злочини проти самої людяності – все це лише частина великого плану Кремля знищити Україну. План цей полягає в тому, щоби на місці нашої Батьківщини залишилася лише упокорена територія та щоб жили тут лише ті, хто зречеться пам’яті і у рабській покорі присягне цій імперії зла.

Ви чули, як російський патріарх Гундяєв заявляв, що ця агресія проти України є нібито священною війною, що українців як нації не існує, а це лише частина російського народу, що російська держава не загарбник, який забирає чуже, але нібито визволитель, який повертає російському народу його власні землі. Не лише російська держава, але і російська патріархія відмовляють нам у самому праві на наше власне буття. Вони відкрито стверджують, що бути українцем – це злочин і навіть єресь, і за те, що ми є самими собою, а не їхніми рабами – нас всіх хочуть покарати.

І ці чорні задуми могли би збутися, якби не мужні наші захисники, воїни, чоловіки та жінки, які зі зброєю в руках і з любов’ю в серці стали між нами, українським народом, і російськими вбивцями, що прийшли нищити нас. Тому ми дякуємо нашим захисникам за те, що можемо далі жити, боротися, молитися, будувати Україну, можемо плекати нашу рідну Помісну Православну Церкву. І можемо все це робити з впевненістю, що наступні покоління українського народу не будуть вже одурманені «русскім міром», як було століттями дотепер, але житимуть як вільний європейський народ.

Третє спонукання до нашого вшанування саме у такій формі – це бажання показати, якою дорогою ціною Україна виборює своє право на мирне і незалежне буття. Ми знаємо, що жертв війни, жертв російської агресії – багато. Але лише коли ми це бачимо наочно – ми можемо краще усвідомити масштаб трагедії, яку переживає український народ. І усвідомлюючи це – розуміти краще і глибше нашу власну відповідальність за наближення перемоги і справедливого миру. Бо від кожного з нас, від єднання наших зусиль, від нашої однодумності, від нашої жертовної любові – любові до Бога і до ближніх – залежить успіх боротьби.

Тому знаючи, як багато наш народ страждав від російської імперії зла в минулому, пам’ятаючи і нищення козацтва, і закріпачення, і позбавлення нас мови та історії, пам’ятаючи трьохсотлітній полон, в якому Москва тримала нашу Церкву, пам’ятаючи всі трагедії ХХ століття – репресії, Голодомор-геноцид, пам’ятаючи своє правдиве минуле і знаючи, що все це Москва хоче повторити, – ми маємо обов’язок не допустити цього. Маємо обов’язок не допускати помилок минулого, щоби ворог не зміг нас розділити, розсварити, налаштувати одних проти інших, аби як у минулі часи українці воювали не проти загарбників, а одне з одним. Цей меморіал, це місце, ці імена також нагадують нам всі ці істини.

Дорогі брати і сестри!

Піднесімо ж нині тут нашу гарячу молитву за спокій душ усіх наших загиблих захисників, відомих за іменами і невідомих! Нехай вічною буде їхня пам’ять, нехай слава їхня буде з роду в рід. Нехай подвиг їхній надихає нас на боротьбу за Україну, на боротьбу за перемогу і справедливий мир.

Нехай Господь упокоїть душі загиблих наших героїв у Своєму Царстві і подасть їм вінці нетлінні! А нашим захисникам, які зараз оборонять Україну – нехай подасть силу і мудрість перемогти агресора. Нехай Бог захистить їх від всякого зла, нехай зруйнує всі задуми супротивника – за заступництвом Пресвятої Богородиці та всіх святих! Амінь.