Якщо для характеристики епохи чи стилю правління ми вживаємо терміни “сталінізм”, “гітлеризм”, “маоїзм”, вкладаючи в них виключно негативний сенс, то буде цілком справедливо означити нинішній період в історії Росії словом “путінізм”. За людиноненависницьким спрямуванням, зокрема, готовністю знищити мільйони людських життів задля здійснення своїх божевільних ідей цей феномен цілком може позмагатися зі своїми історичними попередниками. А в перспективі (якщо дати йому розгулятися “во всю ширь”) – і переплюнути їх.
Якщо ж спробувати охарактеризувати правління екс-підполковника КДБ ще з його, так би мовити, “младых ногтей” в образному стилі, то його можна порівняти з удавом, який до певного часу ніби дрімав, ледь ворушачи повіками, і спостерігав за навколишньою обстановкою. Спостерігав не байдуже, а плануючи свої наступні кроки. Вони виявилися вкрай неприємними як для ліберальної частини російського суспільства, заколисаної відносною демократією епохи правління Єльцина, так і для решти світової спільноти, особливо для географічних сусідів Росії. Удав, досхочу натішившись лояльним ставленням до себе з боку Заходу, власним зображенням з підписом “Людина року” на обкладинці респектабельного Times, і титулом провідника політики “керованої демократії” (ну, демократія все ж таки…), зайнявся улюбленою справою, яку диктує йому природний інстинкт: обвиванням навколо тіла жертви і її задушенням жахливим слизькими кільцями. Цей жахливий тиск нині сповна відчуває Україна. Аналогія, можливо, не стовідсоткова – у жертви справжнього удава немає шансів визволитися з його кілець, тоді як ми, спираючись на підтримку й допомогу цивілізованого світу (який все ж сторожко воліє триматися на віддалі від страхітливого плазуна), сподіваємося таки послабити його тиск, а відтак, якщо вдасться, ввести потворі щось паралізуюче, що назавжди змусило б її відмовитися від хижацьких намірів.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Але скоро, як відомо, лише казка мовиться. Щоб досягнути достатнього паралізуючого ефекту, російському удаву треба, вочевидь, всадити шприц на кшталт того, що його увігнав у сідницю персонажу Є.Моргунова “лікар-епідеміолог” у “Кавказькій полонянці” (“в районе эпидемия – ящур!”). Захід же нині, вочевидь, остерігаючись, як би реакція удава на сильний заштрик не виявилася надто буйною, воліє поставляти Україні невеличкі шприци для ін’єкцій, які достатні для того, щоб Україна почувалася живою і при тямі, ледь-ледь послаблюючи тиск моторошного плазуна. Йому, тобто Заходу, так політика здається найбільш доцільною – удав зі своїми смертоносними обіймами наразі від нього ще далекувато.
Ми ж сповна відчуваємо безжальний тиск його кілець…
Ігор Дуда
