Ніна Фіалко – українська письменниця, членкиня Національної Спілки письменників України з 2015 року. Найпопулярніші книжки літераторки: “Дві обручки”, “Життя ріка”, “Холодний вітер перемін”. Народилася на Черкащині.
– Пані Ніно, скажіть, будь ласка, що для Вас означає бути письменницею?
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Якось навіть не замислювалася над цим.
З дитинства в мене завжди було особливе ставлення до людей, які не схожі на інших.
Захоплювалась тими, хто гарно вишиває чи малює.
Книжки оцінювала лише за цікавим сюжетом і не намагалась запам’ятати прізвище автора. Вже пізніше, коли подорослішала, стала відрізняти їх за жанрами.
Сама почала писати в зрілому віці після виходу на пенсію. І не через те, що хотіла стати письменницею, а щоб не втратити розум унаслідок різкої зміни умов життя. Хотіла виговоритися і з кимось поділитися досвідом. Тепер знаю: це звичайні люди, які вміють цікаво викласти на папір свої думки.
– Серед Ваших творів є книжка “Дві обручки”. Розкажіть, будь ласка, хто або що Вас надихнуло на створення цієї книги?
– Ця книга про виживання простого люду Західної України в сорокові роки минулого століття.
Я народилася на Черкащині, де комуністи сіяли ненависть до тих людей, які мали інші думки; на уроках історії клеймили бандерівців і називали їх ворогами.
Коли я потрапила (за скеруванням) на роботу до Тернополя, мені доводилося жити і працювати з людьми, які пережили не лише жахливі роки репресій, а й з тими, які нещодавно повернулися з багаторічного заслання. Минув час, і ми стали не просто близькими друзями, а й поріднилися. Під час розмови з ними я дізналася багато цікавого про масову підпільну боротьбу ОУН-УПА.
Свідченням або спогадам очевидців люди менше довіряють, ніж звичайним героям художнього твору. Наші люди звикли більше вірити тому, що написано на папері.
Тому, щоб не розчарувати своїх читачів, я скрупульозно вивчила обрану тему і написала роман “Дві обручки”, сподіваючись, що він колись потрапить до читачів Центральної та Східної України і спонукає їх інакше подивитись на визвольну боротьбу того часу. Мої надії стали реальними.
– Чи захоплювались Ви колись так сильно написанням нового твору, що забували про реальність?
– Під час написання кожного роману я три місяці живу в іншій реальності. Щодня 8-10 годин перебуваю зі своїми героями, проживаю їхнє буття.
Коли зробиш перерву (наприклад, тиждень), то через інший настрій доведеться багато тексту переробляти. Перші задум та емоції найщиріші, повторити їх не вдавалося ще жодного разу.
– Чи хотіли б Ви, щоб за Вашими книгами зняли фільми чи серіали? Поясніть, будь ласка, свою відповідь.
– На мою думку, кожен письменник мріє, щоб його герої з якогось твору ожили у фільмах.
Нині триває війна, і режисери гострять зір щодо сучасних героїв. Переважно мої твори висвітлюють тему заробітчанства та період двотисячних років.
Час швидкоплинний. Можливо, колись український кінематограф розбагатіє та зверне увагу на мої романи. В них багато діалогів, не потрібно буде дуже напружуватися, щоб написати сценарій.
– Що б Ви хотіли показати своєю літературною творчістю світу?
– Коли ми читаємо твори світових авторів, то дізнаємося про життя людей в інших країнах, про їхні проблеми, звичаї.
Мої друковані твори давно розійшлися по всьому світу, але лише завдяки читачам із діаспори чи тимчасових переселенців.
– Які люди є для Вас мотиваторами рухатися вперед у літературній діяльності?
– Найліпші мотиватори у творчості – читачі! Після кожного виданого твору охоче чекаю на відгуки і конструктивні зауваження.
Тому купаюся в увазі читачів і для них пишу.
– Які українські та світові письменники фаворити для Вас? Чим вони Вам подобаються?
– Не можу похвалитися, що перечитала книги багатьох світових літераторів, але найбільше мені імпонують твори Рея Бредбері, Пауло Коельйо та Джоджо Мойєс. Також добре обізнана з творчістю сучасних українських письменників.
– Як Ви любите відпочивати?
– Колись полюбляла відпочивати на дачі.
На природі, в тиші, краще думалося, визрівали проєкти нових творів, ніхто не зазіхав на мій життєвий простір.
Тепер усе змінилося, і справжній відпочинок буде вже в іншому світі…
– Про що Ви хотіли б написати наступну книжку?
– Протягом двадцяти років своєї творчості діяльності я видала двадцять друкованих видань. Така робота (самотужки друкую, коректую і вичитую не один раз) вплинула на зір, тож у моєму віці мушу трохи збавити темп, а час покаже…
Богдан Красавцев, Анна Слезіна
