12 грудня 1933 року, 90 літ тому, народився історик, краєзнавець, музеєзнавець, редактор, публіцист, поет, етнограф, фольклорист, заслужений працівник культури України (1993) Венедикт Лавренюк, син Антона.
Подарувало світові майбутнього історика-краєзнавця та культурно-освітнього діяча Венедикта Лавренюка село Мізюринці, що розташоване недалеко міста на півночі Тернопільської області Шумська. З літами він здобув середню спеціальну освіту у Теребовлянському культосвітньому училищі (1962), а вищу – на історичному факультеті Луцького педагогічного інституту (1970). Славні історичними подвигами наших предків княжа Теребовля і древній Луцьк, любов до минулого материзни приведуть його до культурно-пошуково-краєзнавчої роботи на теренах Тернопілля.
Він працював завідуючим Великодедеркальським райвідділом культури, директором Крем’янецького будинку культури та Крем’янецького краєзнавчого музею.
У віці 43 роки В. Лавренюка призначили директором Тернопільського обласного краєзнавчого музею (ТОКМ), побачивши його професіоналізм та організаторські здібності. Після 15-річної перерви у Тернополі відновив роботу ТОКМ, де надзбручанськими краєзнавцями-музейниками було зібрана немала колекція експонатів. У новому закладі була відкрита науково-історична експозиція, яка віддзеркалила сиву давнину і сьогодення Тернопільщини (1982).
Трудолюбивий директор цього закладу був нагороджений орденом «Знак пошани» (1983), а колектив музею за оцінкою музеєзнавців і вчених – Дипломом ВДНГ України.
Окрилений успіхами, краєзнавець-музеєзнавець із однодумцями відкривають 15 музеїв у тодішніх районах області, які мають статус державних і є філіями обласного музею. Працівники в нелегкий економічний час оновлюють експозиції, які віддзеркалюють правдиву історію Тернопільщини, споконвічну боротьбу жителів від р. Нараївки (на заході) до Збруча-Дністра (на сході та півдні) за свободу… Чужу українській нації ідеологію викидають на смітник історії.
Заслужений працівник культури України В.Лавренюк очолював колектив ТОКМ до 2003 року. Він був серед ініціаторів створення також картинної галереї у Тернополі (1978, нині ТОХМ), меморіальних музеїв народного артиста УРСР (1925), теоретика театру Леся Курбаса (с. Старий Скалат), письменника Уласа Самчука (с. Тилявка), музею «Зборівська битва» (м. Зборів).
Історик-краєзнавець В.Лавренюк свої краєзнавчі статтті та нариси друкував у журналах «Народна творчість та етнографія», «Тернопіль», «Дзвін», «Україна», регіональному річнику «Тернопілля» («Дещо з маловідомих сторінок історії міста Тернополя»), наукових збірниках та періодиці. Цікаві його публікації «Богдан Хмельницький і Тернопільщина», «Вшанування пам,яті Б.Хмельницького на Тернопільщині» , «Дмитро (Байда) Вишневецький і Запорозька Січ» ( всі – ж.»Тернопіль»), «Козацька доба і Тернопільщина» (1995, г.»Свобода»), статі про поїздку у Канів «На високій Дніпровій кручі. Про подорож по Шевченківських місцях» («Терноаілля-97), про художника М.Мороза – «Малярство – то моя молитва» (1997, обидві – г.»Свобода»), про школу народознавства П. Жолтовського (1997, «Народна творчість та етнографія») та інші.
Співавтор путівників «Тернопільський краєзнавчий музей», «Тернопільщина туриська» (обидва – 1983), «Музеї Тернопільщини» (1989), «Тернопільський обласний краєзнавчий музей» (1998).
Його перу належать книги «Храм у дзеркалі ріки. Нотатки музейника» (2000), «Мізюринецьке перевесло» (2002, історичний нарис про рідне село), збірка поезій «Запізнілі строфи» (2004), цикли нарисів про Т. Шевченка та поезій «Ти сонця принесла мені у пригорщі» (1998, г. «Вільне життя»).
Був також редактором музейного видання «Наукові записки Тернопільського краєзнавчого музею», членом редакційної ради журналу «Тернопіль» та НТШ, засновником та головою Тернопільської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців (1991).
Музеєзнавець, краєзнавець, етнограф, фольклорист, редактор, публіцист, поет, громадський та культурно-освітній діяч Венедикт Лавренюк за великий особистий внесок у розвиток українського краєзнавчого руху, збереження і популяризацію національно-історичної спадщини українського народу відзначений премією ім. Д.Яворницького.
У 2002 р. заслуженому діячеві культури України В. Лавренюку Указом Президента України була призначена державна стипендія.
Обов’язок живих пам’ятати про все добре, що зробили наші люди на усіх посадах. Кожного селянина, інтелігента, військовослужбовця краю діла красять…Не біймося писати правду про земляків, які жили і працювали у роки радянської влади. Земляни не самі вибирають час народження та творчості. Тих, хто у душі носив і плекав любов до історії рідного народу, хто думав про національну ідею і свободу свого народу, хто збирав краєзнавчі перлини у музеї для наступних поколінь , як бджоли мед у вулики, той достойний народної пам’яті.
Євангелія від св. Луки вчить: « Тож віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже!»
