Ми увійшли у цьогорічну осінь несподівано

… Ми увійшли у цьогорічну осінь несподівано. А вона теж стала несподіваною для нас цілком і повністю. Тепло, яке щоразу повертається після якихось спроб врівноважити вже нарешті той внутрішній стан неспокою і очікування якоїсь стабільності і впевненості холодом і дощами, вибиває зі звичного ритму, щоразу примушує подивитися – чи то на годинник, чи то на календар.

Теплі вечори, в яких так швидко темнішає, теж додають свого – шарму чи то акценту, чи внеску у цей погодно-часовий дисонанс, і тому дуже дивно гуляти в цей час містом. Місто ж в цей час – час початку темряви, повне людьми на лавках у сквері, собаками, які тягнуть своїх господарів кудись на повідці, теж ошалілі від можливості гуляти вулицею і не мерзнути, і не мочити лапи, і ловити мокрим носом ще зовсім знайомі літні запахи, не змиті довгими дощами, не розвіяні холодним вітром, не розгублені посеред холодної і мокрої трави і голих кущів.

Тільки листя, що почало якось раптом опадати – жовте, строкате, тепле на дотик і таке домашньо-затишне, нагадує про осінь. А ще новини. Вони нагадують про все, про те, що стоїть за спиною візуально-мирної, але насправді зовсім не такої, як видається, осені. За привітним та спокійним антуражем вони виокреслюють реальність, і відразу згадки про те, що відбувається насправді – і поруч, і за лінією горизонту, не дають розслабитися і насолодитися вповні життям, осінню, теплом і рідним містом, яке так наївно тішиться теплими осінніми днями, що стає аж шкода його…

Але тут вже не знаєш, кого шкодувати більше – місто чи людей, чи тих кого ми втрачаємо чи кого хтось втрачає. А теплий осінній вечір тим часом минає собі потихеньку, вступає у ніч, що в якийсь незрозумілий момент раптово перетворюється на ранок, у якому і далі – осінь, місто, буденні справи, новини на сайті, голоси ді-джеїв на радіо в машині, думки про сенси і смисл, і жовте листя, яке крутиться, зриваючись з капоту авто яскравими клаптиками…

Жовтень завершується…

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram