Ми познайомилися з прокурором Олександром Божком ще до повномасштабного наступу росії, тоді він оскаржував у суді закриття Службою безпеки України кримінального провадження щодо можливих погроз від Андрія Портнова, ексзаступника голови Адміністрації президента часів Януковича. І саме тоді ДБР розслідувало справу щодо самого прокурора, відкриту за заявою Портнова.
І ця історія, як з’ясувалося, досі не скінчилась. Але говорили ми з першим заступником прокурора Тернопільської області не лише про неї. Олександр Божко звернувся до нашого видання, щоб розповісти про безпрецедентну ситуацію, яка склалась у прокуратурі. Він повідомив про неї Офіс Генерального прокурора, НАЗК і Раду прокурорів. Прокурор заявляє, що на нього чинить тиск керівник прокуратури Тернопільської області Андрій Миколайчук.
“ПОЧАЛИСЬ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПІДПОРЯДКОВАНИХ МЕНІ ПРАЦІВНИКІВ ПРОКУРАТУРИ”
– Олександре, востаннє ми з вами спілкувались, коли значного резонансу набула історія з погрозами вам від Андрія Портова. Ви тоді показали себе досить принциповою людиною, бо відстоювали власну позицію попри те, що це не всім у владі подобалось. Але тоді Генпрокурор запропонувала вам посаду заступника прокурора Тернопільської області, і згодом деякі з ваших кроків на посаді ми обговорювали в Офісі Генпрокурора вже у рамках реформи, бо їх там визнавали і підтримували. Тема сьогоднішньої нашої розмови теж резонансна. Ви заявляєте, що на вас чиниться тиск, що є втручання у вашу службову діяльність, і звернулись із заявою про дії прокурора області й конфлікт інтересів у НАЗК і Раду прокурорів. Що саме стало причиною конфлікту і чому ви вирішили розповісти про це публічно?
– Передусім хочу сказати, що мені “закидають” те, що я заважаю “комерції”, зокрема в правоохоронних органах.
Бо принципи мої не змінились. Я ні з ким не зустрічаюсь поза межами кабінету, ні з ким ніякі речі не вирішую. Просто собі працюю з ранку й до ночі.
Щодо ситуації. Це не конфлікт. На мій погляд, це безпосереднє втручання в мою службову діяльність з боку керівника. І намагання втрутитись у діяльність інших прокурорів.
Приводом стали два кримінальні провадження. Одне – за фактом незаконного зберігання і володіння вогнепальною зброєю, а друге – про заволодіння майном на суму понад 1 мільйон гривень, розслідується за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.
Це почалось на початку травня, коли керівник став цікавитися цими кримінальними провадженнями. Спочатку про вогнепальну зброю. Запитав, що з ним. Я сказав, що триває розслідування. Він здивовано перепитує: “Як? Я думав, що воно вже давно закрите”. І почав мене переконувати, що там немає складу злочину, що то якась важлива персона. Але я кажу: “Стоп-стоп. Прокурор бачить перспективу, я не можу нічого зробити”. Ну як так? А мені було озвучено, що якщо особі буде повідомлено про підозру, то він, далі пряма мова, “будет иметь бледный вид лица” перед якимись людьми, а я, “звісно ж, буду виглядати Д’Артаньяном”. Я йому заперечив і сказав, що давати вказівки прокурору закривати провадження не буду.
Те саме стосується іншого кримінального провадження, стосовно заволодіння майном. У цьому провадженні особі вже повідомлено про підозру. Більше того, підтверджена обґрунтованість підозри ухвалою слідчого судді. Тобто було здійснено відповідний судовий контроль. А мені сказали, що це провадження стосовно особи нібито шкодить іншому кримінальному провадженню.
Окрім того, через кілька тижнів – у середині травня, коли була чергова безпідставна нарада і зайшла мова про це кримінальне провадження, – він привселюдно з трибуни заявив, що залежно від результатів розслідування цього провадження він ухвалюватиме відповідні рішення чи розбиратиметься. Як це не сприймати як погрозу? Це абсурд! Звісно, я йому заперечив, а він почав згодом активні дії. Знову були безпідставні наради під його головуванням. Я йому повідомив: “У протоколах Ваших нарад є безпідставні й неправдиві відомості”, написав, що ми не згодні з його зауваженнями. Але з травня не отримав жодної відповіді.
– Ви письмово зверталися?
– Так, письмово, через канцелярію. Оскільки це все почало розвиватися в такій площині, що мені закидають якесь неналежне виконання обов’язків.
Після цього почались переслідування підпорядкованих мені працівників прокуратури. Наприклад, у червні керівник одного з підрозділів дізнався, що йому і співробітниці канцелярії, яка працює в моїй приймальні, зменшили премію. При цьому їх не ознайомили ні з рапортом про зменшення премії, ні з наказом. По суті, до них застосували заходи дисциплінарного впливу. І, наскільки ми припускаємо, це стосується листа, з приводу якого керівник обласної прокуратури заперечував і який не бажав надсилати. А вони зареєстрували лист за моїм підписом до окружної прокуратури. Звісно, я мав повноваження підготувати, підписати та направити такий лист.
– Цей лист був у якійсь справі?
– Ні, йдеться про моє доручення щодо заслуховування в судових провадженнях, які розглядаються понад п’ять років і в яких особа перебуває під вартою понад рік. А також у справах, де минуло більше ніж рік, відколи їх направили, і за цей час не проведено підготовче судове провадження.
Оці категорії проваджень я виокремив і в першому кварталі цього року підготував письмове доручення керівникам підпорядкованих мені структурних підрозділів, щоб систематично проводити таке вивчення і заслуховування. І це вже дало результати.
Але забіжу наперед. Якраз на цій нараді в середині травня керівник критикував це доручення, казав, що воно, на його погляд, незаконне, що цього робити не потрібно.
– Як показав нещодавній інцидент у Шевченківському суді столиці, під час якого загинув Ігор Гуменюк, якого тримали в СІЗО 8 років без вироку, подібні заслуховування варто проводити в кожній області.
– Ми це робимо і будемо робити. Бо попри те, що обов’язок дотримання розумних строків під час судового провадження покладено на суд, від якості і вчасності реалізації прокурором своїх повноважень і залежить розумний строк.
– Ви з’ясували, як прокурори ходять у суди? Скільки пропускають засідань без поважних причин? Бо адвокати після цього інциденту писали чимало постів у соцмережах, що затягують розгляд у справах не вони, що засідання часто відкладають саме через неявку прокурорів.
– Я почав вивчати ситуацію ще з 2020 року, коли мене було призначено на цю посаду. Просто на початку цього року я вже дав велике письмове доручення як дороговказ прокурорам, як потрібно діяти. Із залученням окружних прокуратур.
Випадків неявки прокурора з неповажних причин я поки що не зустрічав. Були з поважних причин, і то такі ситуації поодинокі. Бо коли створюються групи прокурорів, це робиться якраз для того, щоб інший прокурор міг підстрахувати колегу і не зривати засідання.
Наведу вам один приклад. Завдяки принциповій позиції прокурора у кримінальному провадженні про зґвалтування було заявлено клопотання про неналежне виконання стороною захисту своїх обов’язків.
– Не з’являлися на засідання?
– Так. Суд спрямував ухвалу до відповідної дисциплінарної комісії адвокатури. За її результатами адвоката притягнуто до відповідальності, на рік зупинено його право на зайняття адвокатською діяльністю. Адвокат оскаржив це рішення, але суд залишив його в силі.
Ми орієнтуємо прокурорів на те, що якщо якась сторона не виконує своїх обов’язків, чим порушує дотримання розумних строків у судовому провадженні, вони мають реагувати.
– А що такого тоді незаконного у вашому листі з погляду вашого керівника, можете пояснити? Він же, напевно, якось це аргументував.
– Якби були якісь обґрунтовані аргументи, це моє доручення було б уже або відкликане, або скасоване.
Є Закон України “Про прокуратуру”. І такі основоположні речі потрібно, на мою думку, реалізовувати у формі письмових вказівок і доручень, щоб прокурори могли перевірити, чи доручення законне. Бо я не просто пишу: вимагаю. Я аргументую, для чого це потрібно робити. От, наприклад, у дорученні щодо заслуховувань стану судового розгляду я проаналізував практику Європейського суду з прав людини, статтю 6 Конвенції про право на справедливий суд. І виявив, що велика частка рішень ЄСПЛ по Україні стосується саме порушення строків розгляду справ у національних судах.
Все це проаналізував і дав можливість прокурорам, якщо вони не згодні, оскаржити.
Окрім того, я дав прокурорам доручення з організації перевірки постанов про закриття кримінальних проваджень. Із залученням окружних прокуратур. Бо, як ви знаєте, десь пів року тому внесли зміни в Кримінальний процесуальний кодекс України, вказавши, що з миті закриття кримінального провадження ухвала слідчого судді про застосування заходів забезпечення припиняє свою дію. Тобто, якщо прокурор, слідчий чи дізнавач винесе навіть очевидно незаконну постанову про закриття, з наступного дня ухвала про арешт майна втратить силу.
А яким чином прокурор може перевірити це закриття? Коли він отримає постанову і побачить матеріали кримінального провадження. Тому на виконання вимог наказу Генерального прокурора № 309 від 30.09.2021 “Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні” я й даю письмові доручення. І щодня керівники підрозділів моніторять Єдиний реєстр досудових розслідувань, виявляючи де кримінальні провадження закриті, ініціюють їхнє витребування, вивчення і перевірку. Таким чином можна виявити порушення прав людини. Тому що часто правоохоронні органи забувають, що ключове в роботі – саме людина.
І буває, що слідчий чи дізнавач з тих чи інших підстав виносять необґрунтовану постанову про закриття, й вона з матеріалами зберігається в архіві, а прокурор не бачить, тому що в нього 100-200, а то й 300 проваджень – там, де він старший прокурор групи. Прокуророві треба допомогти. Тому завдання організовувати ці перевірки якраз покладено на керівників і їх заступників.
Але все це обурює нашого керівника, всього цього, на його погляд, робити не потрібно.
І коли в середині травня була масштабна оперативна нарада за участі мене й кількох підпорядкованих мені підрозділів, мене було зобов’язано в порушення статті 17 Закону України “Про прокуратуру”, згідно з якою прокурором вищого рівня для мене є Генеральний прокурор і його заступники, переглянути законність усіх моїх доручень і, можливо, їх відкликати. Тобто, щоб я свої доручення перевірив і з урахуванням його зауважень відкликав.
До речі, десь в 2020 чи 2021 році була скарга з приводу моїх доручень від сторонньої особи. Не знаю, звідки в тієї особи були копії моїх доручень, але департамент організаційно-контрольної діяльності Офісу Генерального прокурора витребував копії всієї моєї кореспонденції і перевірив. За результатами перевірки жодних зауважень до мене не надійшло.
– Якщо всі ці доручення спрямовані на користь людям, чому вони не сприймаються? Не розумію.
– Я думаю, що все це почалось після того, як я відмовився вплинути на закриття кримінальних проваджень.
Дійшло навіть до того, що письмовим рішенням однієї з нарад, проведеної в кінці червня цього року, в порушення ст. 17 Закону України “Про прокуратуру” та ст. 341 КПК України керівник зобов’язав мене перед погодженням мною прокурорам постанов про відмову від підтримання публічного обвинувачення попередньо погоджувати це рішення з ним шляхом ініціювання проведення оперативної наради у нього.
“ПІД ЧАС ВІЙНИ В ДЕЯКИХ ВИСОКОПОСАДОВЦІВ Є ДУМКА, ЩО ВІЙНА ВСЕ ПОКРИЄ”
– На початку нашої розмови ви сказали про те, що “заважаєте комерції”. Що ви мали на увазі?
– Якраз ці письмові доручення і моя принципова позиція їм і заважають. Наведу приклад. Цього року на моє ім’я написали звернення, а потім прийшли на прийом, щоб надати додаткові відомості, батьки дитини, яку зґвалтували. Кримінальне провадження розслідувалось на території одного з районів, але підозри не було. При цьому певний учасник цього провадження – колишній правоохоронець.
Ми вивчили це кримінальне провадження і констатували неефективність розслідування. Як наслідок за нашого процесуального керівництва особі повідомлено про підозру і обрано запобіжний захід. Є й інші приклади.
Тому всі в області знають, що зі мною домовитись просто неможливо.
– Тобто через усі ці ваші доручення не можна фактично зманіпулювати в жодному провадженні, тому що всі процеси контролюються?
– Зокрема й це. Мені щоп’ятниці надають переліки всіх прийнятих рішень про закриття проваджень по області. Я самостійно їх вичитую і, якщо є підстави, витребовую матеріали цих проваджень. Скажу, як є. Я суну ніс усюди. І якщо мені в поле зору потрапила якась ситуація, то я намагаюсь її довести до завершення. Ось це і заважає декому.
У мене на контролі є й кримінальні проступки і нетяжкі злочини. Як, наприклад, можна не взяти на контроль ситуацію, в якій потерпіла жінка похилого віку, яку б’ють її власні діти? Вона просить втрутитись, каже: “Вони мене або вб’ють, або інвалідом зроблять”. Як можна таке провадження не взяти на контроль?
– А без контролю поліція не хоче розслідувати?
– Поки в нас статистика оцінюватиметься через призму кількості, а не якості, отакі випадки траплятимуться часто.
– Вам не закидають щось на кшталт: тобі що, нічого робити, прокурора такого рівня мають цікавити важливіші справи?
– Звісно, казали й таке (посміхається – авт.).
– Але переконати нікому не вдалося?
– Працівники прокуратури знають моє ставлення до скарг, ставлення до людей. Якщо людина пише мені, я читаю і реагую.
Під час виконання мого доручення ми заслуховували зокрема й кримінальні провадження, судовий розгляд у яких зупинено в зв’язку з розшуком особи. Але, як з’ясовується, особа інколи перебуває в сусідньому селі.
До речі, на нараді з керівником прокуратури до мене було питання: “Навіщо ви контролюєте зупинені судові провадження?”. Я кажу: “Ну, ви розумієте, не можуть справи про крадіжки чи тілесні ушкодження слухатись п’ять років. Навіть із розшуком. Тому що є потерпілі, які також можуть звернутись до Європейського суду з прав людини”. Мені було сказано приблизно так: ви думаєте, що наркоман чи алкоголік звернеться до ЄСПЛ? Я обурений. Це ж також люди. Вони не перестають бути людьми. Ті, хто виграє справи у ЄСПЛ – не олігархи, це прості люди.
Я вважаю, що найбільше моє досягнення – це те, що в багатьох людей у цій області склалось враження, що вони можуть достукатись, вони можуть отримати справедливість.
Якось до мене прийшла жінка зі зверненням, їй порекомендували прийти до мене в автобусі. Їдуть, обговорюють, а хтось і каже: ви йдіть до Божка в обласну прокуратуру, він допоможе.
Зараз, дай Бог, уже відновиться особистий прийом, зможемо більше спілкуватись з людьми.
– Його було скасовано через війну?
– Через ковід. Але з першого липня заборона вже не діє.
– Як ви спілкувалися з людьми, якщо були такі обмеження?
– Через призму положень Закону України “Про звернення громадян” щодо отримання додаткових пояснень чи документів на підтвердження викладених доводів, я все-таки спілкувався з людьми, оскільки це не заборонено. Маски, антисептики…Тобто зважали на ситуацію. Та якщо у людей є проблема, ми не можемо сказати: ми не приймаємо, бо ковід. Чи, як зараз, війна.
Наведу ще кілька прикладів. 2020 рік. Приходить зі зверненням пенсіонерка, яка все життя працювала в бібліотеці. Їй один із колишніх правоохоронців сказав, що продасть будинок. Вона назбирала грошей, віддала. А той будинок був під арештом, вона цього не знала. Ці події були 2015 року. А 2016-го за її заявою було зареєстроване кримінальне провадження. Але толку ніякого. Вона зверталась до журналістів, це висвітлювалось у ЗМІ, але ніяк їй не допомогло.
Коли вона прийшла до нас, ми поспілкувались, вивчили провадження, активізували. Як наслідок, особу притягнуто до кримінальної відповідальності зі збитками понад 100 тисяч. І за результатами ухвалено нереабілітуюче судове рішення.
Чи ще один випадок. На підприємстві загинули два молоді хлопці. Після того, як на будівництві загинув перший, нікого до відповідальності не притягнули. Через пів року гине інший хлопець.
Зареєстрували відповідне кримінальне провадження за статтею “Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою”, але воно, м’яко кажучи, не розслідувалось.
Коли ми отримали скаргу з цього приводу і вивчили матеріали, то забрали цю справу з району, об’єднали два випадки, вжили заходів реагування. Як наслідок, обвинувальний акт у кримінальному провадженні спрямовано в суд.
Звичайно, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду.
– В інтерв’ю нашому виданню начальник Департаменту кримінально-правової політики Офісу Генпрокурора Олексій Бонюк, коментуючи реформу органів прокуратури, сказав, що змінились методи оцінки роботи прокурорів. Вони реально змінились? Чи це було просто задекларовано, але поки не реалізовано?
– Перше, чого добились: тепер вплинути на прокурора шляхом зменшення премії неможливо. Тому що за законом у прокурора вже немає премії, є стабільна заробітна плата і надбавки за вислугу, за роботу з носіями секретної інформації тощо.
Оцінювання теж є. Керівники підрозділів і прокурори вищого рівня оцінюють як рядових працівників, так і працівників керівного складу. Поки що положення, за яким оцінюють, назву проміжним, бо з наступного року повинно вже діяти інше.
Від результатів оцінювання залежить обсяг премії, який буде виплачуватись наприкінці року. Максимальний обсяг – це 30% від сукупності окладів за весь рік, а мінімальний – 10%.
Якщо негативна оцінка або особа впродовж року отримала дисциплінарне стягнення, наприклад, догану, то премія не виплачується.
Новим положенням трохи усунули безпосередніх керівників від оцінювання, що теж добре.
Важливо також те, що в Офісі Генпрокурора створено апеляційну комісію з числа досвідчених авторитетних працівників. І якщо працівник прокуратури буде не згідний з оцінкою, то він зможе її оскаржити.
– Якщо безпосередніх керівників трохи усунули від оцінювання, то прокурор області вас не буде оцінювати?
– Буде. Але оцінка не залежатиме тільки від думки керівника. Якщо простими словами, то буде думка керівника, арифметична оцінка діяльності за показниками, а потім вираховують середнє. Так має бути.
– Як ситуація, яка склалась між вами і керівником обласної прокуратури, впливає на вашу роботу?
– Безперечно, це створює дискомфорт. Оскільки зараз керівник знає, що мені відмовили в проведенні службового розслідування Офісом Генерального прокурора. Коли це все сталось, я звернувся офіційно з повідомленням до Генерального прокурора щодо неправомірних дій керівника. Через місяць мені надійшла відповідь з Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора про те, що на цю мить не вбачається підстави для службового розслідування. Після цього я спрямував звернення до Генерального прокурора з проханням про особистий прийом. Днями отримав відповідь також за підписом Генеральної інспекції про те, що підстав для прийому Генеральним прокурором немає. Але, якщо чесно, я думаю, що Генпрокурор навіть не бачив ні повідомлення, ні листа, зважаючи на завантаженість. Бо не щодня така ситуація виникає, і я впевнений, що він би захотів почути сам, у чому проблематика.
Найцікавіше, що з оцими листами й повідомленнями, я не розумію на яких підставах, але в системі електронного документообігу мій керівник ознайомився. Тобто, по суті він ознайомився зі скаргою на себе, подивився доводи. Дізнався про те, що я хотів на прийом до Генерального прокурора, і що мені відмовили.
– Вам не натякали, що краще піти з посади?
– Не натякали, але все це мені показують діями. Я впевнений, що якщо керівник ще й дізнається, що я повідомив про втручання у мою діяльність і про загрозу незалежності моєї діяльності ще й Раду прокурорів України, а також про конфлікт інтересів Національне агентство з питань запобігання корупції, ставлення до мене стане ще гіршим.
– Зараз у Київський школі держуправління слухаю курс “Етичне лідерство”, що його викладає колишній директор ФБР Джеймс Комі, який не захотів свого часу поступитись принципами, а в результаті втратив посаду. Не думаєте, що і вас можуть звільнити?
– За будь-якої перевірки, аби було бажання, можна на біле написати чорне. І навпаки. Тому я цього не виключаю. У будь-якому разі буду захищати своїх підлеглих і себе, бо на нашому боці Закон.
І я таки вірю, що багато чого в нашій країні вже змінилось і змінюється на краще.
– На ваш погляд, наскільки важливе етичне лідерство для прокурорів? Бо бачу в залі під час лекцій декого з правоохоронців, суддів. Знаю, що ще чимало людей слухають ці лекції онлайн.
– Етичне лідерство дуже важливе. Я також проходжу цей курс Комі, але в онлайн-форматі. Запам’ятав, як він сказав, що справжній етичний лідер має поєднувати доброту і жорсткість, впевненість і скромність. У принципі це те, що я намагаюсь застосовувати в роботі. Коли в мене проходять наради, я кожному даю висловитись. Мені розповідали, що колись були наради, на яких кричали на поліцейських, висловлювались нецензурними словами. Такого в нас точно немає.
Звісно, іноді потрібно бути жорстким. Але в міру. Немає образливих слів, непорядної поведінки.
І слушно ще Джеймс Комі сказав, що повинна бути емпатія. Знаєте, в мене в кабінеті є табличка, на якій вислів Альберта Ейнштейна про те, що жодна мета не є настільки високою, щоб виправдати негідні засоби для її досягнення.
Коли я її повісив і до мене заходив хтось із представників правоохоронних органів, то показував і казав: “Ось із цього починайте розмову”.
Пам’ятаєте, як на першій лекції Комі сказав про те, що не важливо, яке рішення ухвалює лідер, важливо яким чином.
– Я з розмови зрозуміла, що ви відповідаєте за напрям, який стосується поліції. А за які ще?
– Відділи захисту інтересів дітей, міжнародно-правового співробітництва, підтримання публічного обвинувачення в суді, звернень громадян та документального забезпечення. Тернопільська область – це перша область, де саме прокуратура самостійно ініціювала впровадження в роботу на своїй території моделі Барнахус. І дякуючи сприянню Департаменту захисту інтересів дітей Офісу Генпрокурора ми цю модель запровадили.
Це відділення захисту і соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які стали жертвами або свідками насильства. До речі, Барнахус в перекладі означає “Будинок дітей”. Уперше такі центри виникли в Ісландії в 1998 році. Завдяки застосуванню цієї моделі ми уникаємо повторної травматизації дитини. Дитину слідчий не допитує. Її привозять до психолога в центр Барнахус, куди приїжджають також її законні представники. Там обстановка дружня для дитини.
Ми ініціюємо перед слідчим суддею дистанційний допит під відеозапис. І дитину допитують через психолога. Потім психолог складає висновок. А ми на підставі відео призначаємо судово-психологічну, а коли є підстави – то і комплексну судову психолого-психіатричну експертизу. І експерт дає висновок про те, є навіювання чи немає, чи щира дитина в показах тощо.
При цьому, дитину не потрібно повторно допитувати в суді.
– Після повномасштабного вторгнення росії правоохоронні органи направили основні зусилля на документування воєнних злочинів. При цьому, в регіонах, де не велись бойові дії, слідчі і прокурори опитували людей, які вимушені були туди переїхати, бо тікали з тимчасово окупованих територій, або з вже деокупованих, де їхнє житло було знищено російською армією. Ви теж ведете таку роботу в області?
– Так, ми теж брали участь у документуванні воєнних злочинів. Передусім опитували людей, документували їхні свідчення, визнавали їх потерпілими. Декого допитували як свідка.
Загалом, завдяки також допомозі працівників Офісу Генерального прокурора та інших обласних прокуратур, які тимчасово у нас дислокувались, ми за кілька місяців допитали понад 1200 людей. Це дорослі і діти.
А ще за кілька місяців ми розробили алгоритм роботи з такими переселенцями в кожній області, із залученням структурних підрозділів та окружних прокуратур щоб зробити процес документування ефективнішим.
Знаєте, взагалі під час війни в деяких високопосадовців є думка, що війна все покриє. Це навіть видно з того, як, маючи у користування службові автомобілі, вони дозволяють собі користуватись примусово вилученими у людей автомобілями. Для мене це категорично неприйнятно.
– Чим закінчилась історія з Портновим? Чи вона триває й досі?
– Так, вона не закінчилась. Звісно, кримінальне провадження за фактом погроз мені й неправомірного втручання в мою діяльність закрито у зв’язку з тим, що закінчилися строки розслідування, а особі не було повідомлено про підозру.
– Ви ж намагались оскаржити постанову про закриття провадження.
– Намагався. Дійшов до апеляційного суду, відмовили. Також намагався зареєструвати провадження по кримінальному проступку – це 343 стаття Кримінального кодексу України.
– Навіщо?
– Статтею 219 Кримінального процесуального кодексу України, яка регулює строки розслідування в кримінальних провадженнях, для проступку строки розслідування не передбачено.
Я звернувся до Подільського райвідділу поліції в м. Києві з заявою про злочин, але мені відмовили в реєстрації. Оскаржив до слідчого судді Подільського районного суду. Мені теж відмовили. Цю ухвалу оскаржив у Київському апеляційному суді, мені теж відмовили.
Після цього я подав скаргу до Європейського суду з прав людини про те, що держава порушила три статті конвенції. Зокрема, йдеться про порушення права на справедливий суд. Скільки можна було розслідувати? Є дві постанови різних Генеральних прокурорів і одна їх заступника про неефективність досудового розслідування. Спочатку провадження було в поліції, потім у ДБР, а потім в СБУ. Врешті-решт це кримінальне провадження “поховали”.
Скаргу в ЄСПЛ подав у листопаді 2021 року, а в грудні вона пройшла перший, найважливіший етап – фільтраційну секцію. Через цю секцію проходить лише 10% скарг.
Зараз на сайті висвічується статус скарги як такої, що вимагає рішення. Тому чекаю.
– Коли ми спілкувалися востаннє, ви очікували можливу підозру від ДБР. А чим ця справа закінчилась?
– Розслідується. Її було закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Тобто законно. Та коли аналізував ухвали слідчих суддів, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в мене склалось таке враження, що безпідставно навмисно було підготовлено недостатньо обґрунтовану постанову. Для того, щоб залишити підвалини для подальшого її скасування. І 2022 року, перед повномасштабною війною постанову було скасовано ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва.
У тій ухвалі – в мене збереглась копія – чомусь було вказано прізвище Божко, хоч має бути особа 1 і особа 2. І була фраза на кшталт того, що треба вирішити питання про підозру Божку.
А за два чи три дні до початку війни ухвалою слідчого судді того ж суду продовжили строк розслідування. І також там чомусь згадувалось моє прізвище. І це було у відкритому доступі.
Пам’ятаєте, був скандал, що відомості в Єдиному держаному реєстрі судових рішень відкриті? Потім вони це видалили і назад уже поставили документ, в якому особа 1 і особа 2. Але ж у мене ті ухвали є.
Не знаю, що з цим провадженням буде далі, але воно розслідується. Я це сприймаю як певний тиск і намагання тримати мене на гачку.
Зважаючи на ті погрози, які були, й тих осіб, які погрожували, думаю, що десь у такому сенсі й тримається це кримінальне провадження.
– Не думали піти з прокуратури? Ніколи не відчували, що це вас дістало?
– Ні. Я мотивований працювати далі. Розумієте, ми з підпорядкованими мені працівниками вже багато чого зробили. Бачу, що наші зусилля дають результат. Я не хочу цього втрачати. Хочу змінити систему.
Якщо піду з цієї системи, то жодним чином не зможу цього зробити. Я можу змінити її зсередини не тільки своїми діями, а й навчанням підпорядкованих мені працівників. І власним прикладом. Колишній президент США Теодор Рузвельт якось сказав, що найпотужніша зброя – це власний приклад. Так воно і є.
Ми за 2021-2022 рік з підпорядкованими мені працівниками, завдяки злагодженій роботі з правоохоронними органами, виявили, розкрили і направили до суду обвинувальні акти стосовно трьох злочинних організацій. Загальна кількість осіб у цих справах – 25. А ви ж знаєте, що злочинна організація – це найнебезпечніша форма співучасті. В Тернопільській області такого раніше не було.
Тому йти з органів прокуратури не буду. Хочу працювати далі, змінювати систему. Бо як сказав Генеральний прокурор, ключовим орієнтиром в роботі всіх правоохоронних органів, в тому числі прокуратури, має стати людина.
Тетяна Бодня, “Цензор. НЕТ”
