Компанія «Бучачагрохлібпром» від моменту заснування поєднує у своїй діяльності новітні агропромислові технології, сучасний менеджмент із традиціями українських хліборобів, відповідальним ставленням до землі. Запорукою рентабельності підприємства завжди була диверсифікація виробництва.
Кожна галузь — рослинництво, тваринництво, садівництво, ягідництво — роблять свій внесок у підвищення ефективності підприємства. Проведений нещодавно ребрединг компанії дає змогу робити це якісніше, чітко розподіливши сфери діяльності: рослинництво й тваринництво — за ТОВ «Гадз-агро», садівництво та переробка плодово-ягідної продукції — за ФГ «Гадз». Навіть під час війни господарство не припиняє розвиватися, модернізуватися — тільки так можна бути успішним, переконаний його засновник Петро Гадз. У пропонованому інтерв’ю він розповів про реалізовані та заплановані проєкти, головні виклики та шляхи досягнення рентабельності господарства.
Перегляньте також:
- ФГ «Гадз» вирощуватиме суницю садову
- Господарство «ГАДЗ» стало спонсором двох масштабних спортивних турнірів
— Пане Петре, минулий рік — важке випробування для всієї держави. Ваше господарство працює, так би мовити, в глибокому тилу, в безпеці. Але, менше з тим, яким був цей рік для колективу? Як війна вплинула на економічні показники господарства?
— Минулого року психологічно важко було для кожного в нашому колективі. Ще 2021 року ми запланували низку інвестиційних проєктів по двох компаніях: ТОВ «Гадз-агро» і ФГ «Гадз». Рік тому, тільки зійшов сніг, ми планували розпочати будівельні роботи, але одразу після 24 лютого будівельники пороз’їжджалися по домівках, бо кожен повинен був бути із сім’єю в цей складний момент. Частина пішла добровольцями на фронт, решта повернулася, і ми почали працювати.
У підсумку всі інвестиційні проєкти втілили в життя. На молочнотоварній фермі у селі Соколів збудували два нових корівники на 920 стійломісць, чотири силосні ями на 30 тис. тонн силосу, встановили гноєву лагуну, один сінник на 8 тис. тюків сіна, збудували побутові приміщення, щоб людям було комфортно працювати. У цей проєкт вклали понад 47 млн гривень.
Згодом запустили ще два нових тваринницьких комплекси, розраховані на 640 голів кожен: у селі Осівці (вартістю понад 3 млн гривень) і в селі Пилява (понад 73 млн гривень). Усі приміщення зведено за останнім словом техніки, з контрольованим мікрокліматом, автоматизованими процесами, що мінімізує вплив людського чинника.
Завдяки цим інноваціям ми плануємо до кінця року кількість дійних корів на кожній фермі збільшити до 2400 голів, а щоденні надої — до 90 т молока класу екстра. Таким чином, плануємо щодня отримувати до 270 т молока.
Окрім того, встановили нову сушарку на елеваторі, комбікормовий завод, оновили парк сільгосптехніки тощо. Загалом інвестували в нові об’єкти понад 412 млн гривень.
Фермерське господарство «Гадз», що спеціалізується на виробництві плодово-ягідної продукції, також неабияк модернізували. Зокрема, добудували холодильник, розрахований на зберігання 8 тис. тонн продукції. Тож загальна потужність зберігання нині становить 26 тис. тонн. Окрім того, звели приміщення для фасувальної лінії, склад готової продукції площею 4 тис. квадратних метри, встановили другу лінію для виробництва пюре, сушарку для фруктів. Загалом у ці проєкти інвестували 300 млн гривень.
Тож, як бачите, в нас економіка працює навіть під час війни. Ми не злякалися, ми віримо, що Україна переможе. Хто вірить в Україну — той будує. І перемагає.
Однак економіка — це не тільки інвестиції та прибутки господарства. Це нові робочі місця, це відрахування в державний бюджет. Врешті-решт, це підтримка нашої держави у такий складний час. Мені приємно усвідомлювати, що торік у ТОВ «Гадз-агро» завдяки розширенню виробництва ми створили додатково 68 робочих місць, а у ФГ «Гадз» — 502. Ми збільшили надходження податків до бюджетів усіх рівнів практично в 1,5 раза.
Молочний бізнес — найскладніший. Але на кожній фермі працюють по 90 осіб, які цілий рік мають постійну роботу. Тобто це 270 додаткових робочих місць на трьох фермах. Так, це «довгий» бізнес, бо треба чекати молока від телички два роки, це великі витрати, зокрема на корми, але ми обрали цей напрям і рухаємося вперед.
— Як ви оцінюєте теперішній стан молочної галузі? Загалом молочарі позитивно оцінюють ситуацію, попри війну. На відміну від рослинників вони мають гарантований ринок збуту, а відтак і надходження… Це вже плюс, адже раніше працювали ледь не збитково.
— Ми так не вважаємо. Головне в бізнесі — рентабельність. Якщо є прибутковість, то є можливість розвивати бізнес. Працювати заради того, щоб працювати — шлях в нікуди. Треба інвестувати й уводити найсучаснішу технологію, щоб ти мав найсучаснішу систему керування стадом, систему доїння. От ми встановили три доїльні зали типу «карусель» по 60 голів, у кожній стайні є Wі-Fі, завдяки мобільному додатку лікар бачить стан кожної тварини у своєму смартфоні. Він працює на випередження, щоб тварина не захворіла, а якщо з’явилися перші ознаки захворювання, її одразу ізолюють і лікують. Якість молока — всі 160 т, які ми доїмо на добу, класу екстра. Тому кожен рік для нашої молочної галузі стабільний, прибутковий. Утім, є й проблеми. Болісне питання — висока ставка ПДВ на молоко. Таким чином держава заганяє господарства в «тінь», вони змушені продавати молоко за готівку. Думаю, знизивши ставку ПДВ до 5%, як у ЄС, можна виправити цю ситуацію. Наші виробники мають змогу експортувати молокопродукти у Європу, але, на жаль, ми не можемо експортувати м’ясо яловичини, бо Україна не авторизована на експорт цього товару до ЄС в частині проходження аудиту країни щодо здоров’я тварин. Настав час державі законодавчо врегулювати це питання, адже вітчизняні виробники яловичини недоотримують значні кошти, а країна — валютні надходження.
— Поговоримо про плодово-ягідний напрям. Ви сказали, що серйозно інвестували у його розвиток. Яку віддачу маєте? У якому напрямі плануєте розвиватися?
— Хочу нагадати: окрім вирощування яблук, груш, слив і реалізації саджанців цих культур у нашому фермерському господарстві ми виготовляємо соки, сухофрукти, яблучні чіпси, пюре, повидло і соняшниковий мед. Торік чимало інвестували в переробну галузь, зокрема, поставили дві нові італійські лінії з виробництва пюре потужністю 15 т, поставили додаткову лінію на 1,5 т, закупили лінію Gualapack для дитячого харчування та інших продуктів — будемо встановлювати в червні. Сьогодні ми — найбільший виробник яблучного пюре в Україні, яке виготовляємо без цукру та консервантів. Наше пюре сертифікували компанії PepsiCo, Nestle й інші. Нині відправляємо вже третю партію яблучного соку та смузі в Ізраїль, перші контейнери пішли у Європу та США. Розпочали співпрацю з міжнародною мережею супермаркетів «Лідл», куди відвантажили яблучні чіпси. Тобто освоюємо нові ринки. Нині будуємо цех виробництва натурального оцту, сидрів. Є два проєкти розвитку ягідної переробки, заморожених ягід, але його реалізація багато в чому залежить від допомоги наших кредиторів — двох вітчизняних банків.
— Нині світовий ринок продуктів переробки плодово-ягідної продукції доволі насичений. Завдяки чому його завойовуєте?
— Наша перевага — переробка тільки власних фруктів і ягід, в якості яких ми впевнені. Окрім того, ми гарантуємо, що вони не містять залишків пестицидів. Уже вісім років маємо сертифікати Global G.A.P., який пройти не так просто — тут і певні вимоги до обробки саду, до застосування ЗЗР. Ми працюємо за світовими стандартами, маємо всі сертифікати, що потрібні для експорту в ЄС, Америку тощо — FSSC 22000, GRASP, Organic Standart. Споживачі задоволені нашим продуктом, бо він смачний і натуральний: сік прямого вичавлення, без жодних домішок чи цукру, яблучне пюре, мед — також натуральні.
— Чи плануєте надалі збільшувати площі плодово-ягідних насаджень?
— Ми протягом двох років посадили 100 га фруктових дерев і ягід. Під час війни додатково посадили 35 га, цього року насадили 30 га смородини, плануємо ще насадити 5 га плодових дерев. Так що наш сад і далі більшає.
— Які ризики бачите в плодово-ягідному напрямі?
— Насамперед це низька рентабельність, бо виїхало дуже багато людей, знизилося споживання — це дуже великі виклики для садівників. Але виходу немає. Добре, що ми не постраждали від війни, тому треба працювати. Ми тут — другий фронт, економічний, аграрний фронт. Ми збільшуємо сплату податків, створюємо робочі місця, робимо Україну кращою, багатшою, адже приблизно 40% нашої виручки — валюта.
Я згадав про плани переробки ягід, але цей напрям має для нас певні ризики. Адже для їхньої реалізації потрібні кредитні кошти. Натомість відсоткова ставка по кредитах зросла до 25%. Неможливо розвивати економіку, коли такі дорогі гроші. Це, звичайно, стримує розвиток.
— Для ТОВ «Гадз-агро» локомотивом виробництва є рослинництво. Якими були основні виклики минулого року для цього напрямку?
— Вони такі самі, як і для решти господарств. Через дорогу логістику продажів ми втратили 70 дол. на тонні збіжжя. Практично це 80% прибутку. Це дуже багато для господарства. По деяких культурах взагалі був мінус, зокрема, з невеликою рентабельністю, як от ячмінь. Тому через зростання вартості логістики довелося продавати культури дешевше від собівартості. Нині наш основний вид транспорту, яким ми доставляємо продукцію за кордон, — автомобільний. Торік частка автомобільних перевезень становила 65%. Черги на кордонах були по 10 днів в один бік і сім — у зворотному напрямку. За простій орендованого транспорту доводиться платити більше, а всі витрати лягають на плечі сільгоспвиробника.
— Наскільки гострою була проблема зберігання зерна? Як ви її розв’язували?
— Як і в багатьох господарств, елеваторних потужностей бракувало. Розв’язували проблему по-різному: використовували рукави, непристосовані для зберігання склади, частину продукції тримали на токах, накривши брезентом. Але ми впоралися. Висновки також зробили. Саме тому торік поставили ще одну сушарку.
— Чи змінювали структуру посівних площ з огляду на труднощі з реалізацією зерна?
— Ми нічого не міняли — у рослинництві не кидаємося в крайнощі. Рентабельно чи не рентабельно — у нас стала сівозміна. От нині всі більше сіють кукурудзу, соняшник чи сою. У нас є весь спектр культур — і горох, і гречка, ярий і озимий ячмінь — загалом дванадцять культур.
А той, хто вдарився в соняшник, кукурудзу та сою, через тогорічні осінні дощі ще й навесні врожай збирав. Натомість ми кукурудзу закінчили збирати в грудні. І цього сезону структуру посівних площ міняти не будемо.
— Нині чи не головний клопіт аграріїв — зменшення собівартості зерна з огляду на суттєве зростання виробничих ви трат. Який спосіб, на вашу думку, найдієвіший для цього?
— Продуктивність праці, вчасно посіяти, вчасно підживити, вчасно захистити. Наприклад, із хворобою треба боротися не тоді, коли вона вже помітна оку — бо ти можеш так її тільки залікувати. А треба мати мікроскоп, досліджувати стан рослин у лабораторії, постійно моніторити ситуацію, і ще коли спори поширюються в повітрі, обробляти посіви. Захист хворої рослини — марно витрачені гроші. Тому треба не лікувати, а робити профілактику.
Потрібно визначати лабораторним шляхом, чого нині потребує рослина. Якого елемента живлення їй бракує — і давати їй його. Є багато технічних інноваційних засобів, які дають змогу зекономити на ЗЗР, мати максимальний результат, тобто нижчу собівартість, і бути прибутковим. Ми маємо такі засоби — власні лабораторію, метеостанції тощо. Завдяки точному визначенню технічними засобами стану культур ми можемо зекономити на хімзасобах 25–30% коштів.
— А як оптимізуєте систему живлення? Чи для вашого господарства здорожчання міндобрив — не надто великий виклик?
— Навіть за нинішньої ціни міндобрив, якщо ти отримуєш в межах 10 т/га пшениці, вона буде рентабельною. Але без азоту такого врожаю не матимеш. Тому ми все прораховуємо — яка технологія нам вигідна. Треба обстежувати озимі посіви на густоту, прогнозовану врожайність і визначатися: якщо посіви не зріджені, мають потужну кореневу систему, є добрі прогнози на врожай, то в ці культури треба інвестувати, вони потім «віддячать» урожайністю, валом, і їхня собівартість буде нижча. Якщо посіви зріджені, сподівання на врожай невеликі, то азоту треба давати менше, бо це буде нерентабельно. Тому ми на міндобривах не економили, норми не зменшували. Працюємо згідно з бізнес-планом, картами потенційної родючості полів. Для кожного поля — своя технологія.
— Нині повним ходом іде посівна. Яка ситуація в полі? Які ваші прогнози щодо нового сезону?
— Ми вже посіяли всю ярину, лишилося — кукурудзу, соняшник, сою, гречку і гірчицю. У полі не буває ідеальних умов. Але цього року умови сприятливі, бо більше вологи, ніж зазвичай. Тому, думаю, буде добрий рік.
Бажаю, щоб і для всіх нас він був добрим. Усім бажаю перемоги. Просив би всіх аграріїв об’єднатися й бути єдиним фронтом у тилу. Україна понад усе повинна бути для кожного аграрія незалежна, сильна економічно, багата духовно, інтелектуально, культурно. Пам’ятайте, що люди на окупованих територіях, яких заставляють під дулом автомата перереєстровувати свої підприємства, — це наші люди, наші колеги. На їхню долю випали складні випробування, але переконаний, із Божою допомогою та наших Збройних сил вони повернуться до мирного життя. І всі ми разом будемо відновлювати нашу державу, у якій не буде місця корупції та несправедливості. Адже наша незалежність дається дуже дорогою ціною.
